ДИФЕРЕНЦІАЛЬНІ КРИТЕРІЇ АСЕРТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

Зазвичай люди поводяться агресивно або пасивно. За допомогою агресивної поведінки індивід маніпулює іншими, при пасивній поведінці людина приймає на себе роль жертви дозволяючи собою керувати. Асертивна ж поведінка спрямована на співпрацю та компроміс. Вона є найконструктивнішим видом міжособистісної взаємодії.

Мета: теоретично обґрунтувати диференціальні критерії асертивної поведінки.

Асертивність – термін, запозичений з англійської мови, етимологія якого походить від дієслова assert – наполягати на своєму, відстоювати свої права. У повсякденній мові вживається рідко, але в психологічному термінологічному словнику утвердився досить міцно. У лексикон російських психологів термін проник в середині 90-х після публікації відомої праці чеських авторів В. Каппоні і Т. Новака «Як робити все по-своєму» [4].

Асертивність (англ. assertiveness) — здатність людини впевнено і з гідністю відстоювати свої права, не зневажаючи при цьому прав інших. Асертивною називається пряма, відкрита поведінка, що немає на меті завдати шкоду іншим людям [3, с. 37].

Проблемами асертивної поведінки займалися Р. Альберти, Е. Андриенко С. Бішоп, Дж. Вольпе, М. Эммонс, В. Зинченко, В. Каппоні, К. Келли, Е. Кристофф, Є. Крукович, Л. Курганська, А. Лазарус, А. Ланге, Л. Ніколаєв, Б. Мещеряков,  Т. Новак, В. Ромек, А. Солтер, В. Семиченко, В. Шамієва.

Концепція асертивності сформувалася в кінці 50-х – початку 60-х років XX ст. в працях американського психолога А. Солтера і увібрала в себе основні положення гуманістичної психології і трансактного аналізу. Помітна також перекличка ідей А. Солтера з деякими принципами гештальт-терапії (Я існую не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням; ти існуєш не для того, щоб відповідати моїм очікуванням ...) [4].

Особливо активно поняття асертивності використовується в психотерапевтичних системах корекції поведінки людини. Саме в психотерапії вперше було помітно, що невміння індивіда захистити свої інтереси поступово призводить до нервових зривів і хвороб. Це невміння проявляється, перш за все, або в агресивній, або в пасивній поведінці [1, с. 121]. Зазвичай агресивна або пасивна поведінка залежить від низької самооцінки і втрати відчуття власної гідності [2 с. 21].

Асертивна поведінка може бути представлена у вигляді континууму: невпевнена (пасивна) поведінка – впевнена (асертивна) поведінка – агресивна поведінка. Порівнявши два полюси цього континууму, можна краще зрозуміти, чим характеризується асертивна поведінка.

Доцільно виділяти два різні ступеня генерації проблемної (невпевненої або агресивної) поведінки і виділяти ситуаційну або загальну невпевненість і, відповідно, ситуаційну або загальну агресивність [Р. Алберти, М. Эммонс, 1998].

При ситуаційній невпевненості людина відчуває такі емоції як тривогу та провину, які проявляються тільки в певних ситуаціях.

При загальній невпевненості індивід постійно перебуває в стані нерішучості, тобто невпевненість виступає як стабільна риса характеру.

Відповідно, індивід, що характеризується загальною агресивністю, відрізняється тим, що поводить себе агресивно практично завжди. Залежно від соціальних і культурних норм, прийнятих такою особою, агресія може проявлятися в різній формі: від словених образ до прямої фізичної агресії.

При ситуаційній агресивності індивід буде проявляти спалахи дратівливості, агресії в обмеженій кількості та контролювати свої агресивні прояви. Проте поведінка його характеризується шаблонністю та стереотипністю [5, с. 171].

Асертивність – це альтернативна поведінка орієнтована на компроміс і співпрацю як провідні стратегії взаємодії [1, с. 120].

За С. Стайном і Г. Буком, асертивність складається із трьох основних компонентів: 1) здатності виражати почуття (наприклад, виражати гнів), 2) здатності відкрито висловлювати переконання та думки (не піддаватися тиску підтримуючи чітку позицію), 3) здатності захищати свої особисті права (не дозволяти іншим використовувати себе). Розглянемо відмінні риси асертивної поведінки докладніше (див. табл.1) [5].

Таблиця 1

Таблиця диференціальних критеріїв невпевненої, асертивної, агресивної поведінки

Асертивна поведінка – це найконструктивніший вид поведінки, який дозволяє виражати свою позицію впевнено і твердо, не впадаючи в агресію і не дозволяючи іншим людям маніпулювати собою. Це припускає зріст самосвідомості, вміння знати, любити і розуміти своє істинне “Я” [2].  

Отже, результати теоретичного аналізу дали змогу визначити диференціальні критерії асертивної поведінки, континуум: невпевнену (пасивну) поведінку – впевнену (асертивну) поведінку – агресивну поведінку, два ступеня генерації проблемної (невпевненої та агресивної) поведінки, серед яких:  ситуаційна або загальна невпевненість, ситуаційна або загальна агресивність. Проаналізувавши поняття асертивності, було визначено, що це найефективніша властивість людини в міжособистісній взаємодії.

Джерела та література:

1. Андриенко Е.В. Социальная психология / Под ред. В.А.Сластенина// Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. –– М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 264 с.
2. Бишоп С. Тренинг ассертивности / C. Бишоп. – СПб.: Питер, 2001. – 208 с.
3. Мещеряков Б., Зинченко В. Большой психологический словарь / Мещеряков, В. Зинченко. –– СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – 672 с.
4. Степанов С. Мифы и тупики поп-психологии / Степанов С.С. – Дубна.: Феникс, 2006. –232 с.
5. Федоров А.П. Когнитивно-поведенческая психотерапия / Федоров А.П. – СПб.: Питер, 2002. – 352с.