ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ОСОБИСТОСТІ ЯК ФАКТОР СТРИМУВАННЯ АГРЕСИВНИХ ПРОЯВІВ

Сучасні умови людського існування характеризуються не тільки невпинною проблематизацією та інтенсифікацією психічних і фізичних навантажень, але й появою більш різноманітних можливостей для самореалізації особистості в усіх сферах її буття. Наявність великої кількості потенційних можливостей для знаходження свого місця в житті потребує від підлітка, осмисленого ставлення до побудови життєвих перспектив – уміння передбачати, прогнозувати, будувати життєві плани стає обов’язковою запорукою досягнення життєвого успіху. Необхідність здійснення життєвих виборів, планування, організації та здійснення життєвого шляху потребує від людини актуалізації всіх її наявних знань, умінь та здібностей [7].

Самоконтроль, наполегливість, самомотивування діяльності, розуміння власних емоцій та емоцій інших людей – саме ці властивості Д. Гоулман узагальнено назвав “емоційним інтелектом” в своїй монографії, яка вийшла у світ у 1995 році. Він використовував термін, який раніше був уведений у науковий обіг Дж. Майерсом та П. Соловеєм. У своїй книзі Гоулман стверджував, що емоційний інтелект на відміну від загального (вимірюваного за допомогою IQ і значною мірою зумовленого генетично), можна розвинути у будь-якому віці, що надає перевагу тому, хто ним володіє, перед носіями високого IQ у досягненні успіху у життєдіяльності. Якщо емоційний інтелект, як стверджують автори, дійсно можна формувати, починаючи уже з дитинства, та вдосконалювати у дорослому віці, то розвиток цієї інтегральної властивості особистості може претендувати на роль своєрідної панацеї від того жахливого лиха, яке психологи цілком виправдано називають «психічною кризою» [3; 6].

Спроби пояснення даного феномену здійснювали Дж. Гілфорд, Х. Гарднер, Г. Айзенк, П. Саловей, Дж. Майєр, Д. Люсін та вітчизняні дослідник А. Асмолов, Д. Богоявленский, С. Бондар, Л. Дорфман, Е. Климов, В. Колг, Г. Куценко, А. Лібін, B. Мерлін, B. Моросанов, О. Філатов, І. Філіппова.

Існує безліч теоретичних обґрунтувань феномену емоційного інтелекту, його структури, прояву.

Теоретико-методологічні підходи до проблеми співвідношення інтелектуального й емоційного розглядали у своїх роботах Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, В. Мясищев, О. Тихомиров та ін. Зокрема, видатний психолог Л. Виготський виділяв серед найважливіших питань психології проблему єдності афекту та інтелекту [2]. Вчений розглядав її як наріжний камінь теорії психічного розвитку особистості. Єдність афекту та інтелекту, на думку Л. Виготського, виявляється, по-перше у їх взаємозв’язку і взаємовпливові на всіх етапах психічного розвитку; по-друге, в тому, що цей зв’язок динамічний, причому кожній стадії розвитку мислення відповідає своя стадія розвитку афекту. Вчений піддавав критиці спроби ізолювати мислення від емоційної сфери [4].

Проблема єдності афекту та інтелекту знаходить своє подальше висвітлення у працях С. Рубінштейна. Видатний психолог вважав, що «саме мислення як реальний психічний процес є єдністю інтелектуального та емоційного, а емоція – єдністю емоційного й інтелектуального» [1; 2].

Це й зумовило вибір напряму дослідження даної роботи. На основі аналізу літературних джерел, була сформульована гіпотеза, згідно з якою вплив рівня емоційного інтелекту особистості на агресивні прояви та конфлікти.

Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні проблеми емоційного інтелекту як фактору стримування агресивних проявів у підлітків.

Предмет дослідження – емоційний інтелект як фактор стримування агресивних проявів у підлітків.

Результати дослідження. Для перевірки гіпотези було проведено емпіричне дослідження, яке дозволило встановити розбіжності між групами з різними рівнями емоційного інтелекту («Емоційний інтелект» Н. Холла) та схильністю до агресивного реагування, який оцінювався за допомогою індексів агресивності та почуття провини (методика Басса-Дарки), об’єктом якого стали 60 підлітків у віці 15 – 17 років, як носії різних рівнів сформованості емоційного інтелекту.

Згідно з даними тестування рівня емоційного інтелекту, у відібраній групі досліджуваних практично не виявилось осіб з високим рівнем емоційного інтелекту і розрізнення на еквівалентні групи здійснювались за позицією:

-     середній рівень емоційного інтелекту;

-     низький рівень емоційного інтелекту.

Досліджувані із середнім рівнем емоційного інтелекту, є більш дратівливі, у них яскравіше розвинуто почуття провини (в групі з середнім рівнем емоційного інтелекту частіше відчувають почуття провини (47,8), тоді як в групі з низьким рівнем емоційного інтелекту цей відсоток нижчий (23,3%)). Вони володіють досить високим рівнем негативізму, тому часто з такими людьми складніше домовитись.

Люди з низьким рівнем емоційного інтелекту характеризуються ворожим налаштуванням відносно до навколишнього світу та неготові іти на компроміси. Для досліджуваних з низьким рівнем емоційного інтелекту властивий також високий рівень агресивності.

Водночас, підлітки, які володіють середнім та високим рівнем емоційного інтелекту, зазвичай ігнорують провокацію, або реагують менш агресивно. Ми припускаємо, що це пов’язано з тим, що ці особи більш впевнені у собі, володіють основними властивостями емоційного інтелекту, усвідомлюють власні емоції, регулюють їх. Підлітки, які володіють достатньо високим рівнем емоційного інтелекту менш роздратовані, ніж підлітки з низьким рівнем відповідної властивості. Такі суб’єкти спокійніше та розсудливіше реагують на стресові ситуації, що трапляються в їх житті та з легкістю виходять із них.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Подальшу перспективу у продовженні даного напряму дослідження ми вбачаємо у вивченні гендерних особливостей виявлення агресивних проявів та можливих шляхів їх подолання.

Результати дослідження можуть бути використані у практиці психокорекційної роботи психологів, при профвідборі до соціономічних видів діяльності.

Джерела та література:

1. Бандура А. Подростковая агрессия / А. Бандура, Р. Уолтерс. – М. : ЭКСМО-Пресс, 1999. – 512 с.
2. Берковиц Л. Агрессия. Причины, последствия, контроль / Л. Берковец. – М. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. – М.: Смысл, Академия, 2005. – 352 с.
4. Носенко Э. Л., Коврига Н. В. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції. / Э. Л. Носенко, Н. В. Коврига – К.: Вища школа. 2003. – с. 126.
5. Філіппова І. Ю. Емоційна компетентність як глибинна характеристика культури та реального успіху особистості / І. Ю. Філіппова // Культура й розвиток особистості: міфи та реалії в психології й педагогіці: матеріали Міжнародної наук. – практ. конф. (24 – 25 черв. 2009 р.) / за ред. І. Ю. Філіппової. — Луцьк: Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, — 2009. — С. 136 – 144.
6. Mayer J.D., Caruso D.R., Salovey P. Emotional Intelligence meets traditional standards for an intelligence // Intelligence. 1999. V. 27. P. 267-298.
7. Salovey P., Mayer J. D., Caruso D. The positive psychology of emotional intelligence. W: C. R. Snyder, S. J. Lorez (red.), Handbook of  positive psycology (s. 159-171). Oxford: Oxford University Press. 2003.