ПРОЯВИ ТРИВОЖНОСТІ ЯК ДЕСТАБІЛІЗАЦІЙНІ ЧИННИКИ ОСОБИСТОСТІ

Аналізуючи останні кілька десятиріч важко не помітити, що у суспільстві відбуваються складні соціально-економічні зміни. Невизначеність та непередбачуваність майбутнього викликає у більшості осіб стан емоційної напруженості. Значна кількість молодих людей почувають себе самотніми, відчувають душевний дискомфорт внаслідок відсутності довірливих взаємин з однолітками та дорослими, невизначеності соціальної позиції у колективі, несформованості ціннісних орієнтацій, планів на майбутнє. До того ж сучасна цивілізація, рятуючи людину від багатьох соціальних страхів, приносить у її життя безліч інших, ще сильніших, таких як СНІД чи ядерна війна тощо. Деякі українські психіатри називають нашу епоху «сторіччям тривоги», вважаючи, що це почуття, викликане усвідомленням сьогоднішніх проблем, відмовою від базисних духовних цінностей і швидкістю соціальних змін, пронизує всі сторони нашого життя.

Дослідження українських науковців показало, що в кожній людині є певна ієрархічна структура різних за природою та інтенсивністю страхів, що визначаються особливостями особистості, індивідуальним досвідом, прийнятими в цьому соціумі установками, а також загальними для всіх людей віковими і статевими закономірностями [4, с. 84].

За даними Д. Кузнєцова, Г. Прихожан, Д. Фельдштейна, Г. Шихі та ін. значне підвищення кількості тривожних молодих людей спостерігається саме у періоди нестабільності економіко-політичних відносин у суспільстві. Відбувається інтенсивна примітивізація свідомості молоді, відзначається зростання цинізму, брутальності, жорстокості, агресивності. А за цими зовнішніми проявами криються внутрішні, глибинні переживання молодих людей – побоювання, тривоги, страхи. Дослідження вчених доводять, що підвищена тривожність призводить до невпевненості у своїх комунікативних можливостях. Стан тривожності характеризується сильною психоемоційною напругою та пролонгованістю. Тому високий рівень соціальної тривожності у людини є фактором ризику. В основі соціальної тривожності лежать внутрішні конфлікти особистості [7, с. 5].

Поза сумнівом кожна людина переживає сильні стресові ситуації у житті. Особливо гостро це переживє молодь. Негаразди в навчальному закладі, сварки з однолітками, проблеми у статевих стосунках, сімейні конфлікти, нестача любові, батьківська та педагогічна жорстокість, матеріальні труднощі – це далеко не повний перелік обставин, які травмують психіку молодого індивіда [3]. Якщо це емоційно незахищений студент, то він на тлі пасивно-захисної реакції починає відставати в навчанні, постійно знаходиться в стані страху та тривоги, безвихіддя та апатії, знижується його загальна активність, погіршується здоров’я [2, с. 34] та зокрема формується комунікативна тривожність, що проявляється у боязні публічно виступати.

Рівень вияву і характер фізіологічних показників у стані тривоги є суб’єктивним явищем, що залежить від особистісних особливостей індивіда.

Виділяють два основних види тривожності. Перший з них – це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об’єктивно викликає стурбованість індивіда. Цей стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Така тривожність є не тільки цілком нормальною, але і виконує позитивну роль. Вона виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до вирішення проблем, що виникають [2, с. 35]. 

Другий вид – так звана особистісна тривожність. Вона може бути визначена як риса особистості, що виявляється у постійній схильності до переживань тривоги у різноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, що об’єктивно не можуть викликати тривогу. Особистісна тривожність характеризується наявністю стану несвідомого страху, відчуттям невизначеної загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу та небезпечну. Людина, схильна до такого стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнений контакт із навколишнім світом. Оточення сприймається як вороже та загрозливе [2, с. 36], індивід обмежує будь-які комунікативні стосунки, особливо публічні виступи.

Відомий австрійський психоаналітик Ч. Рікрофт у праці «Тривога і нейротизм» поряд з аналізом взаємозв'язку тривожності і страху вводить класифікацію форм тривожних станів [5]:

1. Тривожність – хвилювання. Подібне до відчуття страху, але відрізняється від нього тим, що стосується не особистих інтересів, а інтересів тих осіб, про яких піклується суб'єкт. Характеризується невизначеністю, яка виникає при оцінці важливості реальних подій.

2. Тривожність – передчуття. Об'єкт – невідомий та нерозкритий. Характеризується присутністю ірраціональних факторів. Орієнтується на особисті інтереси.

3. Тривога – настороженість. Є виразом пильності і передбачливості. Дає можливість усвідомлювати і долати перешкоди, які у нього на шляху.

4. Тривога відокремлення. Характеризується відчуттям тривоги перед неможливістю мати нормальні соціальні зв'язки та розвинуті вігільні реакції. Таку тривожність можна відобразити за формулою: вігільність (здатність зосередити увагу на нових враженнях) мінус соціальна комунікація.

5. Інтернальна тривога. Виникає внаслідок присутності думок, які підсвідомо знижують авторитет тих осіб, з якими інтерналізується суб'єкт.

У його працях теоретично обґрунтовується як тривожність виконує функцію помічника в уникненні усвідомлення своїх негативних імпульсів і задоволенні їх прийнятним шляхом в потрібний час.

На противагу, наукові праці Карен Хорні, відомого теоретика в галузі дослідження психології особистості, спрямовані на те, що тривога не є необхідним компонентом в психіці людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутності відчуття безпеки у міжособистісних стосунках.

К. Хорні вважала, що в дитинстві у людини є дві основні потреби: потреба у задоволені і потреба у безпеці. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці, тобто це потреба бути любимим, бажаним, захищеним. Задоволення цієї потреби повністю залежить від батьків дитини, якщо вони її задовольняють формується здорова особистість. Якщо ж потреба не задовольняється батьками у дитини формується базальна ворожість. В цьому випадку дитина знаходиться в тяжкій ситуації: вона залежить від батьків і в той же час відчуває щодо них образу. Тому дитина подавляє свої негативні відчуття до батьків для того, щоб вижити.

Відповідно теорії К. Хорні ті ж самі негативні переживання ворожості потім дитина відчуває стосовно інших людей в теперішньому і в майбутньому. Отже, у дитини з’являється базальна тривога, відчуття самотності та безпомічності перед лицем потенційно небезпечного світу [1].

Роль тривоги в адаптаційному процесі молодої особи студентського віку може істотно змінюватися залежно від її інтенсивності та вимог, що ставляться до адаптаційних механізмів особистості [1, с. 75]. Тривога за інтенсивності і тривалої неадекватної ситуації перешкоджає формуванню адаптивної поведінки молодого індивіда, призводить до порушення поведінкової інтеграції, до виникнення вторинних (усвідомлених або неусвідомлюваних) виявів, які разом з тривогою визначають психічний стан суб’єкта.

Таким чином, тривога знаходиться в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом і як наслідок формування складних перепон у суспільному розвитку особистості, високих бар’єрів у міжособистісному спілкуванні, страхові публічних виступів.

Джерела та література:

1. Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности / Г. А. Балл // Вопросы психологии. – 1989. – № 1. – С. 73–75.
2. Бассин Ф. В. Проблема психологической защиты / Ф. В. Бассин, М. К. Бурлакова, В. Н. Волков // Психологический журнал. – 1988. – № 3. – С. 30–41.
3. Безруких М. М. Проблемные дети / М. М. Безруких. – М. : Изд-во УРАО, 2000. – 312 с.
4. Мейжис І. А. Вивчення соціальних страхів у сучасній українській соціології / І. А. Мейжис, В.М. Мельничук // Наукові праці. Соціологія. – 2014. – Вип. 13. – Т. 225. – С. 83–86.
5. Рикфорт Ч. Тревога и неврозы / Ч. Рикфорт ; пер. с англ. В. М. Астапов, Ю. М.  Кузнєцова. – М. : ПЕР СЭ, 2010. – 142 с.
6. Хьел М. Теории личности / М. Хьел, Д.Зиглер [3-е изд.]. – СПб. : Питер, 2008. – 607 с. (Серия «Мастера психологии»).
7. Ясточкіна І. А. Психологічні чинники виникнення та корекція особистої тривожності у ранньому юнацькому віці : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.07 / І. А. Ясточкіна ; НПУ ім. М. П. Драгоманова. – Київ, 2011. – 23 с.