ФУНКЦІЇ НЕВЕРБАЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ

Невербальна поведінка людини є важливою складовою процесу спілкування. Вона є індикатором думок, емоцій, намірів, внутрішнього стану людини.

Невербальні прояви більш спонтанні, ніж вербальні, і їх важче контролювати. Мова тіла не тільки передає те, що люди хочуть висловити, але й видає те, що вони хотіли б приховати. Через невербальні сигнали, які використовуються несвідомо, більш безпосередньо і правдиво виражається людська особистість: її почуття, емоції, потреби, відносини [3]. Від того, як людина розуміє невербальну поведінку інших, залежить її успіх у різних аспектах життя.

Невербальна чутливість – це вміння точно декодувати афективні сигнали, що передаються обличчям і тілом [4]. Вона включає в себе здатність виявляти, точно сприймати, розуміти й адекватно реагувати на невербальні вираження потреб, намірів, почуттів, думок і соціальних ролей інших людей [6].

Визначимо основні функції невербальної чутливості.

1. Інформативна – дає змогу отримати інформацію, що доповнює, або замінює вербальні повідомлення партнера по спілкуванню. Так, іноді жести використовуються в описі простору чи форми предмету, коли словами це зробити важко. Міміка посилює емоційні стани, які співрозмовник намагається виразити вербально. Інформативна функція невербальної чутливості чітко простежується в комунікативних ситуаціях, де існують мовні бар’єри. Такі бар’єри присутні, наприклад, при спілкуванні носіїв різних мов; при спілкуванні з людиною, яка втратила здатність говорити чи чути; при спілкуванні з  дитиною раннього віку, коли вона ще не розуміє мови, але вже розуміє значення певних рухів і жестів матері. Проте, невербальні сигнали не завжди доповнюють чи замінюють усне мовлення.  Іноді вони суперечать змісту висловлюваного, виражаючи абсолютно протилежне значення. Наприклад, людина може щось сказати, підморгнувши. Це може свідчити, що вона жартує. Невербальна чутливість дає змогу розпізнати змішані повідомлення і зрозуміти, яке з них – вербальне чи невербальне –   є правдивим. Якщо людина не в змозі зрозуміти суперечливі повідомлення партнера, вона, ймовірно, негативно відреагує і завершить комунікацію.
2. Індикативна – інформує про стан співрозмовника в даний момент часу. Ягнюк К. В., аналізуючи терапевтичний процес, зазначає, що невербальні повідомлення часто відрізняються від словесних, і за збігом та розбіжностях між ними можна здогадатися про те, що відбувається з пацієнтом у той чи інший момент. У невербальній комунікації важливі підказки можуть бути знайдені швидше, ніж у словах, так як люди часто реагують раніше, ніж виявляються здатними висловити свої почуття і думки [3].
3. Діагностична – дозволяє психологу отримати додаткову інформацію про почуття, мотиви клієнта, його темперамент, визначити проблему, індивідуальні особливості, статусно-рольові відносини тощо.
4. Прогностична – дозволяє на основі розуміння невербальних сигналів оточуючих, прогнозувати їх поведінку, передбачати подальший розвиток ситуацій.
5. Захисна або попереджувальна – полягає у передбаченні вчинку з негативними наслідками. Так, напад, фізична шкода майже завжди супроводжуються гнівом, що відображається обличчям і тілом нападника (опущені і зведені брови, напружені повіки, зажаті в кулаки руки тощо). Від вміння швидко розпізнати такі сигнали може залежати життя чи здоров’я людей.
6. Регулятивна – полягає у здатності розуміти й контролювати свою невербальну поведінку  і своїми невербальними сигналами  направляти взаємодію з співрозмовником у потрібне русло. Так, розуміння своїх емоцій, почуттів, станів та їх невербальних проявів дає змогу нейтралізувати небажані реакції і демонструвати соціально-бажані сигнали. «Здатність контролювати сильні емоції може бути корисною у формальних соціальних умовах, таких як публічні виступи, коли в умовах кризи є необхідним приховати тривогу від інших» [5, с. 88]. Психологам невербальна чутливість допомагає створити і підтримувати контакт з клієнтом.
7. Адаптивна – полягає у здатності викликати у себе і виражати ті емоції і стани, які необхідні для комфортного чи успішного перебування людини в певній життєвій ситуації. Лабунська В. А. зазначає, що високі діагностичні можливості  невербальної поведінки спряли розвитку функції маскування справжніх переживань людини. Такі «невербальні захисти» є необхідними складовими процесу соціалізації та входження особистості в культуру. Соціокультурна розробка «невербальних захистів», «невербальних масок» здійснюється, як правило, у напрямку відбору сукупності рухів, що роблять поведінку людини соціально-прийнятною, успішною, привабливою [1].
8. Функція виявлення обману. Обман – це «дія, якою одна людина вводить в оману іншу, роблячи це умисно, без попереднього повідомлення про свої цілі і без чітко вираженого з боку жертви прохання не розкривати правду» [2, с. 21]. Він включає приховування, спотворення або перебільшення інформації. За зміст обману відповідає вербальна комунікація, яка може бути поєднана з невербальними сигналами для більшої переконливості. Ознаки обману можуть проявлятися в міміці, рухах тіла, очей, голосових модуляціях, в характері дихання, в довгих паузах між словами, в неточній жестикуляції тощо [2]. Через свою складність, здатність точно виявляти обман властива лише невеликому відсотку населення. Такі люди, як правило, добре «читають» невербальні сигнали інших, помічають розбіжності між вербальними і невербальними повідомленнями,  мають сильну мотивацію, знають, як спостерігати й аналізувати поведінку людини тощо [5, с. 84].  

Таким чином, високий рівень невербальної чутливості сприяє міжособистісній взаємодії, соціальній адаптації, успіху особистості у різних сферах життя. Особливо важливим це вміння є для психологів-практиків.

Джерела та література:

1. Лабунская В. А. Экспрессия человека: общение и межличнос­тное познание. — Ростов н/Д: Феникс, 1999. — 608 с.
2. Экман П. Психология лжи. Обмани меня, если сможешь. – СПб.: Питер, 2010. – 304с.
3. Ягнюк К.В. Присутствие и невербальная коммуникация // Журнал практической психологи и психоанализа. – 2000. - № 1,  http://psyjournal.ru/psyjournal/articles/detail.php?ID=2868
4. Hall, J. A., Roter, D. L., Blanch, D. C., Frankel, R. M. Nonverbal sensitivity in medical students: implications for clinical interactions. J Gen Intern Med. 2009;  November  24, p. 1217–1222.
5. Riggio, R. E. Nonverbal skills and abilities. In V. Manusov & M. Patterson (Eds.), Handbook of nonverbal communication. Thousand Oaks, CA: Sage Press, 2006, p. 79 – 97.
6. Schachner, D., Shaver, P., Mikulincer, M. Patterns of Nonverbal Behavior and Sensitivity in the Context of Attachment Relations. Journal of Nonverbal Behavior, Volume 29, Number 3, September 2005, p. 141-169.