ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ДЕПРИВАЦІЇ СІМЕЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ

Аналізуючи шляхи розвитку особистості дитини в умовах депривації сімейної взаємодії, психологи звертають увагу на ті значні відхилення у цьому процесі, які спостерігаються на самих ранніх стадіях онтогенезу особистості. Спостереження психологів свідчать про якісні особливості розвитку предметно-маніпуляційної діяльності вихованців дитячого будинку. У них були зафіксовані конфліктні хвилювання, пов’язані, з одного боку, з інтересом до нового предмета, а з іншого – страхом та невпевненістю. Дуже часто маніпуляції з предметом переривались, дитина виявляла страх, тривогу та незадоволення. Діти із сімей, напроти, в подібних ситуаціях виявляли позитивні емоції, радість. Аналізуючи поведінку вихованців дитячого будинку, психологи зазначали, що особливо різкі відмінності, порівняно з дітьми із сімей, виявилися у тих ситуаціях, де вимагався творчий підхід. Діти з інтернату часто не справлялися з даними завданнями. Значні відмінності в обох вибiрках дітей спостерігались у показниках їх пізнавальної активності. У вихованців дитячого будинку спостерігалась занижена за інтенсивністю пізнавальна діяльність порівняно з сімейними дітьми. Предметні дії дітей із дитячого будинку мало динамічні й неемоційні та різко знижена кількість ініціативних дій, адресованих дорослому. При цьому діти з інтернату повільно запроваджували в дію іграшки і часто відволікались. В цілому, аналіз результатів дослідження дозволив зробити висновок, що предметна діяльність вихованців дитячого будинку здійснюється на низькому операційно-технічному рівні, супроводжується численними конфліктами і негативними емоціями [3, 4].

У працях М.І. Лiсiної та Т.М. Землянухіної було досліджено,що відношення дитини з дорослим опосередковані її зростаючим інтересом до предметного світу. У цей період різко підвищується потреба дитини у спілкуванні та співпраці з дорослими. На думку М.І. Лiсiної, у цей період продуктивна співпраця з дорослим зумовлена прихильністю дитини до близької людини, що склалася раніше. Ця людина сприймається нею як зразок, завдяки якому у дитини з’являється бажання наслідувати її дії. Саме таке відношення до дорослого має вирішальне значення для розвитку провідної діяльності дитини раннього віку. За цієї умови дитина спроможна усвідомити ті завдання, які ставить дорослий. Засвоюючи знарядійні операції, дитина опановує зміст значення речей і операційно-технічну провідну діяльність, тим самим засвоюючи соціальний досвід [2].

Аналізуючи особливості розвитку такого важливого новоутворення раннього віку, як мовлення, М.Г. Єлагіна визначає, що вихованці дитячого будинку переважно відстають у строках його виникнення. Мовлення таких дітей має також якісну відмінність порівняно з дітьми із сімей. За даними психологів, більшість дітей із інтернату знаходяться на низькому рівні оволодіння активним мовленням. Мовлення вихованців дитячого будинку бідне, недостатньо розвинене, ситуативне і функціонує у спрощеному та збідненому варіанті. Дані, отримані Т.М.Землянухіною, свідчать про те, що затримка розвитку мовлення у вихованців дитячого будинку пов’язана не тільки з дефiцитом спілкування з дорослими і відсутністю емоційних контактів, але, що ще більш істотно, із загальною організацією їх комунікативної діяльності. У співвідношенні ділових і афективних аспектів спілкування переважають безпосередні емоційні контакти з дорослими, що не стимулюють розвиток пізнавального спілкування дитини з дорослим, а отже, обмежують необхідність застосування розгорнутого мовлення. Внаслідок проведених досліджень психологи вказують на неповноцінне функціонування провідної діяльності вихованців дитячого будинку і відставання у розвитку основних новоутворень цього періоду[ 1 ].

Експериментальні дослідження психологів Л.Н. Галігузовой, Т.В. Гусєвой, М.Г. Єлагіной та А.Г. Рузськой довели, що на межі раннього і дошкільного віку новоутворення у вихованців дитячого будинку не формується у повному обсязі і відповідній формі, при цьому його складові – відношення до предметного світу, до себе та інших людей – виявились несформованими у необхідній мірі. Психологи вважають, що повільнішими темпами у вихованців інтернату розвиваються предметні дії. По відношенню до дорослих ці діти виявляють байдужість і незацікавленість у їх оцінці, вони не прагнуть і не уміють залучити старших допомогти їм. У вихованців дитячого будинку також не спостерігалось вболівання за свої досягнення, що негативно позначалося на розвитку самовідношення. Причини у тому, що основний момент у ділових контактах дитини і дорослого – оцінка дорослим – не виконує своїх основних функцій – заохочення дитини, орієнтація малюка на результат у діяльності та навчанні, його діловій оцінки самого себе. А.Г. Рузська помічає наявність у цих дітей незадоволеної потреби в емоційних контактах з дорослими. У вихованців дитячого будинку було зафіксовано наполегливе прагнення до контактів з дорослими, при цьому ділова взаємодія з дорослими виникала дуже рідко. В індивідуальному спілкуванні з дорослими на цих вікових етапах для дітей з інтернату типовим було прагнення до примітивної взаємодії – фізичного контакту чи привертанні до себе уваги дорослого. У діловому спілкуванні переважає пошук допомоги дорослого та його схвалення в побутових діях, пов’язаних з самообслуговуванням. Діти не намагаються привернути його увагу до предметів, разом з ним вивчати їх,задавати пізнавальні питання. У цілому для цих дітей характерна занижена активність у спілкуванні з дорослими, окреслене прагнення до примітивних індивідуальних контактів, слабо розвинений інтерес до ділової співпраці. Характерною особливістю є також виключинiсть дорослого iз пізнавальної діяльності дитини раннього віку та ділова співпраця з ним, пов’язана тiльки з конкретною ситуацією. Автори звертають увагу на те, що емоційне спілкування з дорослим у вихованців дитячого будинку носить характер деякої надмірності та екзальтації через незадоволення дитиною даним ставленням. Єдиною метою різноманітних дій у цих дітей є отримання ласки дорослого чи фізичних та інших безпосередньо–емоційних контактів. Через це у співвідношенні ділових і афективних аспектів спілкування домінують останні [5].

Результати дослідження психологів Л.Н. Галігузової та Т.М. Землянухіної показали, що у вихованців дитячого будинку інтерес та емоційне відношення до товаришiв часто забарвлено негативними емоціями. Незважаючи на те, що діти з інтернату багато часу проводять поруч з однолітками, проте загальний рівень їх активності низький, але при цьому рівень вияву ініціативних дій з негативним знаком досить високий порівняно з дітьми із сімей. Негативний вияв стосовно ровесників часто несуть у собі агресію і незадоволення, інколи виникають без реальних підстав. У ситуації, коли ровесник виявив ініціативу, у вихованців дитячого будинку дуже часто це викликало неприємну чи агресивну відповідь [1].

Таким чином, дослідження вітчизняних психологів підкреслюють ті значні відхилення у розвитку особистості дітей раннього віку, що виховуються у дитячих будинках. Треба відзначити, що головну задачу розвитку в цей період, якою є засвоєння дитиною суспільно вироблених засобів дій з предметами та еталонів, вихованці дитячого будинку не вирішують належним чином. Головним чинником у цьому є неспроможність дитини налагодити продуктивну співпрацю з дорослою людиною. Внаслідок несформованої прихильності до дорослого не розвивається бажання дитини наслідувати її дії як зразок, а це в свою чергу, в цілому, не сприяє засвоєнню дитиною культурних досягнень людства та її орієнтації у навколишньому середовищі.

Джерела та література:

1. Галигузова Л. Н. Психологические аспекты воспитания детей в домах ребенка и детских домах / Л. Н. Галигузова, С. Ю. Мещерякова, Л. М. Царегородцева // Вопросы психологии. — 1990. — № 6. — С. 17—25.
2. Лисина М. И. Влияние отношений с близкими взрослыми на развитие ребенка раннего возраста / М. И. Лисина // Вопросы психологии. — 1961. — № 3. — С. 117—123.
3. Мухина В. С. Психологическая помощь детям, воспитывающимся в учреждениях интернатного типа / В. С. Мухина // Вопросы психологии. —1989. — №1. — С. 32—39.
4. Прихожан А. М. Развитие личности в условиях психической депривации / А. М. Прихожан, Н. Н. Толстых // Формирование личности в онтогенезе / под ред. И. В. Дубровиной. — М. : Просвещение, 1991. — 159 с.
5. Психическое развитие воспитанников детского дома / под ред. И. В.Дубровиной, А. Г. Рузской. — М. : Педагогика, 1990. — 264 с.