Останнім часом проблема позитивного психологічного функціонування особистості усе частіше починає привертати увагу дослідників. Так порівняно недавно до апарату психологічної науки ввійшло нове поняття «психологічне благополуччя» особистості, яке тривалий час розглядалося через протиставлення психологічному нездоров’ю й неблагополуччю. На початку 21 століття під впливом екзистенціально-феноменологічного підходу до розгляду особистості, поступально формувалося уявлення про недостатність медичного критерію психологічного благополуччя. Постала потреба виходу за межі дихотомії «здоров’я – хвороба» й звернення дослідницьких пошуків до позитивних аспектів функціонування особистості. У 1969 році вийшла книга Н. Бредбурна «Структура психологічного благополуччя», у якій і з’явилося поняття «психологічне благополуччя». На думку її автора, проблематика психологічного благополуччя не вкладається в дихотомію «хвороба – здоров’я», для опису ж цього феномена необхідно оперувати ознаками, що відображають стан щастя або нещастя, суб’єктивного відчуття загальної задоволеності / незадоволеності життям.
Слід наголосити, що з поняттям «психологічне благополуччя» співвідносять цілу низку близьких, але, разом з тим, не ідентичних за своїм значенням понять, таких, як: «психічне здоров’я», «норма», «нормальна особистість», «позитивний стиль життя», «емоційний комфорт», «якість життя», «внутрішня картина здоров’я», «зріла особистість», «самоактуалізовна особистість», «особистість, яка повноцінно функціонує» тощо (Б. С. Братусь, Дж. Б’юдженталь, Г. В. Вороніна, В. І. Гордєєва, І. В. Дубровіна, А. Маслоу, К. Роджерс, Е. Еріксон, М. Яхода, В. Франкл, К. Юнг; В. Є. Каган, П. П. Фесенко, А. Н. Черепанова та ін.). При цьому психологічне благополуччя описується через позитивні аспекти функціонування особистості. Психологічне благополуччя ґрунтується на порівнянні особистістю себе, свого буття із суб’єктивними нормами, еталонами, ідеалами. У сучасній психології існує неоднозначність співвідношення понять «суб’єктивне благополуччя» і «психологічне благополуччя». Так, одними дослідниками суб’єктивне благополуччя розглядається як складник психологічного благополуччя (Е. Дінер, К. Ріфф, А. Є. Созонтов, С. Ю. Семенов та ін.), іншими ж, навпаки, – психологічне благополуччя як частина суб’єктивного (Н. К. Бахарева, Л. В. Куликов, М. В. Соколова, Р. М. Шаміонов, Г. Л. Пучкова та ін.). В окремих роботах ці поняття трактуються як синонімічні (Н. Бредбурн, Е. Н. Паніна, О. Є. Бочарова та ін.).
Найчастіше поняття «психологічне благополуччя» співвідноситься з такою категорією, як «психічне здоров’я». Формування психічного здоров’я пов’язано переважно з наявністю зовнішнього спостерігача, який прагне дати об’єктивну оцінку стану психіки людини за наперед визначеними критеріями, починаючи від адекватності сприйняття й поведінкових реакцій, критичного підходу до обставин життя, і закінчуючи почуттям відповідальності за близьких.
Психологічне благополуччя існує, насамперед, у свідомості самої людини, визначається як екзистенціальне переживання нею ставлення до власного життя, пов’язане з такими повсякденними поняттями, як щастя, щасливе життя й под. Уживається термін «суб’єктивне благополуччя», уведений Е. Дінером. Суб’єктивне благополуччя складається із трьох основних компонентів: задоволення, приємні емоції й неприємні емоції; усі ці три компоненти разом і формують єдиний показник суб’єктивного благополуччя. Е. Дінер уважає, що більшість людей так чи інакше оцінюють те, що з ними трапляється, в термінах «добре – погано», і така оцінка завжди має відповідне емоційне підгрунтя. Суб’єктивне благополуччя не просто є показником того, наскільки людина занурена в негативні стани, але й показує, наскільки одна людина щасливіша за іншу. Отже, автор прирівнює суб’єктивне благополуччя до щастя.
Близьке за змістом психологічному благополуччю поняття задоволеності, що розглядається в різних аспектах: як складник щастя, задоволеність працею, задоволеність життям, однак цілісне розуміння задоволеності в психології поки не вироблено. Психологічне або суб’єктивне благополуччя традиційно розглядається у світлі проблеми якості життя (qualіty of lіfe), що поки має досить розпливчасте розуміння й визначається як оцінка задоволення, котре люди відчувають у зв’язку із задоволенням матеріальних і духовних потреб.
П. Фесенко [1] зазначає, що поняття «психологічне благополуччя» акцентує на суб’єктивній емоційній оцінці людиною себе й власного життя, а також на аспектах позитивного особистісного функціонування. Подібне розуміння виокремлює, наголошує автор, його з ряду інших понять, що часто неадекватно використовуються як його синоніми. Так, на відміну від понять «психічне здоров’я» і «якість життя», психологічне благополуччя прямо не пов’язане з наявністю чи відсутністю будь-яких психічних або соматичних недуг. Основна функція психологічного благополуччя, на думку Р. Шаміонова, полягає у створенні динамічної рівноваги між особистістю й навколишнім світом [2]. Психологічне благополуччя може виступати і як передумова узгодженості між особистістю й середовищем, і як один із критеріїв соціально-психологічної адаптації. Тому у нас усі підстави вважати, що психологічне благополуччя є визначальним критерієм самозбереження особистості.
Джерела та література:
- Фесенко П. П. Что такое психологическое благополучие ?: краткий обзор основных концепций / П. П. Фесенко // Семейная психология и семейная терапия. – 2005. – № 2. – С. 116-131.
- Шамионов P. M. Психология субъективного благополучия личности / Раиль Мунирович Шамионов. –– Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 2004. – 180 с.
- Diener E. Most people are happy / E. Diener, C. Diener // Psychological Science. –– 1996. – Vol. 7. – P. 181–185.
inforum.in.ua@ukr.net