Особливим феноменом людської психіки, що обумовлює саморегуляцію особистістю своїх дій у професійній сфері на основі пізнання професійних вимог, своїх професійних можливостей та емоційного ставлення до себе як до суб'єкта професійної діяльності, є професійна самосвідомість. Це певний комплекс уявлень людини про себе як професіонала, це цілісний образ себе як професіонала, система відносин і установок щодо себе як професіонала. Тому, досліджуючи процес професійного становлення і зростання необхідно зважати на певну трансформацію самосвідомості особистості як форми відображення і переживання людиною свого професійного статусу.
На відміну від поняття самосвідомості в цілому, професійна самосвідомість дещо специфічніша за своїм змістом. Якщо особистісна самосвідомість формується в процесі життєдіяльності та спілкування з оточуючими людьми і є результатом пізнання себе, своїх дій, психічних якостей тощо, то професійна самосвідомість - це проекція всіх структурних компонентів самосвідомості на професійну діяльність. Традиційно важливим в структурі самосвідомості вважається усвідомлення психічних якостей, особливостей особистості. «Я як професіонал» - це частина особистості, яка відповідальна за виконання професійних обов’язків, носій необхідних для цього знань, етичних установок, принципів та максимально проявляється в професійній діяльності. «Я як людина» - більш центральна частина особистості, що включає в себе буденні уявлення про життя і про себе, життєві установки, принципи і в основному проявляється в особистому, буденному житті [3].
Професійна самосвідомість (або професійна Я-концепція) включає уявлення людини про себе як про члена професійної спільноти, носія професійної культури, в тому числі певних професійних норм, правил, традицій, властивих даному професійному співтовариству. Сюди включаються характеристики людини, які визначають успішність його діяльності. До них відносять індивідуально-психологічні властивості, а саме: сенсорні, перцептивні, розумові, мовні, емоційні, вольові, моторні, комунікативні, та відносини особистості: ставлення людини до професії; до себе як до суб'єкта діяльності; до інших людей (колег, керівника, клієнтів, контрагентів); до об'єкта праці; до предмета праці; до засобів праці; до умов праці [2].
У професійній самосвідомості міститься розуміння саме тих властивостей і якостей, які необхідні для успішного виконання професійної діяльності, тобто професійно важливих якостей. Для різних професій ці якості будуть різними, але ступінь їх усвідомлення має суттєвий вплив на вибір завдань, на хід виконання професійної діяльності, на впевненість у собі.
У процесі професійного становлення, у міру зростання професіоналізму змінюється і професійна самосвідомість. Від того, наскільки адекватно сформована у людини професійна Я-концепція, залежить успішність його професійної адаптації.
Протиріччя між щораз складнішими і вищими вимогами професійної діяльності та індивідуальним стилем, досвідом і здібностями є рушійними силами розвитку фахівця. Переживання цього протиріччя спонукає людину до пошуку нових способів здійснення своєї професійної діяльності. В даному контексті можна виокремити дві моделі становлення та розвитку професійної діяльності:
- адаптивну модель, при якій в самосвідомості людини домінує тенденція до підпорядкування професійної праці зовнішнім обставинам у вигляді виконання приписів, алгоритмів вирішення професійних завдань, правил, норм. Адаптивна модель відображає становлення фахівця, який є носієм професійних знань, умінь і досвіду;
- модель професійного розвитку, що характеризується здатністю особистості вийти за межі сформованої практики, перетворити свою діяльність в предмет практичного втілення і тим самим подолати межі своїх професійних можливостей. Ця модель професійного розвитку характеризує професіонала, що володіє професійною діяльністю в цілому, здатного до її самопроектування і вдосконалення[2].
Водночас, виконання професійної діяльності не може постійно супроводжуватися її вдосконаленням, неминучими є тимчасові періоди стабілізації. На початкових стадіях професіоналізації ці періоди недовготривалі, в подальшому період стабілізації може тривати досить довго. У цих випадках доречно говорити про настання професійної стагнації особистості.
Також, з часом професійна діяльність людини впливає на характер особистості. Внаслідок нерозривної єдності свідомості і діяльності формується професійний тип особистості. Особливо помітний вплив надає професія на особистісні особливості представників тих спеціальностей, робота яких пов'язана з людьми. Особистісно-професійна деформація може відрізнятися своєю спрямованістю - мати позитивний або негативний характер, може носити епізодичний або стійкий, поверхневий або глобальний характер; може проявлятися в професійному жаргоні, в манерах поведінки, навіть у фізичному вигляді. В процесі виконання професійної діяльності окремі професійні якості надмірно розвиваються, що призводить до виникнення над`якостей, або акцентуацій. Наслідком цих деформацій є психічна напруженість, конфлікти, кризи, зниження продуктивності професійної діяльності особистості, незадоволеність життям і соціальним оточенням. Сензитивними періодами формування професійних деформацій є періоди криз професійного становлення особистості:
- криза навчально-професійної орієнтації (з 14-15 до 16-17 років)
- криза професійного навчання (час навчання в професійному навчальному закладі)
- криза професійного зростання (23-25 років)
- криза професійної кар'єри (30-33 року)
- криза соціально-професійної самоактуалізації (38-42 року)
- криза згасання професійної діяльності (55-60 років, тобто останні роки перед пенсією)
- криза соціально-психологічної адекватності (65-70 років, тобто в перші роки після виходу на пенсію)
Вони можуть бути пов’язані з віковими змінами, фізичним і нервовим виснаженням; порушенням вже засвоєних способів професійної діяльності а також з переходом до наступних стадій професійного становлення. Отже, професійний розвиток тісно пов’язаний зі становленням особистості, це водночас і набуття, і втрати (вдосконалення і деформації).
Зауважимо, що багаторічне виконання однієї діяльності сталими способами призводить до розвитку професійно небажаних якостей і професійної дезадаптації спеціалістів. Зокрема, виокремлюють наступні рівні професійних деформацій:
1. Загальнопрофесійні деформації, типові для працівників цієї професії. Ці інваріантні особливості особистості і поведінки професіоналів простежуються у більшої частини працівників із стажем, хоча рівень вираженості даної групи деформацій різний.
2. Спеціальні професійні деформації, що виникають в процесі спеціалізації по професії.
3. Професійно-типологічні деформації, зумовлені накладанням індивідуально-психологічних особливостей особистості на психологічну структуру діяльності.
4. Індивідуалізовані деформації, зумовлені особливостями працівників самих різних професій [1, с. 58].
Тобто, будь-яка професійна діяльність, як на стадії освоєння професії, так в подальшому при її виконанні трансформує особистість: багато якостей людини залишаються незатребуваними, а інші роками експлуатуються. Трансформації, викликані багаторічним виконанням однієї і тієї ж професійної діяльності, породжують професійно небажані якості, змінюють професійну поведінку людини, поступово переростають в професійні деформації - надмірно виражені якості та їх поєднання, що негативно позначаються на діяльності і поведінці фахівця.
Джерела та література:
- Безносов С. Профессиональная подготовка и ее влияние на личность (проблемы профдеформации) /С. Безносов, А. Иваницкий, В. Кикотъ // [Текст] Учеб. пособие. СПб.: ВВКУ ВВ МВД РФ, 1996. – 230 с.
- Елдышова О.А. Профессиональное самосознание как психологическая составляющая профессионального становления. //Фундаментальные исследования. – 2006. – № 7. – С. 101–102
- Елдышова О.А. Синдром выгорания как форма устойчивой личностной деформации //Психологическое консультирование и психотерапия: на стыке наук, времен, культур: материалы Международной научно-практической конференции. 27 сентября – 1 октября 2007 г. / сост. Л.Г. Гончарова, И.А. Монахова. – Астрахань, 2007. – С. 65–67
inforum.in.ua@ukr.net