ЛИХОСЛІВ’Я ЯК ПРИЧИНА КОНФЛІКТНИХ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ МІЖ ВЧИТЕЛЕМ І УЧНЕМ

На сьогоднішній день актуальною є проблема конфліктних взаємостосунків вчителя та учня. Вчитель є центральною фігурою школи. Проте, як зазначає І. В. Козубовська, сьогодні у спілкуванні вчителя з учнями трапляються такі слова, як «телепень», «бовдур», «недотепа», «дебіл», «бидло», погрози: «вріжу», «вмажу», «вилетиш за двері», а також навіть нецензурні слова і вирази. У 90 % випадків вони вживаються у спілкуванні з важковиховуваними дітьми, що аж ніяк не може вплинути на їх перевиховання [2, с. 205]. Жорсткість шкільної обстановки включає не тільки несправедливі оцінки, але й неповагу до дитини: образу, приниження, тиск, крик, повну байдужість. За даними В. М. Оржеховської, сьогодні є помітним падіння загальної культури поведінки вчителів, що негативно відбивається не лише на взаємостосунках з учнями, а й на мікрокліматі в педагогічному колективі [4, с. 94].

Якщо лихослів’я лунає до учня часто, зауважує Г. О. Нагорна, то це означає, що у школі відсутня моральна культура поведінки вчителів, а це згубно впливає на формування особистості учня. «Грубі і нетактовні зауваження не тільки порушують етику відносин і спілкування, а й спричиняють серйозні конфлікти між учителями та учнями. І в основі такого конфлікту лежить груба руйнівна сила – лихослів’я, невіра в можливості учня, небажання знайти і використати комплекс педагогічно і психологічно доцільних методів впливу» [3, с. 99].

Що в цьому плані виявило наше дослідження? 40% опитаних вчителів зізналися, що іноді можуть образити дитину словом. Про те, що вчителі лихословлять до дітей, ствердну відповідь дали біля 60% учнів. Діти вказували, які вчителі до них лихословлять, хоча ми цього й не питали. Один з учнів 9-го класу сам написав, що «вчитель фізики використовує до дітей не тільки силу слова, але й фізичну силу!!!». Виказування дітьми прізвищ тих вчителів, що вдаються до словесних образ, на нашу думку, можна розцінювати як крик про допомогу. Як правило, грубі словесні зауваження вчителів стосуються неуспішного навчання і поведінки учнів.

Грубе оцінювання створює в учня негативну установку до вчителя, предмета, який він викладає, до школи і до навчання в цілому. Діти, які не змогли реалізувати себе як успішні учні, отримують негативну установку до знань і навчання на все життя. Відраза до знань і зневага до освічених людей виступають механізмом психологічного захисту, а нерідко і психологічного нападу. Дослідження українських науковців (М. Й. Боришевський, В. М. Кушнірюк) переконливо доводять, що негативне оцінювання учня породжує конфлікти у взаємостосунках вчителя і учня і провокує формування заниженої самооцінки [1, с. 35-40].

Загалом, дитина навчається, що старший і впливовіший може ображати меншого і беззахисного. І якщо батьківське лихослів’я діти в більшості випадків намагались виправдати, то вчительське здебільшого засуджують. Якщо звичайні оцінні висловлювання вчителів звучать як несправедливі обвинувачення, то учні їх також вважають лихослів’ями («Ти ніколи не будеш мати в мене чотири», «Прогульщик»). Часто діти зауважують, що їх відмовляються сприймати такими, якими вони є, висміюють їх вади («дистрофік», «білобрисий»), намагаються принизити. Загалом вчитель може образити учня будь-яким, навіть зовсім не «лихим» словом, використавши для цього іронію, сарказм, гіперболу, узагальнення тощо.

За нашими даними, вчителі, як правило, використовують лихослів’я і образу словом диференційовано: в одному випадку, наприклад, обирають «слабким місцем» інтелектуальну сферу дитини, в іншому намагаються вразити учня, принижуючи почуття гідності, дорослості. Найбільш часто вживаними «вчительськими» лихослів’ями є всі похідні від слова «дурень», а також «дебіл», «ідіот», «сволота», «неук», «тупий», «скотина», «ненормальний», «свиня». Ці та інші образливі слова стосуються, переважно, поганого навчання і поведінки учнів, а також загального неприйняття вчителем дитини як такої.

Більш детальний аналіз дозволяє умовно розподілити вчительські лихослів’я на такі групи:

-     констатація природної нездатності до навчання («придурок», «бовдур», «тупий», «дубина» «недоумок», «бездарний», «телепень», «туман», «пеньок», «темний ліс», «нездара», «дебіл у квадраті», «йолоп», «медаліст», «чайник», «безмозглі», «безголові», «тупоголові», «кодло придурків», «сибірські валянки», «воно хоче вчитися, але не може», «до тебе доходить, як до осла» тощо);

-     констатація невихованості («нахаба», «неслух», «брехун», «ледащо», «паскуда», «прогульщик», «невмите опудало», «гниль», «дівка», «хами», «нахали», «дикуни», «татари», «фашисти», «баби базарні», «сволочі», «своєю поведінкою ти виказуєш культуру своїх батьків», «свині», «сучі діти» тощо)

-     констатація загального неприйняття учня як людини («чмо», «зараза», «потвора», «мразь», «гнида» та ін.).

Зазначимо, що вчителі також не цураються широко використовувати «тваринні» лихослів’я («безмозглі кури», «тупорилі свині», «мамонти» та ін.), вже відомі лихослів’я психопатологічного звучання («ненормальний», «даун», «ідіот», «психічно «хворий», «кретин», «недорозвинений» та ін.), лихослів’я шляхом екскреторних порівнянь («засранці», «шмаркачі сопливі» та ін.), через звинувачення у відбиранні останніх сил («вампіри», «кровопивці» та ін.), а також нецензурні лихослів’я в дещо м’якшому варіанті, ніж у батьків.

Часто ображається не окремий учень, а весь клас («виродки», «дебіли», «фашистські молодчики» тощо). Тобто застосовуються колективні образи. Також учитель може образити перед цілим класом учня разом з його батьками: «Ти такий самий дурний (безвідповідальний, дебільний, зашмарканий…), як і твої батьки». Учні зазначають, що гіршого приниження бути не може, такому вчителю хочеться помститися і так само його образити. Нерідко в образливому зверненні до дитини застосовується середній рід – «воно». Це виявлено і стосовно батьків. Скоріш за все це перехідна форма, яка «дає дозвіл» на застосування в подальшому більш «сильних» виразів.

Учні давали відповіді на запитання: «Коли ти погано поводишся і дорослий робить тобі грубе і образливе зауваження, то чи змінює це твоє навчання і поведінку на краще?» У кількісному співвідношенні одержано такий результат:

-     56,6% учнів відповіли, що таке зауваження нічого не змінює, а лише викликає бажання зробити навпаки;

-     18% учнів відповіли, що позитивні зміни іноді відбуваються;

-     24% зазначили, що позитивні зміни відбуваються завжди.

Дані цифри вказують, що ефективність лихослів’я з виховною метою є достатньо низькою. Також учні зазначили наступне. Лихослів’я нічого не змінюють у поведінці тому, що говоряться з метою образи і до них вже звикли. Свій емоційний стан учні описують так: «Я починаю ненавидіти вчителів», «Мене це ще більше роздразнює», «Вчитель повинен заохочувати, а не лихословити», «Відпадає будь-яке бажання вчитись. Хочеться стати саме такою, як вони говорять, тоді я хоча б буду знати, за що мене ображають», «Хочу відповісти вчителеві тими ж словами».

Загалом інвективна лексика в більшості ситуацій, про які розповідали діти, злить, пригнічує, породжує вороже ставлення до вчителя і до навчання, провокує конфлікти. Кількісні підрахунки ефективності інвективного впливу на негативну поведінку учня і якісний аналіз відповідей старшокласників виявив наступну особливість: близько 80% учнів лихослів’я дорослого (особливо вчителя) сприймають як вияв агресії, тобто як агресивне лихослів’я, яке викликає у більшої їх частини стан фрустраційної агресії, яка реалізується у ворожому ставленні і в кофліктних взаємостосунках. Такий емоційний стан гальмує формування інтелектуальних почуттів, спотворює в дитини формування моральних почуттів, негативно впливає на формування суб’єктного ядра особистості. А нецензурні лихослів’я спотворюють статеворольову поведінку підростаючої особистості і утруднюють статеворольову ідентифікацію.

Джерела та література:

1. Боришевський М. Й., Кушнірюк В. М. Гуманізація оцінних ставлень як умова попередження конфліктів у педагогічному процесі / М. Боришевський // Конфлікти в педагогічних системах: Збірник доповідей науково-практичної конференції 20–21 травня 1997 року. – Вінниця, ВДТУ, 1997. – С. 35 – 40.
2. Козубовська І. В. Рання профілактика протиправної поведінки неповнолітніх (психолого-педагогічний аспект) / І. Козубовська // Ужгородcький держ. ун-т. – Ужгород, 1996. – 256 с.
3. Нагорна Г. О. Специфічні особливості діагностики професійного мислення майбутніх вчителів / Г.Нагорна // Педагогіка і психологія. – 1995. – № 2. – С. 96 – 100.
4. Оржеховська В. М. Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки неповнолітніх в сучасних умовах / В.Оржеховська // Педагогіка і психологія. – 1995. – №4. – С. 90 – 98.