КОГНІТИВНІ ТА МЕТАКОГНІТИВНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ

Когнітивні та метакогнітивні стратегії ми розглядаємо як важливі компоненти системи когнітивних ресурсів особистості. Під «когнітивними ресурсами» ми будемо розуміти систему наявних ментальних структур, сформованих операцій та стратегій, які актуалізуються в ході обробки інформації, що надходить, та забезпечують формування репрезентації задачі, знаходження її рішення, перевірку результату. В своїх роботах В.М. Дружинін використовував дві експлікації змісту поняття «когнітивний ресурс»: перший «структурний» - відображає ємнісні характеристики ресурсів, які представлені в кількості ментальних елементів, одночасно задіяних для вирішення задачі; другий «параметричний» -  відображає характеристики ментального простору, в якому розгортається процес пошуку рішення задачі [3, с. 48].

Стратегії в загальному вигляді можна розглядати як «процесуальні прескриптори, які визначають кроки, … організують процес з підпроцесів» [5, с. 39]. Дж. Флайвелл чітко відокремив когнітивні та метакогнітивні стратегії. «Когнітивні стратегії призвані забезпечити прогрес в розв’язанні пізнавальних задач, метакогнітивні – відстежувати його» [2, с. 159]. М. Робертс та Г. Ердос розрізняють когнітивні та метакогнітивні стратегії не скільки за змістом, скільки за напрямом та функціями, що вони виконують в інтелектуальній діяльності. На їх думку, метакогнітивні процеси передують та завершують когнітивну активність. І тільки у випадках виникнення труднощів, збільшення невизначеності, підвищення відповідальності метакогнітивні стратегії активно включаються в діяльність [6].

Когнітивні стратегії ми розглядаємо, посилаючись на підхід Дж. Брунера, як «деякий спосіб одержання, збереження і використання інформації для досягнення визначеної мети...» [1, с. 136]. Формування стратегії забезпечує більш швидке досягнення результату за рахунок скорочення числа помилкових дій, а також зниження суб'єктивного навантаження на пам'ять і логічне мислення, забезпечення впевненості суб'єкта у правильності виконання завдань.

Метакогнітивні стратегії – комплекс взаємоузгоджених процесів, які здійснюють регуляцію процесуальних та результативних аспектів когнітивної активності суб’єкта [4]. Однією з задач метакогнітивних стратегій  є здійсненння моніторингу, оцінки та корекції когнітивних процесів та стратегій. За рахунок метакогнітивних здібностей суб’єкт може вийти за межі пізнавального процесу, зробити його об’єктом свого спостереження, аналізу, оцінки та інтерпретації. Оцінка поточного стану проблеми та власного стану можлива при наявності у суб’єкта системи сформованих стандартів (антиципуючих схем), які дозволяють проводити порівняння, визначаючи відхилення від передбаченого стану.

Ми розробили дві методики, що дозволяють визначати рівень сформованості певних когнітивних та метакогнітивних стратегій. Методика «Когнітивні стратегії вирішення задач» дозволяє визначати чотири первинні когнітивні стратегії:

1.Глибинна - поверхнева обробка інформації. Високий рівень сформованості відповідає установці суб’єкта на ретельний аналіз інформації в процесі вирішення задач, на пошук причин виникнення утруднень та помилок, на розгляд деяких засобів розв’язання проблеми. Під час невдачі суб’єкт намагається проаналізувати можливі причини, що призвели до негативного результату, в ситуації вибору – ретельне оцінює та зважує можливі варіанти.

2.Критичність в аналізі інформації – відсутність оцінки інформації. Високі значення за даною шкалою відповідають установці суб’єкта на перевірку власних дій, на пошук тих моментів роботи, які потребують своєчасної корекції. Як правило, у суб’єкта сформовані чіткі стандарти та критерії оцінки власної діяльності, на які він орієнтується під час прийняття рішень. Суб’єкт витрачає час та зусилля на орієнтацію в проблемній ситуації, на уточнення та прояснення деталей, на пошук тих зон власної активності, які є найбільш вразливими до помилкових дій. Суб’єкт намагається виконувати будь-яку справу ефективно, перевіряє якість виконання як усього завдання, так і окремих її частин.

3.Прийняття рішення з орієнтацією на внутрішні - зовнішні стандарти. Високий рівень розвитку свідчить про сформованість  установки на самостійне розв’язання проблеми, при якій суб’єкт розраховує лише на внутрішні ресурси, ігноруючи інші засоби подолання проблемної ситуації. Важливим орієнтиром під час розв’язання проблемних ситуацій є орієнтація на власну задоволеність, на презентацію свого бачення проблеми, що може знижувати продуктивність роботи.

4.Інтуїтивний – раціональний пошук рішення проблеми. Високі значення за шкалою відповідають нерегламентованій активності суб’єкт під час пошуку засобу розв’язання проблеми, свідчать про відсутність у суб’єкта чіткої установки орієнтуватися на знайомі алгоритми та певні стратегії поводження. Суб’єкт в більшій мірі зосереджується на відтворенні різноманітних ідей, на знаходженні неординарного засобу розв’язання проблеми. Він покладається на інтуїцію в аналізі ситуації та в знаходженні адекватного засобу поводження.

Запропонована нами методика «Метакогнітивні стратегії вирішення проблем» дозволяє визначати рівень сформованості наступних метакогнітивних стратегій, спрямованих на регуляцію інтелектуальної активності суб’єкта:

1.Контрфакт вгору – контрфакт униз. Високі значення за шкалою відповідають стратегії контрфакту вгору, при якій погіршується актуальний емоційний стан суб’єкта, оскільки він визнає свої помилки та недоліки, однак в нього формується установка на зміни в програмі поведінки, на пошук більш ефективного засобу. В плани на майбутнє вносяться корективи. Суб’єкт активно вносить зміни в стратегії поводження, уточнює власну «Я-концепцію».

2.Хаотичний пошук рішення  – пошук, сфокусований на перевірці певної гіпотези. Високі значення за даною шкалою отримують особи, що орієнтуються на ретельний аналіз, оцінку та перевірку висунутих припущень. Установка на ефективність та правильність переважає установку на оптимальність розв’язання проблеми. Суб’єкт виявляє готовність вкладати багато зусиль для знаходження найбільш адекватного рішення проблеми, демонструє сформовані навички систематичної обробки інформації, його більш приваблюють правдоподібні гіпотези, ніж оригінальні та своєрідні.

3.Високий - низький рівень самоконтролю над процесом розв’язання проблемної ситуації. Високий рівень сформованості даної стратегії свідчить про високий рівень розвитку самоконтролю над власними діями, емоціями та намірами. В різноманітних ситуаціях суб’єкт намагається відстежувати свої слова та емоції, докладає зусилля на те, щоб втримати певний рівень впевненості в собі, налаштувати себе на позитивний результат, мобілізувати свої зусилля. Він намагається доводити до кінця свої наміри та реалізувати поставлені цілі.

4.Лабільність – ригідність контролю над власними емоційними станами. Високий рівень лабільності контролю над власними емоціями та думками виявляється у сформованій здатності суб’єкта відволікатися від негативних емоцій, переривати, а потім відновляти діяльність у разі потреби. Такі суб’єкти швидко відновлюють свої ресурси, з легкістю посилюють або послаблюють контроль над перебігом актуальної діяльності.

5.Високий – низький рівень орієнтації на власні інтелектуальні емоції під час інтелектуальної активності. Високий рівень відповідає установці суб’єкта на можливість використання емоцій в процесі пошуку рішення проблеми в якості певних орієнтирів, які спрямовують напрям розумової активності, сигналізують про правильність або помилковість дій. Суб’єкт витрачає зусилля на формування емоційного стану, який підтримує високий рівень інтелектуальної активності.

Перевірка наявності значущих зв’язків між показниками сформованості когнітивних та метакогнітивних стратегій, що була проведена за процедурою кореляційного аналізу на вибірці студентів ХДУ (90 осіб), визначила наявність лише трьох значущих взаємовідносин. Так рівень сформованість метакогнітивної стратегії «пошук, сфокусований на перевірці певної гіпотези» має зворотній кореляційний зв'язок з рівнем сформованості когнітивних стратегій «прийняття рішення з орієнтацією на внутрішні стандарти» (r=-0,26; р≤0,05) та «інтуїтивний пошук рішення проблеми» (r=-0,26; р≤0,05). Показник високого рівня самоконтролю над процесами розв’язання проблемної ситуації має значущий зв'язок з показником сформованості когнітивної стратегії «глибинна обробка інформації» (r=0,3; р≤0,01). Отримані дані доказують відносну незалежність визначених форм інтелектуальної активності суб’єкта.

Джерела та література:

1. Брунер Дж. Психология познания: За пределами непосредственной информации / Дж. Брунер. – М.: Прогресс, 1977. - 412 с.
2. Горизонты когнитивной психологии. Хрестоматия / Под ред. В. Ф. Спиридонова, М. В. Фаликмана. – М.: Языки славянских культур, 2012. – 320 с.
3. Дружинин В. Н. Метафорические модели интеллекта / В. Н. Дружинин // Психологический журнал. – 1999. – Т.20, №6. – С. 44-52.
4. Карпов А. В. Психология метакогнитивных процессов личности / А. В. Карпов, И. М. Скитяева. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2005. – 352 с.
5. Смульсон М. Л. Психологія розвитку інтелекту. Монографія / М. Л. Смульсон. – К. : Нора-Друк, 2003. – 298 с.
6. Roberts M. J., Erdos G. Strategy selection and metacognition. Educational Psychology / M. J. Roberts, G. Erdos. – 1993. – V. 13. – Р. 259-266.