АГРЕСІЯ У ПІДЛІТКА, ЯК РЕАКЦІЯ НА ПСИХОТРАВМУЮЧУ СИТУАЦІЮ

Терміном «психотравмуюча ситуація» позначають не тільки надзвичайні обставини в житті дитини (смерть або тяжка хвороба батьків, розпад сім’ї, нещасний випадок тощо), які хоча і є найяскравішими проявами психотравмуючої ситуації, але ніяк не вичерпують її. Для підлітка (а тим більше для молодших дітей) психотравмуюча ситуація може виникати за найрізноманітніших обставин, навіть таких, які дорослій людині видаються безглуздими або смішними. У підлітковому віці дівчатка можуть серйозно страждати, вважаючи себе невродливими (надто висока,товста), а хлопчики-підлітки вважають своє життя загубленим через те, що вони нижчі від усіх однокласників. Звичайно, об’єктивно такі причини не можуть виступати як психотравмуючі обставини. Але суб’єктивно,тобто для самого підлітка, вони нерідко несуть потужний негативний емоційний заряд, спричинюючи тяжкі емоційні переживання.

Ситуація фрустрації завжди пов’язана з емоційною напруженістю, що спричинює прагнення позбутися психотравмуючих факторів. Визначальною характеристикою фрустраційної поведінкою підлітка є втрата суб’єктом початкової мети. Іншими словами, поведінка фрустрованої людини втрачає цільову орієнтацію. Наприклад, для учня першочергова мета – добре вчитися, гарно поводитись – втрачається, і перед ним постає інша – позбавитися болісних емоційних переживань, що викликані негативними оцінками значущих дорослих. Така втрата соціально схвалюваної мети є першим кроком до соціальної дезадаптації і провокує агресію.

Саме тому, що внутрішній світ підлітка розвинений ще недостатньо, не збагачений досвідом переживання критичних ситуацій, перешкоди у задоволенні потреб не стимулюють його до їх подолання [1, с. 124].

Підліток ще не спроможний вийти з кризової ситуації шляхом саморозвитку, самоактуалізації та самовдосконалення. Зазвичай його активність спрямовується лише «по лінії найменшого опору». В такому разі відбувається «вмикання» захисних механізмів – мимовільних, неусвідомлюваних процесів, які покликані позбавити індивіда сприймання небажаної психотравмуючої інформації, усунути тривогу та напруженість.

«Вмикання» захисних механізмів спостерігається на будь-якому рівні психічної діяльності, коли неможливо задовольнити актуальні потреби. Це зумовлено «фінальною спрямованістю» будь-якого психічного акту. Філогенетичною передумовою «фінальної поведінки» є наявність рефлексу мети. Прояв рефлексу мети полягає у виникненні напруження в тому випадку, коли психічний акт блокований перешкодою зовнішнього або внутрішнього характеру. «Вмикання» в ситуації фрустрації захисних механізмів само по собі є доцільним. Якщо психологічний захист встигає спрацювати, невротичні розлади не виникають. Негативна роль психологічного захисту полягає в тому, що прийнятний для свідомості суб’єкта ситуації фрустрації зміст того , що відбувається, «виштовхується» у сферу підсвідомого. Водночас нереалізований енергетичний потенціал зберігається, а отже, накопичується «незв’язана енергія», яка потребує свого зв’язку якщо не з об’єктом потреби, то принаймні з об’єктом, що його заміщає.

Доросла людина має великий репертуар стратегій психологічного захисту, що робить її поведінку гнучкою та адекватною. Дія психологічного захисту в нормі триває стільки часу, скільки потрібно для відновлення стабільного емоційного стану людини та переходу її до пошуку продуктивного виходу з ситуації фрустрації.

Психологічний захист незрілої людини має вкрай обмежену кількість стратегій і є ригідним, тому що така людина не усвідомлює, що треба рухатися далі, шукати шляхи для досягнення мети. Натомість вона зупиняється на першій фазі реагування на ситуації. «Вмикання» механізмів психологічного захисту створює емоційну рівновагу, однак це досягається відмовою від подолання перешкод. Така поведінка послаблює зв’язок людини з реальністю, і психологічний захист забезпечує ілюзію емоційного благополуччя за рахунок порушення соціалізації [3, с. 87].

Дію таких механізмів психологічного захисту можна простежити на прикладі виникнення соціальної дезадаптації підлітків. Підлітки прагнуть позитивних оцінок від оточення, але неможливість задовольнити цю життєво важливу потребу викликає у нього негативні емоційні переживання, штовхає на пошук виходу з травмуючої ситуації. За умов правильного педагогічного керівництва із такої ситуації можливі два виходи: з допомогою дорослих підліток піднімає рівень домагань (тобто підвищує успішність діяльності) або йому пропонують іншу модель задоволення рівня домагань (інша сфера самоствердження, інший вид діяльності та ін.).

У разі стихійного виходу із становища, що склалося, можливе викривлення уявлень підлітка про реальний стан ситуації та своє місце в ній. В цьому проявляється дія захисних механізмів особистості. До прикладу, учень із середніми здібностями, який мав хороші оцінки у молодших класах, у середніх класах через несформованість навичок розумової діяльності починає гірше вчитися. Учень підсилює свою старанність, але це не дає вагомих результатів. Він розуміє, що цілком здатен добре вчитися, прагне цього, але досягти бажаного, з незрозумілих для нього причин, не може. Докори вчителів у несумлінності сприймаються учнем як несправедливі. Думка про несправедливість навколишніх викликає в нього образу, агресію, і дає підстави вважати себе скривдженим. Він також проявляє агресивність щодо тих, хто низько оцінює його діяльність.

Часто причиною агресивної поведінки підлітка є незадоволення його прагнення самоутвердити себе в бажаній позиції, а зухвалість – виявом протесту проти негативної оцінки оточення. Впертість, негативізм, протиставлення себе учителям спричинюються неможливістю досягти становища «гарного учня», до якого внутрішньо прагне підліток-школяр [2, с. 198].

Незадоволеність значущих для підлітка потреб призводить до викривленого уявлення про ставлення до нього оточення. На спроби педагога встановити контакт, такий підліток відповідає недовірою, оскільки часто він внутрішньо переконаний у ворожості до нього оточення, що його прагнуть ввести в оману, приспати його пильність. Через це нерідко буває так, що навіть доброзичливий, чуйний педагог не завжди може швидко налагодити контакт з таким учнем, завоювати його прихильність. На піклування, доброту та ласку підліток відповідає недовірою або й брутальністю, зухвалою поведінкою.

Викривлене уявлення підлітка про ставлення до нього, вкорінюючись, стає своєрідною позицією, моделлю поведінки, яка визначає весь подальший його розвиток. Підліток виправдовує свою поведінку, вбачаючи причину власних невдач не в особистих вадах, а в несправедливості, недоброзичливості людей, що оточують його, несприятливих обставинах, випадкових подіях тощо.

Дані психологічні механізми необхідно враховувати як батькам, так і педагогам у налагодженні стосунків з підлітками, які сприймають вимоги дорослих як загрози, інтервенцію у власний особистісний простір.

Джерела та література:

1. Бандура А. Самоактуалізація як механізм формування інтегрованого стилю життя особистості / А.Бандура // Кроки до компетентності та інтеграції у суспільство: наук.-метод. зб. /ред.кол.: Н. Софій та ін.. –К., - К. :Контекст, 2000. -333с.
2. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критической ситуации /Ф.Е. Василюк. –М.: Изд-во МГУ, 1984. – 247с.
3. Тарт Г. Механизмы защиты //Самосознание и защитные механизмы личности: Хрестоматия. – Самара: Бахрах-М, 2000., 509с.