УКРАЇНСЬКІ ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ У КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВІЙ ТЕРАПІЇ ТРИВОЖНИХ РОЗЛАДІВ

Постановка проблеми. З огляду на поширення тривожних розладів та їхню широку класифікацію існує значна база науково обґрунтованих теоретико- емпіричних даних, які потребують узагальнення і подальшої індивідуалізації відповідно до конкретного випадку. Серед основних тривожних розладів розрізняють відповідно до DSM-IV панічний розлад, генералізований тривожний розлад, іпохондрію, соціальну фобію, посттравматичний стресовий розлад, обсесивно-компульсивний розлад, специфічні фобії [3]. Усі тривожні розлади мають спільну особливість – уникання ситуацій та охоронна поведінка, які дають змогу у короткотривалій перспективі зменшити тривогу, а у довготривалій  перспективі – лише поглиблюють проблему. Так, при панічному розладі особи уникають ситуацій, в яких можна втратити контроль над своїм тілом і психікою; при соціальній фобії – ситуацій, які загрожують соромом; при посттравматичному стресовому розладі – ситуацій, у яких неприємні спогади знову здійсняться; при обсесивно-компульсивному розладі – ситуацій, у яких нав’язливі думки перевтілюються у реальні дії;  при генералізованій тривожності – будь-яких ситуацій, які є загрозливими і небезпечними.

Вибір тривожних розладів як предмета нашого дослідження зумовлено тим, що за даними  DSM-IV ці розлади у США становлять близько 18%, серед них в осіб від 18 років і старше розлади генералізованої тривожності становлять – 3,1%, соціальної фобії – близько 6,8%, обсесивно-компульсивного розладу – близько 1%. За даними Американської психіатричної асоціації наприкінці ХХ століття на лікування тривожних розладів виділялося щорічно понад 48 більйонів американських доларів, що становить третину усіх коштів (148 більйонів), виділених на усунення психічних порушень. На сьогоднішній момент ситуація з тривожними розладами не покращилася, а навпаки загострилася, про що свідчить деякий перегляд і уточнення категорій і діагностичних критеріїв тривожних розладів у DSM-V. Цим зумовлено актуальність дослідження та вибір теми.

Метою цієї праці є теоретичне обґрунтування і емпіричне дослідження використання українських прислів’їв і приказок у когнітивно-поведінковій терапії обсесивно-компульсивного розладу  (ОКР) та соціальної фобії.

 В основу дослідження покладено таке припущення: українські прислів’я і приказки слугують своєрідним сховищем національно-культурної пам’яті та етнічною пам’яткою щодо поведінки у різних життєвих контекстах, у ситуаціях небезпеки зокрема. Виходячи із того, що метафора є одним із важливих інструментів терапії, для встановлення зрозумілого терапевтичного стосунку зокрема, вважаємо, що прислів’я і приказки,  які охоплюють колективні національно обумовлені архетипи (архетипи соцієтальної психіки українців) [1], сприятимуть налагодженню ефективної взаємодії між терапевтом і клієнтом, а також полегшуватимуть уведення моделі когнітивно-поведінкової терапії під час лікування.

У науковій літературі широко представлено використання метафори як означення різних фрагментів дійсності з допомогою непрямого значення або на основі порівняння [2]. Метафори  використовуються на різних етапах терапії та відповідно з різною метою. Під час терапії терапевт часто використовує метафору, щоб трансформувати і продовжити непрямі значення, які надає клієнт, тим самим покращуючи розуміння між ними. Наприклад, якщо   клієнт говорить про те, що він безхребетний, можна попросити уявити його свій хребет, запитати, у якому саме місці починаються вади і що могло б його підтримати. Тоді мова може зайти за залізний корсет і відповідно згадуватимуться життєві обставини та особистісні ресурси. При цьому прихильники використання метафори у психотерапії зазначають не лише про покращення налагодження стосунку між терапевтом і клієнтом, а й поглиблення розуміння клієнтом суті терапії.

На наш погляд, українські прислів’я і приказки володіють не меншим психотерапевтичним потенціалом ніж метафори з огляду на такі аспекти. По-перше, прислів’я і приказки – це  фольклорне надбання народу, яке відображає основні архетипи колективного несвідомого, що передаються із покоління у покоління, а відтак, є близькими і зрозумілими для індивідуальної свідомості (когніції). По-друге, в прислів’ях і приказках часто відображено моделі поведінки, які є доцільними в різних життєвих ситуаціях, для досягнення успіху і подолання різних перешкод – страхів, абсентеїзму, лінощів тощо. По-третє, використання прислів’їв є доцільним у рамках когнітивно-поведінкової терапії, адже їх розуміння потребує когнітивного реконструювання (робота над дисфункційними припущеннями і глибинними переконаннями), а також слугує дороговказом для певної поведінки (експозиції). На наше переконання, українські прислів’я і приказки можна використовувати на різних етапах терапії, починаючи із психоедукації і закінчуючи завершальними сесіями.  До основних цілей терапевтичних цілей використання українських прислів’їв і приказок, на наш погляд, належать такі: встановлення терапевтичного стосунку між терапевтом і клієнтом (у цьому випадку прислів’я слугують своєрідним містком); психоедукація (представлення випадку, обговорення його з клієнтом з використанням прислів’їв); пояснення конкретних технік та підвищення ефективності їхнього використання. Розглянемо використання українських прислів’їв і приказок на прикладах перших сесій терапії тривожних розладів більш докладно (див. табл. 1).

Таблиця 1

Використання українських прислів’їв відповідно до цілей перших двох сесій

Результати використання українських прислів’їв і приказок на різних етапах психотерапії когнітивно-поведінкового втручання при обсесивно-компульсивному розладі і соціальній фобії засвідчили свою ефективність. Так можна підібрати відповідні прислів’я для встановлення психотерапевтичного стосунку клієнта і терапевта, психоедукації щодо природи розладу, використанні різних технік, а також підготовки до самотерапії у випадку рецидиву. Обговорення прислів’їв між клієнтом і терапевтом дає змогу покращити досягнення цілі кожного етапу психотерапії, а також поглиблює  розуміння клієнтом суті когнітивної реструктуризації та поведінкової експозиції шляхом уведення культурно-історичної пам’ятки та орієнтирів у вигляді українського фольклору. Важливо також відзначити, що обговорення прислів’їв дає змогу клієнтові відкрити ті етапи чи сфери його життя, які навмисно чи випадково не відкривалися перед терапевтом. Відтак, терапевт краще може зрозуміти сутність проблеми і виробити відповідний план терапії.

Джерела та література:

1. Засєкіна Л.В., Засєкін С.В. Психолінгвістична діагностика / Л. В. Засєкіна. – Луцьк:  РВВ «Вежа» Волин. Нац.. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – 188 с.
2. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем / Дж. Лакофф, М. Джонсон. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 256 с.
3. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (DSM IV), American Psychiatric Association (1994), Washington, D.C.