СПЕЦИФІКА ПРОЯВУ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ В УЧНІВ ПРИ ПЕРЕХОДІ В СЕРЕДНЮ ШКОЛУ

Проблема шкільної дезадаптації учнів різного віку, що спричинена низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів, займає чільне місце з-поміж соціально-педагогічних та психологічних питань сучасної школи.

Профілактика шкільної дезадаптації – одне із найважливіших завдань, що стоїть не лише перед вчителями, шкільним психологом та соціальним педагогом, а й перед батьками з метою збереження фізичного і психічного здоров’я школярів.

Мета статті полягає у теоретичному опрацюванні поняття адаптації, дезадаптації та шкільної дезадаптації у психолого-педагогічній літературі та емпіричному з’ясуванні особливостей прояву шкільної дезадаптації в школярів при переході в середню школу, та передбачає розв’язання таких завдань: здійснити теоретичний аналіз понять адаптації, дезадаптації, шкільної дезадаптації; визначити специфіки прояву шкільної дезадаптації в учнів п’ятих класів.

Період переходу молодших школярів до п’ятого класу, як правило, пов’язаний із певними ускладненнями як для дитини, так й для вчителів та батьків. Інтенсивна навчальна програма, хронічна втомлюваність від перевантажень часто можуть викликати у дітей страх перед школою та вчителями, небажання вчитися. Впродовж кількох місяців (у деяких випадках і до півроку) відбувається процес шкільної адаптації п’ятикласників до нових умов навчання, від одного основного вчителя (класовода) до системи «класний керівник – вчителі предметники», до кабінетної системи, який переважно негативно позначається на успіхах дитини.

Варто зазначити, що навчання у п’ятому класі співпадає з кінцем дитинства, а тому є достатньо стабільним періодом розвитку, сприятливим для адаптації школяра до нових умов навчання. З точки зору вікових особливостей, то діти цього віку переважно врівноважені, спокійні, вони відкриті і довірливі у своїх взаєминах, визнають авторитет дорослих, учителів та батьків, сприймають їх як наставників і здебільшого очікують від них допомоги.

У науковій літературі проблема адаптації є досить традиційною (Г.О.Балл, Ф.Б.Березін, П.С.Кузнєцов та інші), виявлені особливості прояву адаптаційних процесів (В.В.Суворова та інші), розглянуті фактори, які детермінують цей процес (І.С.Булах, Г.О.Хомич та інші). Зокрема, Г.А.Балл [3] виділяє два основні підходи у розуміння явища адаптації: у вузькому розумінні – підкорення індивіда практично незалежному від нього середовищу, при цьому останнє трактується як безпосереднє оточення; в широкому сенсі – це пристосування організму до оточуючого середовища, що спрямовано на збереження гомеостазу. На думку П.С.Кузнєцова [5], адаптація – це цілісний, відносно стійкий процес встановлення відповідності між сукупним рівнем найбільш актуальних на даний момент потреб особистості з наявним рівнем задоволення цих потреб, що визначає її безперервний розвиток.

Явище, протилежне процесу адаптації, отримало назву дезадаптації. Л.Н.Бережнова [4] трактує дезадаптацію, як процес, пов’язаний із відвиканням від одних умов життя і, відповідно, пристосуванням до інших. Н.Ю.Максімова [6] звертає увагу на соціальну дезадаптацію як порушення взаємодії індивідуума з середовищем, що характеризується неможливістю здійснення в конкретних мікросоціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, що відповідає його можливостям. Дослідниця зазначає, що у віковому аспекті навантаження на адаптаційні можливості організму приходять на кризові, переломні моменти в житті людини, коли відбувається різка зміна «ситуації соціального розвитку».

Поняття «шкільна адаптація» використовується для опису різних проблем і труднощів, які виникають у школі під час переходу з одного ступеня навчання на інший; це процес взаємодії особистості із середовищем, у якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Якщо цього немає – виникає дезадаптація як сукупність ознак, що вказують на порушення процесу й результату пристосування дитини до вимог шкільного життя, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку, нервово-психічне напруження, занижену самооцінку [1, 2].

Виділяють компоненти шкільної дезадаптації [1]: когнітивний компонент –проявляється в неуспішності у навчанні; емоційно-оціночний або особистісний компонент – порушення емоційно-особистісного відношення до навчання, вчителів, життєвої перспективи, пов’язаної з навчанням; поведінковий компонент – порушення поведінки, стійке активне протиставлення себе товаришам по навчанню, вчителям, зневага правил шкільного життя  тощо.

У більшості дезадаптованих школярів достатньо чітко можуть простежуватись усі три вказані компоненти, однак переважання серед проявів шкільної деадаптації того чи іншого з них залежить, з одного боку, від віку й етапів особистісного розвитку, а з другого – від причин, що лежать в основі формування шкільної деадаптації.

З метою визначення особливостей прояву шкільної дезадаптації в школярів при переході в середню школу було використано методику діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса.

Дослідження проводилося на базі КЗ «Луцького НВК №9 Луцької міської ради». Було продіагностовано 59 школярів п’ятих класів. Вік опитаних 10-11 років.

Діагностовані були поділені на дві групи: група 1 – учні, які мають труднощі у навчанні та група 2 – учні, які не мають труднощів у навчанні.

Середньогрупові результати опитаних за шкалами методики діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса зображено на рис 1.

Рис. 1. Середньогруповий розподіл показників діагностованих двох груп за шкалами методики діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса

шкала 1- загальна тривожність в школі, шкала 2 - переживання соціального стресу, шкала 3 – фрустрація потреби в досягненні успіху, шкала 4 - страх самовираження, шкала 5 - страх ситуації перевірки знань, шкала  - страх не відповідати очікуванням оточуючих, шкала 7 – низька фізіологічна опірність стресу), шкала 8 - проблеми й страхи в стосунках з вчителями

Отже, як зображено на рис.1 в учнів, які мають труднощі у навчанні, на відміну від решти їх однокласників, шкільна дезадаптація проявляється у високих показниках за шкалами: фрустрації потреби в досягненні успіху, страху самовираження, страху ситуації перевірки знань, страху не відповідати очікуванням оточуючих, низькій фізіологічній опірності стресу, проблемам і страхам в стосунках з вчителями.

Натомість у групі 2 (учні, які не мають труднощів у навчанні) високий середньогруповий результат виявлено за шкалою переживання соціального стресу.

Проведений однофакторний аналіз показав, що існують значущі відмінності в двох груп за такими шкалами методики Філліпса: проблеми і страхи у стосунках з учителями(F = 12,24 при a= 0,01) та загальної тривожності в школі(F = 18,22 при a= 0,01). Статистично значущих відмінностей у результатах учнів за рештою шкал не було визначено.

Проведене наукове дослідження має подальшу перспективу вивчення. Зокрема, у визначенні гендерних відміностей у прояві шкільної дезадаптації в школярів при переході в середню школу.

Джерела та література:

1. Адаптація дітей у 1, 5, 10 класах / упоряд. Т. Червона. – К. : Шк. світ, 2008. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).
2. Адаптація дитини до школи / С. Максименко. – К. : Мікрос-СВС, 2003 – 111с.
3. Балл Г.А.Понятие адаптации и его значение для психологии личности / Г. А. Балл // Вопросы психологии. – 1989. – №1. – С.92-100.
4. Бережнова Л. Н. Диагностика психической напряженности детей, воспитывающихся в условиях учреждений интернатного типа : автореф. дис. на соискателя науч. степени канд. психол. наук : спец.03.00.13 / Л. Н. Бережнова. – М., 1995. – 15 с.
5. Кузнецов П.С. Концепция социальной адаптации  / П.С.Кузнецов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2000. – 260 с.
6. Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками : метод. рекомен. / Н. Ю. Максимова. – К. : ІЗМН, 1997. – 136 с.