ПРОБЛЕМА ЛИХОСЛІВНОГО СЛОВОВЖИВАННЯ У СЕРЕДОВИЩІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Школа, сім’я, референтні групи, друзі, знайомі, ЗМІ складають те середовище, яке справляє найбільший вплив на розвиток дитини як соціальної істоти. Школа в цьому переліку займає особливе місце. Адже вона є тим суспільним закладом, в якому дитина проводить до дванадцяти років свого життя і який покликаний не лише навчити її основам наук, але й прищеплювати риси моральної, культурної людини. Проте у процесі неформального спілкування у стінах школі учні часто-густо вживають  лихослів’я, яке сприяє зростанню агресії, збіднює словниковий запас, маскує цинічне ставлення до людей. Особливо небезпечним є лихослів’я для розвитку підростаючої особистості, оскільки сприймається у буквальному розумінні, формує негативні стереотипи поведінки, порушує становлення ціннісних орієнтацій, руйнує духовні основи життя.

Тому факт існування у стінах школи лихослів’я вимагає особливої уваги як з боку вчителів, батьків, так і дослідників.

Вчені, які торкались цієї проблеми у своїх дослідженнях, зазначають, що у шкільному колективі спостерігається установка дітей на негативний мовний контакт, яка виявляє себе в бажанні «переговорити», «передражнити», «за будь-яких умов відстояти свою точку зору»; у навішуванні словесних ярликів: «брехун», «двієчник», «підлабузник» тощо. У дослідженні Е. Л. Носенко встановлено, що відсоток нормативної лексики в мовленні старшокласників становить від 27% до 40%. Це, як правило, займенники і слова, які вживаються у процесі навчання. Найбільш уживаними є просторіччя, жаргонізми та вульгаризми [3, с. 137–140]. Отримані дані свідчать про те, що мовлення старшокласників є переважно негативно оцінювального характеру. Така психологічна атмосфера сприяє закріпленню звички лихословити як усвідомлено, так і не усвідомлено, як маючи агресивні наміри, так і без них.

Експериментальне дослідження, яке було проведене нами, дало можливість з’ясувати як учні розуміють що таке лихослів’я, особливості його вживання у міжособистісному спілкуванні і ставлення до нього.

Отже щодо розуміння поняття лихослів’я учнями старших класів. Якісний аналіз виявив, що учні цей термін розуміють достатньо широко, не лише як лайку. У їхньому розумінні лихослів’я — це вияв агресії. Також, за висловлюваннями учнів, лихослів’ям можуть бути всі слова, якими можна образити іншу людину, завдати їй душевного болю, «вразити в саме серце». Такі вислови учнів свідчать про те, що лихослів’я сприймається ними як засіб, який використовується з метою образи. Тобто, перш за все, до уваги беруться агресивні можливості лихослів’я. Також учні зазначили, що, лихословлячи, люди виявляють свій рівень культури.

Практично 96% опитаних учнів відповіли, що лихословлять. Із числа опитаних лише двоє зазначили, що вони «не лаються ні за яких обставин». Деякі відповіді на питання «Ти лихословиш?» виявляють ставлення до лихослів’я: школярі писали «намагаюся не лихословити».

Учні вважають, що лихословлять через роздратованість, невдачі, злість. Дуже часто лихослів’ям відповідають на образу. За нашими спостереженнями, підставою для лихослів’я можуть слугувати й інші власне психологічні та соціально-психологічні чинники. Так, дехто зі старшокласників може лихословити, щоб продемонструвати свою дорослість або належність до кола «крутих», яким усе дозволено. Інші вживають «лихі» слова, щоб розрядитися, привернути до себе увагу, або кепкують у такий спосіб. Лихослів’я часто виступає як своєрідний пароль, що дозволяє бути прийнятим до компанії. Лихослів’ю дитина може навчитись, взаємодіючи з однолітками, особливо з важковиховуваними. Мотивом вживання лихих слів може бути бажання закріпитися у значущому гурті, самоствердитись, відчути себе дорослим. У підлітків, особливо «важких», сильно розвинений рефлекс «наслідування», який спонукає їх некритично сприймати форми поведінки в найбільш занедбаних і зіпсованих серед них [4, с. 161].

Також підрахунки виявили, що практично 55% старшокласників вживають у своїй мові грубу лайку. Однак реальний відсоток може бути і вищим тому, що 7% дітей взагалі не відповіли на це запитання, хоча визнали, що лихословлять. Дехто з дітей не уточняв, які саме лихослів’я він вживає. Хлопці вдвічі частіше за дівчат наводили приклади нецензурного лихослів’я. Як правило, ці ж слова використовують і дівчата, що дозволяють собі грубо лихословити. При проведенні групових та індивідуальних бесід виявилось: у ситуації гострого конфлікту, коли відбувається з’ясування стосунків, більшість дівчат використовує весь репертуар брутальної інвективи, не відстаючи від хлопців. Найпоширенішим лихослів’ям серед учнів є слово «дурень» і такі його похідні: «придурок», «дурепа», «дурка», «дурачок», «дурак». Можливо, це пояснюється тим, що у школі основним критерієм виступає саме інтелектуальність. Отже, знецінюючи цю психологічну здатність у стінах школи, досить легко досягти бажаного результату, тобто образити, помститися, зачепити за живе. До речі, німецькі вчителі й учні, за свідченням дослідників, утричі частіше, ніж решта населення, вживають лихослів’я, які говорять про нерозумність опонента [1, с. 54]. Напевно, саме орієнтація учнів на «інтелектуальні» лихослів’я є наслідуванням вчительської та батьківської інвективної лексики, в якій переважає критерій «розумний — дурний».

При якісному аналізі уживаного лихослів’я виявився цікавий факт — деякі слова молодіжного сленгу учні також вважають лихослів’ям. Наприклад, такі відомі вирази, як «От блін!», «Задовбав!», не мають за мету образити когось. Це слова-паразити, або ж «експлетиви» — слова, що втратили своє первинне значення і перетворилися у слова-вигуки. Схоже, що без цих слів деякі учні не можуть адекватно передати своє ставлення до світу, свій емоційний стан тощо. Спостереження за спілкуванням учнів під час перерв виявило, що найчастіше в експлетивній функції використовуються нецензурні лихослів’я.

Аналіз лихослів’я, яке вживається в комунікативній взаємодії старшими школярами, дозволяє розподілити їх на наступні, умовно виділені нами групи:

-     тіло і зовнішність («каліка», «урод», «косий», «рижий», «кривий», «дистрофік» тощо);

-     розум («дурень», «придурок», «дебіл», «даун» тощо);

-     темперамент («тормоз», «гальмо», «електровіник» та ін.);

-     характер («странний», «лох», «слабий», «клин», «штурпак», «лопух», «ручник» та ін.);

-     психопатологія («ідіот», «дебіл», «кретин», «болван», «псих», «психічно хворий», «шизик», «дегенерат», «хворий на голову», «ненормальний» та ін.);

-     національність («чукча», «молдаван», «жидяра», «чурка» та ін.)

-     тваринний світ («козел», «корова», «свиня», «баран», «мавпа», «скотина», «бидло» та ін.);

-     кримінал («фуфло», «падло», «параша», «канай звідси» та ін.);

-     соціальний статус («чмо», «шестірка», «бомж», «дикий» та ін.);

-     різноманітні нецензурні висловлювання, брутальна лайка.    

Окрім того, у лексиці старшокласників широко використовуються «лихі» побажання і наміри («сплюнься в тюбик», «пішов у пень», «штовхай вагони», «йди втопися», «пасть замаж», «засохни», «вб’ю» та ін.). Навіть звичайні імена у формі знецінювальних висловлювань можуть служити лихослів’ям («Дунька», «Вася» тощо) [5, с. 40].

Найчастіше лихослів’я лунають під час перерв і після уроків, коли учні йдуть додому. Найбільш «сприятливими» для вживання лихослів’я, за словами учнів і вчителів, є уроки фізкультури і трудового навчання. Типовими формами, до яких вдаються лихослови, виступають іронічні та саркастичні зауваження, невигідні порівняння, обзивання, дражніння, плітки, наклепи та ін.

Щодо ставлення учнів до лихослів’я. Ми справедливо вважали, що ілюстрацією ставлення будуть ті емоції, які переживають учні, оскільки лихослів’я виступає специфічним засобом екстеріоризації емоцій, вербалізації почуттів. Також лихослів’я мають потужний вплив на емоційну сферу людини, яка є його адресатом. Коротко охарактеризуємо емоційні стани учнів.

З числа опитаних лише 2 % учнів залишається байдужим після лихослів’я на свою адресу. Решта ж дітей відчувають вкрай негативні емоції.  Типовими є переживання образи, ненависті і злості. Зазначимо, що відповіді юнаків і дівчат відрізняються. Більшість хлопців зауважували, що «хочеться відповісти тим же» і що лихослів’я на їхню адресу часто провокують бійку. Тобто свою образу юнаки виявляють реальними як фізичними, так і мовленнєвими діями. Образа стимулює реактивне лихослів’я.

Лише у 8% опитаних дівчат лихослів’я на їхню адресу провокують бійку, 2/3 відповідають таким самим лихослів’ям. Решта свої негативні емоції тримають у собі, відчуваючи душевний біль, страх, приниження, неповагу до людини, яка їх образила. Багато дівчат плачуть, відчувають себе скривдженими: «відчуваю самотність», «нікому не потрібна», «ллються сльози без контролю». Та навіть ті дівчата, що відповідають лихослів’ям на лихослів’я, переживають негативні емоції. Було багато відповідей такого змісту: «мене не поважають», «почуваюся гіршою від інших», «мені соромно, що мене так прилюдно принизили». Дівчата 11-х класів ображаються не на всіх, хто до них лихословить, а лише на значущих для них людей: «Якщо це людина, яку я поважаю, то це боляче і образливо, а якщо якийсь придурок, то не дуже або взагалі необразливо». Юнаки такої диференціації не робили. Досвід консультаційно-психологічної практики показує, що причиною емоційних, поведінкових розладів, психічних порушень дорослих є моральне, емоційне і фізичне насилля, пережите в підлітковому віці від однокласників. Принизливі обзивання, дражнилки, цькування можуть призвести в подальшому до негативних психічних емоційних проявів. Деякими з них будуть висока агресія до оточуючих, ненависть до себе (ауто агресія), невміння спілкуватись [2, с. 113–115]. Отже вважаємо, що виявлені у експериментальному дослідженні факти є переконливими для того, щоб лихослів’я у стінах школи було об’єктом постійної уваги педагогів і дослідників з метою попередження і корекції.

Джерела та література:

1. Жельвис В. И. Поле брани. Сквернословие как актуальная проблема / В. Жельвис – М.: Ладомир, 1997. – 346 с.
2. Зайцевская Т. Ю., Ивакина А. Ю. Психологические последствия насилия, пережитого в подростковом возрасте от сверстников / Конфлікти в педагогічних системах. Збірник доповідей науково-практичної конференції 20–21 травня 1997р. – Вінниця, ВДТУ, 1997. – С. 113–115.
3. Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние и речь / Э. Носенко – К.: Вища школа, 1981. – 195 с.
4. Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся / Под. Ред. Л. М. Проколиенко, В. А. Татенко. – К.: Вища школа, 1989. – 254 с.
5. Широкорадюк Л. Лихослів'я у шкільному середовищі: профілактика і корекція  / Л. Широкорадюк. – К. : Шкільний світ, 2009. – 128 с. – (Бібліотека "Шкільного світу").