ЗАХІДНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Проблема позитивного психологічного функціонування (positivepsychologicalfunctioning) почала розглядатися науковцями, починаючи ще із середини XX століття. В екзистенціальній і гуманістично-орієнтованій психології вона співвідноситься із принципом цілісності у підході до розуміння особистості, а також із трактуванням особистісного способу існування – існування людини як унікальної цілісності, що володіє неповторним життєвим досвідом, внутрішнім світом, єдиною у своєму роді реакцією на обставини свого життя.

Такий підхід вимагає введення поняття, яке характеризувало б як ступінь позитивного функціонування особистості, так і ступінь задоволеності людиною собою і власним життям. В якості такого показника і може виступати психологічне благополуччя особистості.

У зарубіжній психології проблема вивчення різних аспектів психологічного благополуччя особистості (psychologicalwell-being) привернула до себе увагу дослідників із 60-х ам. минулого століття, коли вийшла у світ книга N. Bradburn «Структура психологічного благополуччя». Потім з’явився цілий ряд оригінальних теорій, що описують природу і будову психологічного благополуччя й тим самим долають обмеженість дихотомії «здоров’я-хвороба» для опису різноманітних аспектів позитивного психологічного функціонування [1].

На відміну від поняття «психічне здоров’я», термін «психологічне благополуччя» за своїм змістом і сенсом співвідноситься, насамперед, з екзистенціальним переживанням людиною ставлення до власного життя. Строго кажучи, воно, насамперед, існує у свідомості самого носія психологічного благополуччя і з цієї точки зору є суб’єктивною реальністю, що володіє такою характеристикою як цілісність та базується на інтегральній оцінці свого власного буття.

Сучасна українська психологія не має загальновизнаного поняття «психологічного благополуччя особистості». Не дивлячись на широке використання терміну в науковій та науково-популярній літературі, за кордоном також не існує його єдиної узгодженої дефініції.

Теоретичну основу для розуміння феномена психологічного благополуччя, як вище зазначалося, заклали дослідження N. Bradburn. Автор вводить поняття «психологічне благополуччя» й ототожнює його із суб’єктивним відчуттям щастя та загальною задоволеністю життям.

N. Bradburn зазначає, що він не має на увазі під поняттям «психологічне благополуччя» низку інших широко використовуваних термінів – таких, як «амо детермінації», «сила Его», «самооцінка», «автономія», проте дослідник водночас вважає, шо ці поняття мають точки дотику [1].

N. Bradburn розробив модель структури психологічного благополуччя, що являє собою рівновагу, яку можна осягнути за допомогою постійної взаємодії двох афектів – позитивного та негативного. Події повсякденного життя часто містять у собі радість і розчарування. Вони відображаються і накопичуються в людській свідомості у вигляді відповідного афекту.

Різниця між позитивним та негативним афектом є показником психологічного благополуччя і відображає загальне почуття задоволеності життям. У випадку, коли позитивний афект перевищує негативний, людина відчуває себе щасливою та задоволеною і, відповідно, має високий рівень психологічного благополуччя. Якщо ж сума негативних переживань переважає позитивний афект, то людина відчуває себе нещасною та незадоволеною, що свідчить про низький рівень психологічного благополуччя [1].

Істотний внесок у проблему розуміння феномена психологічного благополуччя здійснили роботи E. Diener, який увів поняття «суб’єктивне благополуччя». По суті, зміст цього терміну дуже схожий до тлумачення поняття психологічного благополуччя, запропонованого N. Bradburn. Суб’єктивне благополуччя, на думку E. Diener, складається із трьох основних компонентів: задоволення (pleasure), приємні емоції (pleasantaffect) та неприємні емоції (unpleasantaffect). E. Diener вважає, що більшість людей дає оцінку тому, що з ними відбувається. В термінах «добре-погано», але така інтелектуальна оцінка має на увазі відповідну емоцію [2].

Не дивлячись на схожість трактування структури психологічного благополуччя N. Bradburn та E. Diener [3], останній все-таки не розглядає їх як прямі аналоги. Він вважає, що суб’єктивне благополуччя – лише компонент психологічного благополуччя, а для опису останнього поняття варто вводити додаткові характеристики.

Ще одним психологом, який запропонував свою теорію психологічного благополуччя, стала C. D. Ryff. У багатьох аспектах продовжуючи традиції, закладені N. Bradburn, вона, однак, критично переглядає його підхід до визначення психологічного благополуччя як балансу між позитивним і негативним афектами. Базисом для її вчення стали основні концепції, які певною мірою були пов’язані з поняттям «психологічне благополуччя» і відносилися до проблеми позитивного психологічного функціонування (теорії А. Maslow, C. Rogers, G. Allport, C.-G. Jung, E. Erikson) [5].

Такий підхід дозволив C. D. Ryff узагальнити й виділити 6 компонентів психологічного благополуччя: амо детерміна, позитивні стосунки з оточуючими, автономія, управління навколишнім середовищем (компе­тентність), наявність цілей у житті та особистісне зростання.

C. D. Ryff вважає, що виділені нею компоненти інтегрують різні структурні елементи різноманітних психологічних теорій. Наприклад, такий компонент як амо детерміна включає в себе не тільки самоповагу і позитивне амо детерміна, описане А. Maslow, C. Rogers, G. Allport, а й визнання своїх переваг і недоліків, як у концепції індивідуаціїC.-G. Jung, а також прийняття власного минулого, описаного в концепції E. Erikson як частина процесу Его-інтеграції [5].

Особливої уваги заслуговує теорія амо детермінації R. M. Ryan та E. L. Deci. Основним положенням цієї концепції є припущення про те, що особистісне благополуччя (personalwell-being) пов’язане з базовими психологічними потребами: потребою в автономії, компетентності та зв’язку з іншими. Під автономією розуміється сприйняття своєї поведінки як такої, що відповідає внутрішнім цінностям і бажанням особистості [4].

Потреба в компетентності – це схильність до управління своїм оточенням та ефективної діяльності в ньому. Під потребою у зв’язку з іншими розуміється прагнення до близькості з людьми. Вона розвивається, якщо людина отримує тепло і турботу від оточуючих людей. Задоволення цих потреб має прямий зв’язок з актуальним соціальним контекстом: якщо він сприяє їх задоволенню, то рівень психологічного благополуччя підвищується, якщо ж ні, то благополуччя знижується.

Підводячи підсумок за коротким оглядом найбільш поширених концепцій, що стосуються проблеми психологічного благополуччя і розроблені на заході, варто представити класифікацію, запропоновану R. M. Ryan. Автор поділяє всі підходи до розуміння психологічного благополуччя на два основних напрямки: гедоністичний та евдемоністичний.

До гедоністичних теорій R. M. Ryan[4] відносить усі ті вчення, в яких психологічне благополуччя в основному описується в термінах «задоволеності-незадоволеності», при цьому задоволення трактується у широкому сенсі – це не лише тілесне задоволення, а і задо­волення від досягнення значущої мети, результатів. До цієї підгрупи належать концепції D. Kahneman, N. Bradburn, E. Diener. Евдемоністичне ж розуміння цієї проблеми засновується на постулаті, що особистісне зростання – головний та найнеобхідніший аспект психологічного благополуччя. Такий підхід характерний для поглядів A.S. Waterman та C. D. Ryff [5].

Проведений теоретичний огляд основних концепцій благополуччя показав, що за кордоном уже встигли сформуватися певні наукові традиції тлумачення цього феномена. Прослідковується існування тенденції щодо об’єднання гедоністичного та евдемоністичного підходів, не дивлячись на те, що проблема їх співвідношення залишається відкритою для дискусії.

Джерела та література:

1. Bradburn N. The structure of psychological well-being. // N. Bradburn/ Chicago: Aldine, 1969. – P. 318.
2. Diener E. Subjective well-being // E. Diener / Psychological Bulletin. № 95. – 1984. –Р. 542–575.
3. Diener E. Very happy people.// E. Diener, M.E.P. Seligman / Psychological Science. № 13. – 2002. – P. 81–84.
4. Ryan R. M. Self-determination theory and the facilitation of intrinsic motivation, social development, and well-being. // R. M. Ryan, E. L. Deci / American Psychologist 55. – 2000. – P. 68-78.
5. Ryff C. D. Singer B. Psychological well-being: Meaning, measurement, and implications for psychotherapy research // C. D. Ryff / Psychotherapy and Psychosomatics. № 65. – 1996. – P.14–23.