ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА КОМУНІКАТИВНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Комунікація це  одна з найважливіших умов об’єднання людей для спільної діяльності, в тому числі для навчання і виховання як опосередкованої спілкуванням спільної діяльності викладача й студентів.

Комунікативність викладача формується під впливом багатьох чинників, серед яких переважають професійно-особистісні  [3, с. 63-71]. Головне на початку взаємодії викладача  зі  студентами – встановити цілісний контакт з ними, привернути їх увагу. Досягають цього насамперед мовленнєвими засобами. Педагог вітає студентів, пояснюючи значущість наступної комунікації, повідомляючи їм цікаву інформацію чи формулюючи проблемне запитання. Після розв’язання загальної педагогічної задачі (і на основі цього) викладач має розв’язати комунікативну задачу, спрямовану на організацію процесу безпосередньої взаємодії зі студентами, через яку тільки й можна здійснювати реальний і продуктивний вплив у практичній педагогічній діяльності[1]. Аналізуючи цю проблему В.О. Кан-Калик зазначає, що комунікативна задача є похідною у відношенні до задачі педагогічної, випливає з останньої і визначається нею. Іншими словами, комунікативна задача є тією ж педагогічною задачею, але перекладеною на мову комунікації. Відповідно логіка педагогічної взаємодії вибудовується таким чином: «Педагогічна задача та її вирішення» – «Система методів педагогічного впливу, вибраних для реалізації прийнятого рішення» – «Система комунікативних задач, розв’язання яких необхідне для реалізації методики впливу» – «Педагогічна взаємодія викладача та студентів» [5].

Під стилем педагогічного спілкування розуміють індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога та студентів. Він залежить від особистісних якостей педагога і параметрів ситуації спілкування. Принципово важливими особистісними якостями педагога є його ставлення до студентів, володіння організаторською і комунікативною техніками. Стиль педагогічної діяльності супроводжують стилі поведінки (конфліктний, конфронтаційний, співробітництва, компромісний, пристосовницький, стиль уникнення, придушення, суперництва і захисту), які створюють його фон, надають йому відповідного емоційного забарвлення. Кожен стиль припускає домінування монологічної або діалогічної форми спілкування. Невідповідність стилю спілкування і особистості часто притаманне майбутнім педагогам, багатьом учителям-початківцям. Багато студентів утилітарно-учнівськи підходять до оволодіння способами педагогічного спілкування. Вони свідомо чи несвідомо копіюють стилі спілкування найближчого соціального оточення, охоче запозичують запропоновані їм стереотипи педагогічних дій, не маючи достатньо знань про своє «Я» і не зіставляючи свої індивідуальні якості і можливості із змістом і формами власної комунікативної поведінки [4].

Формуючи індивідуальний стиль педагогічного спілкування, педагог повинен виявити особливості свого психофізичного апарату як компоненту творчої індивідуальності, через який здійснюється трансляція його особистості студентам. А потім звернути увагу на відповідність (не відповідність) своїх комунікативних можливостей індивідуально-типологічним особливостям тих, кого він навчає. Правильно знайдений індивідуальний стиль педагогічного спілкування сприяє вирішенню цілого комплексу задач: педагогічний вплив стає адекватним особистості педагога, процес спілкування з аудиторією стає приємним; суттєво полегшується процедура налагодження взаємовідносин зі студентами; підвищується ефективність передачі інформації. І все це проходить на фоні емоційного благополуччя педагога і учнів на всіх етапах навчання. Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на студента, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

Принципово, що перші кроки молодих учителів дуже часто спричинюють їх переорієнтацію з пасивного на різні варіанти монологізованого спілкування (від конформістського до конфліктного). З іншого боку, спостереження і бесіди з молодими вчителями свідчать, що ті ж перші враження поряд з доброзичливою підтримкою зі сторони колег і шкільної адміністрації, детермінують і перехід від пасивного до діалогічного стилю навчального спілкування.

Гадаємо, що виявлені тенденції свідчать про те, що покладатися на стихійне формування стилю спілкування студентами-психологами – не доводиться. Саме життя породжує необхідність створення умов для забезпечення керованого входження студентів-психологів у педагогічну професію, при якому б оптимально знімалися виявлені суперечності цього етапу [2].

Джерела та література:

1. Асєєв В.Г. Мотивація поведінки  й формування особистості/ В.Г.  Асєєв. –К.: Наукова думка, 2014. – 214 с.
2. Бондаренко С.М. Проблема формування пізнавального інтересу при класно-груповому й програмованому навчанні (за матеріалами психолого-педагогічної літератури/ С.М.Бондаренко // Питання алгоритмізації й програмування навчання / За ред. Л.Н.Ланди. – М.: Наука, 2003. – 254 с.
3. Вербицький А.А. Формування пізнавальної та  професійної мотивації студентів / А.А. Вербицький, Т.А. Платонова. – К.: «Знання», 2006. – 147с.
4. Вербицький А.А. Активне навчання у вищій школі: контекстний підхід / А.А. Вербицький. – К.: «Знання», 2001. – С. 24-112.
5. Зимняя І.А. Педагогічне спілкування як процес рішення комунікативних завдань / [І.А. Зимняя, Т.С. Путиловська та ін.] // Психолого-педагогічні проблеми взаємодії вчителів та учнів / За  ред. А.А.Бодалева. – М. : Наука, 2000. – С. 34-87