АВТОНОМІЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УНІВЕРСИТЕТІВ: ПСИХОЛОГІЧНІ РЕАЛІЇ В УКРАЇНІ

Академічна свобода і університетська автономія – це свобода навчати, свобода вчитись і розвиватись без зовнішнього втручання у внутрішні справи університету

У. Фелт

Засновник європейської моделі вищої освіти В. фон Гумбольдт визначає свободу як важливий чинник, що слугує запорукою гармонійного розвитку особистості і спільноти. При цьому вчений зазначає, що свобода  збільшує  силу, а сила завжди приводить до великодушності.  Примус пригнічує силу, і призводить до корисливих  бажань  і ницих вивертів [1].

Таким чином, постульована Новим законом про вищу освіту в Україні автономія вітчизняних університетів є важливим  фактором досягнення ними сили, академічної потужності  та наукового авторитету серед провідних навчальних закладів Європи.  Необхідність досягнення автономії вітчизняних університетів як процес і результат  реформування вищої освіти, а також відсутність комплексних психолого-педагогічних досліджень із цієї проблеми зумовили актуальність запропонованих наукових розвідок, їх теоретичне обґрунтування та прикладну значущість. До завдань запропонованої праці належить теоретико-аналітичне осмислення категорій  автономії і свободи університету, з одного боку, та відповідальності, з іншого – як важливих перспектив розвитку вищої освіти в Україні.

Університетська автономія – це шлях до розвитку, реформування та модернізації вищої освіти в Україні. Слід зазначити, що це поняття належить до основних у новому Законі про вищу освіту в Україні, який набрав чинності 6 вересня 2014 року.  Відповідно до цього Закону, автономія вищого навчального закладу – це  самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.

Таким чином, у самому законі зазначено провідні ідеї академічної (науково-навчальної), організаційної, фінансової і кадрової автономії. Для розвитку автономії вітчизняних вишів Європейська асоціація університетів ініціювала проект «Сприяння життєздатним та автономним системам вищої освіти у регіоні Східного сусідства» (ATHENA  2012-2015). Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки є одним із партнерів проекту і слугує конкретним експериментальним майданчиком для впровадження  освітніх реформ.

Виклад результатів дослідження. Результати дослідження автономії  університетів як важливої  психолого-педагогічної категорії свідчать про те, що ця категорія почала активно використовуватися після 1988 року, коли з нагоди 900-річчя Болонського університету 430 провідних вишів Європи підписали Велику Хартію університетів (Magna Charta Universitatum). Цікавим є те, що етимологія Magna Charta походить від значення: Велика Хартія вольностей, при цьому останні й становлять стрижень задекларованої автономії. Відповідно до цього документа, місія європейського університету полягає у визначенні і поширенні важливих принципів і знань у суспільстві,означаючи інтелектуальні орієнтири для останнього. 

На сьогоднішній момент Хартія має велике представництво в Європі і світі, охоплюючи університети Італії (50 університетів), Іспанії (39 університетів), Великої Британії (32 університетів), Німеччини (30 університетів), України (30 університетів), Польщі (23 університетів), США (21 університетів), Туреччини (20 університетів).

Результати дослідження проблеми автономії університетів у психолого-педагогічній літературі свідчать про те, що академічна свобода завжди ґрунтується на відповідальності. Так, вчені зазначають, що університет лише тоді виконує свої обов’язки, якщо він несе в собі суспільну відповідальність і сприяє поширенню демократії у спільноті [5, с. 50].

В. Чернобровкіна наводить такі узагальнення категорії свободи у психологічній літературі:  як властивість суб’єкта, що полягає в його здатності до самоспричинення; особливий акт покладання особистістю себе як причини змін у світі; рівень буття, що характеризується можливістю бути суб’єктом і не бути об’єктом; специфічна форма саморегульованої активності; рефлексивно-діяльнісний акт усвідомлення й змінення меж власних можливостей та ін. [4]

Поширюючи категорію свободи на університет як особливу форму академічної спільності, можемо стверджувати, що автономія університету передбачає форму саморегульованої (що визначає його діяльність і ефективність) та регулюючої (що відображається у впливові університету на різні сфери суспільного життя) активності.

Так, на сучасному етапі розвитку виокремлюють третю місію університетів (окрім навчальної і виховної), суспільну місію, яка полягає у залученні до університетського життя представників уряду, громадськості, активних представників соціальних структур. Таке залучення різних зацікавлених сторін до університетського життя приводить до плідної співпраці університетів з урядовими, бізнесовими, громадськими діячами, відкриваючи, з одного боку, університетам простір для комерціалізації результатів дослідницьких проектів, майданчиків для потужних студентських виробничих практик, працевлаштування студентів, а з іншого –  можливості для розвитку різних сфер суспільства і просування інноваційних і актуальних наукових досягнень. Слід зазначити, що суспільна місія часто реалізується через уведення до Наглядової ради університетів відомих політиків, громадських діячів тощо. Важливо, що відповідно до Нового закону про вищу освіту ця рада, на противагу подібним структурам в європейських університетах, виконує не законодавчу, а дорадчу функцію. Таким чином, вдається уникнути маніпулятивного впливу зовнішніх членів університету на його загальну політику та стратегії розвитку.

Відповідальність, на думку Ж. Сартра, це необхідність збереження своєрідності, нетотожності, поєднання зрозумілого і незрозумілого [3]. Вітчизняний вчений М. Савчин вважає, що відповідальність – це співвіднесення власних потреб і інтересів із суспільними [2]. Таким чином, можемо спостерігати перетин категорій автономії і відповідальності університету: з одного боку,   – це причина і наслідок власного розвитку, які регулюють динаміку сучасного суспільства, а з іншого – це урахування суспільних інтересів і виконання навчальної, виховної і суспільної місії.

Хенс-Уве Ерішен на ІІ-ому міжнародному колоквіумі в університеті Ерфурта підкреслив, що для досягнення автономії і академічної свободи кожен університет повинен дати відповідь на три запитання: Що університет робить? Які його реальні досягнення? Що це йому коштує?  [6, с. 5]. Продовжуючи ці погляди у контексті відповідальності, можна поставити наступне питання, як ця діяльність зіставляється із суспільними інтересами? Саме відповіді на ці запитання і визначатимуть повну автономію і відповідальність університету.

Результати психолого-педагогічного дослідження категорій автономії і відповідальності,а також вивчення досвіду провідних університетів Європи в рамках проекту ATHENA  дають змогу зробити висновки  про те, що  автономія вишу передбачає баланс між правом вибору стратегії академічного, фінансового, кадрового, організаційного розвитку та відповідальністю університету за якість надання освітніх і наукових послуг. Сполучення свободи і відповідальності університету забезпечить йому повноцінну силу, на яку так сподіваються освітяни і усе громадянське суспільство України.

Джерела та література:

1. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / В. фон Гумбольдт. – М.: Прогресс, 1984. – 396 с.
2. Савчин  М. Психологія відповідальної поведінки: Монографія / М. В.Савчин. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. – 280 с.
3. Сартр  Ж. Стена: Избранные произведения / Ж. Сартр. – М.: Политиздат, 1992. – 480с.
4. Чернобровкіна В. А. Особистісна свобода людини у феноменологічному, діалогічному та когнітивно-психологічному вимірі / В. А. Чернобровкіна // Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. пр. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. – № 2(22). – С. 232 – 241.
5. Cunningham, F.  University autonomy and contexts of democracy. Interchange. – 1992. –  23 (1&2). – Р. 43-50.
6. Erichsen, H-U.  Autonomy and responsibility: Appeal for a self-determined initiative. In K. D. Wolff (Ed.). Autonomy and external control: The University in search of the golden mean. Munchen: Indicium, 1997. – 561 р.
7. Felt, U.  University autonomy in Europe: Changing paradigms in higher education policy. In B. Conraths, K. Edwards, U. Felt, & G. Shenton, (Eds.), Managing University Autonomy. Bologna: Bononia Universit Press, 2003. –  471 р.