Актуальність дослідження. У сучасних умовах, у зв’язку з обранням Україною стратегічного курсу на становлення демократичної, соціальної та правової держави, виникла необхідність удосконалення системи керівних органів державної влади. Ефективність і злагодженість управлінської роботи державних органів та органів місцевого самоврядування значною мірою визначаються саме особою, яка очолює ці органи, наявністю чи відсутністю в такої особи досвіду, належних фахових знань, відповідного рівня розвитку комунікативних якостей, особистісної відповідності об’єктивним вимогам посадових обов’язків, вмінь попереджати та розв’язувати конфлікти, що виникають у трудовому колективі, тобто від рівня розвитку соціально-психологічної компетентності.
Будь-який сучасний фахівець, у тому числі і керівник у сфері державного управління повинен мати високий рівень соціально-психологічної компетентності для того, щоб бути постійно готовим до дій в несподіваній ситуації, здатним сприймати її не як надзвичайну подію, а як повсякденний стан речей, коли від нього вимагається миттєва ефективна мобілізація знань, умінь та досвіду. Через те сьогодні, у зв’язку зі стрімким розвитком інформаційної насиченості трудової діяльності, що обумовлює зростання психологічного навантаження на працюючу людину, актуальною науковою і практичною проблемою є дослідження можливостей розвитку соціально-психологічної компетентності керівника, який має справу з поведінкою інших людей.
Аналізові методологічних проблем соціально-психологічної компетентності присвячені праці Д.Г.Михайленка, І.Ф.Сингаївської, Л.А.Лепихової, Л.Е.Орбан-Лемрик, Л.І.Берестової, Л.М.Карамушки, Т.Я.Телефанко; професіоналізму і компетентності державних службовців − праці В.І.Лугового, Л.Я.Малімон, В.М.Олуйко, Л.А.Пашко, М.В.Ярмистого, М.О.Докторовича, Н.А.Липовської, Н.В.Ткаченка, Н.Т.Гончарука, О.Ф.Мельникова, С.К.Хаджирадєвої, Т.Е.Василевської, Т.І.Пахомової, Т.К.Гречко та інших.
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному розгляді соціально-психологічної компетентності керівника у системі державного управління.
Результати теоретичного аналізу проблеми. В результаті проведення теоретико-методологічного аналізу проблеми ми з’ясували, що більшість учених-дослідників розглядають соціально-психологічну компетентність особистості в контексті соціальної компетентності, і визначають її як поінформованість та здатність індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми в системі міжособистісних відносин. Соціально-психологічна компетентність формується у ході засвоєння індивідом систем спілкування та включення у спільну діяльність [3, с. 186].
Водночас, Л.А. Лєпіхова у своїх дослідженнях визначає соціально-психологічну компетентність як спеціальну здатність до перцептивно-когнітивного відчуття соціальних ситуацій та людей, що їх створюють, прогнозування їх поведінки, відповідного конструювання тактики взаємодії та взаємозацікавлених, безконфліктних стосунків [4, с. 106].
Під соціально-психологічною компетентністю керівника у системі державної служби ми розуміємо здатність керівника адекватно оцінювати себе, своє місце серед інших працівників, ефективно взаємодіяти в системі міжособистісних відносин, вміння попереджати конфліктні ситуації в колективі та забезпечувати узгодженість його діяльності, гнучкість стилю керівництва, а також високий рівень комунікативності – здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Загалом соціально-психологічна компетентність знаходить прояв у професійній готовності керівника свідомо, вчасно і творчо вирішувати різноманітні управлінські задачі [5]. Отже, соціально-психологічна компетентність – це якість, яка є цінним надбанням для кожної людини, оскільки сприяє адекватному й тонкому аналізові всього, що відбувається в соціумі.
Результати емпіричного дослідження. Вибірку дослідження склали 40 держслужбовців Любешівської районної державної адміністрації, з них 23 чоловіків та 17 жінок віком від 22 до 56 років. Для проведення емпіричного дослідження соціально-психологічної компетентності працівників, які займають керівні посади у системі державного управління, нами було сформовано та апробовано психологічний інструментарій, до якого увійшли «Методика дослідження взаємостосунків адміністрації і колективу» Л.М. Карамушки [1], «Тест для визначення ціннісних орієнтацій керівника» Т.С. Кабаченка [2], «Методика діагностики соціально-психологічних установок особистості у сфері мотивації та потреб» О.Ф.Потьомкіної [6].
Внаслідок комплексного аналізу та інтерпретації отриманих в ході емпіричного дослідження даних, встановлено, що до важливих складових компонентів соціально-психологічної компетентності керівника у системі державної служби належать:
- організаційні знання керівника про сутність, структуру, особливості взаємодії з підлеглими, навички та вміння організувати колектив на виконання професійних завдань (когнітивний компонент);
- рішучість та швидкість у прийнятті рішень;
- самоуправління та саморегуляція керівника в управлінській діяльності;
- вміння впливати на людей, мотивуючи їх до успішної спільної діяльності;
- вольовий потенціал, що включає в себе активність, відповідальність, рішучість, впевненість у собі та своїх силах, креативність і творчість мислення, ініціативність, самостійність та цілеспрямованість;
- знання психологічних особливостей особистості колег, їх когнітивної та потребнісно-мотиваційної сфер для здійснення керівником об’єктивного оцінювання результатів їхньої діяльності;
- високий рівень емпатії та рефлексії;
- вміння керівника викликати симпатію в колективі, встановлювати позитивні міжособистісні стосунки, підтримувати творчий ентузіазм своїх підлеглих;
- самопізнання керівника через самосприйняття, саморозуміння, самоаналіз, самоосмислення управлінської діяльності;
- комунікативні здібності та вміння;
- ціннісні орієнтації;
- спрямованість на соціально-психологічну взаємодію;
- прагнення до самовдосконалення та особистісного зростання;
- уміння належно підтримувати свій досягнутий у професійній кар’єрі; статус;
- лідерські здібності для керівництва та взаємодії з підлеглими;
- високий рівень домагань та потреба у владі.
Проведений кореляційний аналіз результатів дослідження виявив позитивний статистично значущий кореляційний зв’язок між соціально-психологічною компетентністю державного службовця та його деякими управлінськими уміннями, соціально-психологічними установками у сфері мотивації та потреб та найважливішими ціннісними орієнтаціями керівника у системі державної служби.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, проведене дослідження дало змогу виділити структурні компоненти соціально-психологічної компетентності керівника в системі державної служби та встановити статистично значущі кореляційні зв’язки між ними. Результати дослідження підкреслюють важливість розвитку цієї важливої інтегральної властивості особистості – соціально-психологічної компетентності, яка розглядається як одна з провідних детермінант успіху життєдіяльності, а в сфері управління – забезпечує ефективність управлінської діяльності керівника. Також матеріали дослідження можуть знайти практичне застосування при розробці тренінгів соціально-психологічної компетентності, а також для оптимізації процесу управління персоналом.
Джерела та література:
- Карамушка Л.М. Психологія управління: навч. посіб. / Л.М. Карамушка. − К.: Міленіум, 2003.− 344 с.
- Кабаченко Т.С. Психология управления: учеб.пособие / Т.С. Кабаченко. –М.: Педагогическое общество России , 2003.− 384 с.
- Коропулино В.Н., Смирнова М.Н., Гордеева Н.О. и другие. Психологический словарь / В.Н. Коропулино, М.Н. Смирнова, Н.О. Гордеева и другие.– Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. – 640 с..
- Лєпіхова Л. А. Соціалізація та соціально-психологічна компетентність як рівні особистісної зрілості / Л.А.Лєпіхова // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник. – К.: Контекст, 2000. – С. 105 – 108.
- Міщишин В. До питання лідерства на державній службі / В.Міщишин // Вісник державної служби України. – К., 2011. − №3, с.29-34.
- Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие / Д. Я. Райгородский – Самара: Бахрах-М, 2001. − С. 641-648.