РЕЛІГІЙНА ОСОБИСТІСТЬ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Постановка проблеми. Після низки усіх науково-технічних революцій людство, на думку вчених, охопила вже четверта хвиля інформаційної революції. Відповідно, сучасне суспільство дедалі частіше озвучується вже не тільки як «постіндустріальне», а і як «інформаційне» (Д. Белл, Ю. Хаяши та ін.). Інформація – це і життєва необхідність, і важіль влади, й рушій змін, при цьому вона нерідко асоціюється саме з науковою інформацією і поняттям знання. Водночас важливо наголосити, що хоча у відносно нещодавній період історичного розвитку, принаймні в країнах так зв. «соціалістичного табору» (до яких належала й Україна), релігія, засадничою цінністю якої завжди виступали не стільки знання, скільки віра, і була оголошена «опіумом для народу», «пережитком середньовіччя», а проте вона не лише не зникла з культурно-історичної арени, ба більше – зміцнила свої позиції та свою значущість.

Тому важливо проаналізувати, з одного боку, основні тенденції сучасного інформаційного суспільства, з іншого ж боку, – специфіку формування та функціонування релігійної особистості у таких змінених умовах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одним із перших і найвідоміших теоретиків інформаційного суспільства виступив Д. Белл, котрий виокремив п’ять основних аспектів та, разом із тим, проблем його функціонування: 1) злиття раніше зазвичай роз’єднаних двох основних форм комунікацій – друкованої (візуальної), що незмінною зберігається в архівах, та слухової, що передається на відстані й може модифікуватися; 2) доступ до інформації стає умовою істинної свободи та влади особистості; 3) знання та інформація виступають агентами трансформації суспільства; 4) нові інформаційні технології несуть у собі й переваги, й загрози для приватного життя; 5) відкритість сучасних суспільств, пріоритет вже не стільки «родословних» еліт, скільки еліт «знаючих» людей [4].

В Україні, наприклад, соціально-психологічні аспекти формування та реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства аналізують Батраченко І.Г. та Прокопенко Л.Л. Дослідники, між іншим, виокремлюють такий важливий психологічний аспект відповідних змін, як поява дедалі більших можливостей не стільки прямого, скільки опосередкованого – знаково-символічного задоволення потреб людини. Так, з’являється більше спокус замінити реальну життєву боротьбу комп’ютерною грою, а власні любовні пристрасті перевести в ілюзорні при перегляді численних серіалів-мелодрам [1].

Природно, що у таких умовах навіть настільки консервативна сфера суспільного й особистісного функціонування, якою є релігія, також модифікується, так чи інакше пристосовуючись до нових реалій буття людини.

Змінюється, отже, і класична релігійна особистість. Найбільш відомими зарубіжними дослідниками (в тому числі, російськими) відповідного типу особистості на сьогодні є О. Лазурський, Ю. Макселон, Г. Оллпорт, Е. Шпрангер; в Україні відповідної проблематики в наш час торкаються у своїх дослідженнях психологи О. Войнівська, О. Климишин, О. Матласевич та ін.

Звертаються до психологічних засад функціонування релігії і сучасні релігієзнавці. Так, І.М. Яблоков зазначає, що поза релігійною особистістю не може існувати й розвиватися будь-яка релігійна система. Релігійну особистість дослідник визначає як людину в сукупності її якостей, серед яких вагоме місце посідають і релігійні властивості, що роблять її або потенційно здатні робити суб’єктом релігійної діяльності. Основна серед таких властивостей – релігійність, яку утворюють: у свідомості – відповідні уявлення, ідеї, потреби, почуття, віра загалом, а в поведінці – молитва, відвідування храмів, участь у богослужіннях, здійснення релігійних обрядів, піст і т. д. [6, с. 105].

Очевидно, що під впливом різних трансформацій в умовах інформаційного суспільства релігійність особистості також неминуче зазнає змін – як за своїми формовиявами, так і сутнісно. Наприклад, сучасні технічні пристрої, телебачення, Інтернет тощо, дають змогу «відвідувати» богослужіння або чути релігійні проповіді, не виходячи з дому, що, на нашу думку, психологічно відрізняється як від безпосередньої участі у масовому богослужінні, так і від одноосібної молитви перед іконами й запаленими вдома лампадками або від звичного сімейного читання священних книг. У першому випадку – і значно більший простір для маніпулювання свідомістю суб’єкта віри, й, отже, вагоміші ресурси для впливу на нього, причому далеко не завжди в позитивному річищі.

Паралель тут, на нашу думку, можна провести з вивченням відмінностей між спілкуванням реальним та віртуальним, адже насправді досліджень, тим більше психологічних, власне релігійної особистості в умовах інформаційного суспільства наразі практично немає.

Безперечно, типовим уособленням віртуального спілкування виступає Інтернет, який неабияк пришвидшив глобалізацію сучасного соціуму, в тому числі й релігії. У свою чергу, одна з поширених форм такого спілкування – різноманітні Інтернет-форуми, чати, блоги. Ось, наприклад, проблематика найпопулярніших (найбільш обговорюваних) релігійних тем на сайті «Мета-Україна»: «Біблійні притчі», «Молимося online разом», «Відновлення віри для відновлення людини», «Об’явлення Пресвятої Богородиці в Междугор’ї», «Раннє християнське вчення», «Про Ноєв ковчег: спростування міфів та легенд», «Чи можна вклонятися іконі», «Чудотворні ікони Богородиці» й ін. [5].

А проте, попри усі переваги віртуального спілкування, як зазначає                              Н. Грабар, встановлена і наявність певних соціально-психологічних проблем такої комунікації, зокрема, Інтернет створює ілюзію живого спілкування, а це, у свою чергу, нерідко здатне загальмовувати людину в її розвитку [3, с. 84]. В нашому випадку мова може йти про ймовірність загальмування духовного та соціального розвитку релігійної особистості. Але все це наразі – лише попередні припущення, які надалі повинні перевірятися по-науковому об’єктивно й неупереджено.

Спробуємо в такому контексті порівняти інтенсивну інформатизацію нашого суспільства упродовж останнього часу і більш-менш об’єктивні (соціологічні) показники релігійності його громадян. Отож, проаналізуємо динаміку релігійності громадян України упродовж 2003-2013 рр. за методологічно коректними даними О. Вишняка: 1) частка громадян, котрі номінально ідентифікують себе з віруючими в Бога, за даний період хоч і не значно, але зросла (приблизно на 5 %); 2) відповідно, скоротилася частка невіруючих осіб; 3) водночас, дещо зросла частка віруючих, котрі не відносять себе до жодної із конфесій (теж майже на 5%) [2]. На перший погляд, 5 % – невеликий показник, але, якщо врахувати той факт, що населення України станом на сьогодні становить понад 42 млн., а опитуванням охоплено його свідому частину, тобто близько 80 % (що в абсолютному еквіваленті приблизно 33,5 млн. осіб), то, отже, частка віруючих і «безконфесійних» наших співвітчизників зросла за останнє десятиріччя на понад ніж 1,5 млн., що є доволі істотним кількісним показником.

Можна припустити у зв’язку з цим, що значна інформатизація соціуму, яка нерідко асоціюється з його демократизацією, приводить до істотної лібералізації і релігії, коли людина поступово стає, якщо висловлюватися в різних термінах, «космополітом», «релігійно толерантною» і навіть «релігійним експериментатором». А чому б і ні? Адже можна подивитися богослужіння з різних храмів, послухати різних проповідників, почитати різні релігійні видання або «поблукати» численними сайтами. При цьому ніхто й не побачить, не почує і не засудить, що ти, наприклад, «зраджуєш батьківській вірі», як це могло би бути при публічному переході в іншу конфесію. І людині нерідко таким чином починає здаватися, що саме «тут-і-тепер» у неї формується істинне і до того ж «сучасне» уявлення про ті чи інші релігійні істини – на відміну від певних архаїзмів, від яких «уже давно пора відмовлятися».

Висновки. Отже, неспинна інформатизація сучасного суспільства чинить свій вплив і на релігійну особистість: у таких, зокрема, напрямках, як зростання кількості її «безконфесійних» варіантів, посилення «лібералізації» та «віртуалізації». Але обґрунтування цього твердження потребує своїх подальших наукових досліджень – як теоретичних, так і емпіричних.

Джерела та література:

1. Батраченко І.Г. Соціально-психологічні аспекти формування та реалізації державної политики розвитку інформаційного суспільства в Україні [Електронний ресурс] /                                  І.Г. Батраченко, Л.Л. Прокопенко // Державне будівництво. – 2011. – № 1. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2011_1_51
2. Вишняк О. Динаміка рівня релігійності та змін конфесійної структури громадян України (2003 – 2013 рр.): методики та результати досліджень / О. Вишняк // Соціальні виміри суспільства. – 2014. – № 6. – С. 277–290.
3. Грабар Н.Г. Соціально-психологічні проблеми спілкування у віртуальній реальності / Н.Г. Грабар // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2012. – № 3-4. – С. 82–85.
4. Иванов В.Ф. Теории информационного общества: Дэниел Белл [Електронний ресурс] / В.Ф. Иванов // Світ соціальних комунікацій. Науковий журнал. – Том 9. – 2013. – Режим доступу: http://www.kymu.edu.ua/wsc/toms/09/021-024.pdf
5. Релігія. Форум на Мета-Україна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://forum.meta.ua/forum/77.html
6. Яблоков И.Н. Религиоведение: Учебное пособие / И.Н. Яблоков. – М.: Гардарики, 2000. – 314 с