ПСИХОАНАЛІТИЧНІ ТРАДИЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ ОСОБИСТОСТІ

Вперше чітке визначення перфекціонізму дали американські психоаналітики, послідовники А. Адлера та К. Хорнні [2; 3]. Під перфекціонізмом автори мали на увазі високі особистісні стандарти, які людина ставить собі, так і іншим людям щодо виконуваної діяльності. Відповідно, перфекціоністами називають людей, які встановлюють нереалістичні стандарти, як для себе, так і для інших людей. Невідповідність цим високим стандартам приводить людей до незадоволеності. Дана теорія перфекціонізму мала одновимірний характер і була сфокусована тільки на своєму «Я». Визначення перфекціонізму в даній концепції звучить наступним чином – «повсякденна практика висуває до себе вимоги більш високої якості виконання діяльності, ніж вимагають того обставини» [2].

У психоаналітичній парадигмі проблема перфекціонізму звучала в рамках більшості досліджень. Прагнення до досконалості обговорювалося в контексті таких тем, як: первинний і вторинний нарцисизм, Его-ідеал як психічна структура (З. Фрейд), комплекс неповноцінності і його гіперкомпенсація в почутті переваги (А. Адлер), ненасичуваність перфекціоністські потреб і ригідність ідеалізованих образів Я і Інших (К. Хорні), патологічна форма регуляції самооцінки (В. Райх), явна грандіозність і прихована тендітна неповноцінність Я – концепції (Akhtar), когнітивно-афективна поглиненість власною особистістю (Westen), когнітивно-афективний стиль організації особистості (О.Т.Соколова), маніпулятивні стратегії міжособистісної взаємодії (Вацлавік, Бівін, Джексон, О.Т.Соколова), внутрішньо-і міжособистісна регуляція нарцистичної Я – концепції (Rhodewalt, Morf) [3]. Проте в цілому, велика частина дискусій про перфекціонізм як межах особистості, що виявляється в нестримному прагненні до досконалості, в психоаналітичноорієнтованому напрямку досліджень робота ведеться з приводу внутрішньо- і інтрапсихічної динаміки, а фокус дискусій спрямований на роль специфіки раннього розвитку у формуванні феномена перфекціонізму і його функціонуванні в житті особистості в період дорослості. Основна увага приділяється перфекціонізму як особистісної риси, властивої нарцистичному розладу особистості та граничному рівню психічної організації [1; 2; 4].

Перфекціоністські тенденції в їх зв'язку з нарцисизмом були описані ще З.Фрейд в 1900 році в «Трьох Ассе з теорії сексуальності». Чотири роки по тому, у своєму плідній праці «Про нарцисизм» (1913), З. Фрейд описав основоположні поняття первинного і вторинного нарцисизму, природу виборів нарцисичного об'єкта і нарциссического утворення Его-ідеалу як психічної структури. Уникаючи в даній роботі характерологичної типології, З. Фрейд посилався на індивідів, які притягують увагу людей нарцистичної постійністю, з яким їм вдається огороджувати своє Его від усього, що могло б принизити його.

У 1931 році З. Фрейд описує людину з «нарцистичним типом характеру» як суб'єкта, головним чином зацікавленого у самозбереженні і в захисті власного Я. Він незалежний і не вразливий для погроз. Його Его містить велику кількість диспозиційної агресивності, яка також проявляється в готовності до активності. У його еротичного життя бути коханим переважніше, ніж любити. Люди, що належать до даного типу характеру вражають інших як особистості; їм особливо підходить соціальна позиція людини, яка підтримує оточуючих, роль лідера в породженні нового матеріалу для культурного розвитку або роль борця проти несправедливості і незмінного стану справ [2].

Про закладеності тенденцій до індивідуації або саморозвитку в природі людини писав К.Г. Юнг. На його думку, необхідною умовою, завдяки якому досконалість можливо, є присутність у нашій свідомості символу самості. Самість і потенціальна, так як вона – лише віддалена мета становлення людини, і в той же час актуальна – вона є щось дійсне, приховано присутнє в царстві архетипів. Подання про досконалість зв'язується К.Г. Юнгом з впливом архетипу, оскільки досконалість безумовно належить до числа феноменів, що володіють великою силою впливу на людську свідомість, що мають владу над людиною, що не з'ясовну раціональним чином. Образ досконалості володіє рисами закінченості, самодостатності, цілісності. На думку К.Г. Юнга, ці риси свідомість виявляє саме в тих образах, які створюються під впливом архетипу самості. Прагнення до досконалості є не тільки допустимим, але й просто вродженою властивістю людини, одним з найпотужніших коренів цивілізації [1; 7].

У рамках теорії Альфреда Адлера можна говорити про патологічний перфекціонізм як про прагнення до «фіктивної мети особистої переваги .... і ідеалу -якого досконалості і безгрішності» [2]. Осьовими пояснювальними поняттями в його концепції були «комплекс неповноцінності» і «гіперкомпенсація неповноцінності», які служили або двигуном розвитку, соціалізації особистості, або приводили до відходу від повноцінного міжособистісного співробітництва та уникненню істинних емоційних прихильностей.

Прагнення до особистої влади і вищості Альфред Адлер представляв як форму конкретизації прагнення до досконалості, а спокуса безмежного прагнення до досконалості – особливо актуальним в західній культурі. Адлер постулює порушення ціннісн-смислової сфери у патологічного перфекціоніста і підміну базового для людського індивіда почуття спільності особистим індивідуалізмом. Засноване на реальних враження, згодом тенденційно закріплене і заглибився почуття неповноцінності вже в дитячому віці постійно спонукає пацієнта направляти своє прагнення на ціль, що значно перевищує всяку людську міру, тобто є фактором формування перфекціонізму [5].

Психоаналитически орієнтовані автори відзначають, що перфекціонізм, прагнення до особистого досконалості і грандіозності, інвертуванням лібідо негативно впливають на якість об'єктних відносин. Перфекціоністи володіють невиправдано високим зарозумілістю, гіперболізуючим, нереалістичним, тобто схожим на внутрішнє інфантильне мірило, надлишкової невідреагованоїагресією і понадзалежність від схвалення їх оточуючими. Вони поглинені фантазіями про самозвеличення.

Джерела та література:

1. АлейниковаТ.В. Психоанализ: Учеб.пособие. - Ростов н/Д: Феникс, 2001.-  352 с.
2. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. - М., 1996.- 243 с.
3. ГаранянН.Г. Перфекционизм и враждебность как личностные факторы депрессивных и тревожных расстройств: автореферат дис. докт. психол. наук / Гаранян Наталья Георгиевна. - М, 2010. - 42 с.
4. Тайсон Ф., Тайсон Р. Психоаналитические теории развития / Под общ.ред. М.В.Ромашкевича. - Екатеринбург, 1998.
5. Томэ Х., Кэхеле Х. Современный психоанализ. В 2 Т. / Общ.ред. А.В.Казанской. - М., 1996. –576+776с.
6. ЮдееваТ.Ю. Перфекционизм как личностный фактор депрессивных и тревожных расстройств: автореферат дис. канд. психол.наук / Юдеева Татьяна Юрьевна. - М, 2007. - 275с.
7. Ясная В.А. Перфекционизм: история изучения и современное состояние проблемы / В.А. Ясная, С.Н. Ениколопов // Вопросы психологии. - 2007. - № 4. - С. 157-168.