На сучасному етапі розвитку психології особистості великого значення набуває один з найбільш цікавих та перспективних підходів – смисловий підхід. На основі цього підходу відбувається розробка загальнотеоретичних уявлень про смислове вимірювання людського буття
На початку формування психіки людини смисловий зміст забезпечував існування людської істоти, це був рівень біологічно обумовлених смислів, які з’являються на основі чуттів і забезпечують роботу всього організму у вигляді реакції на вплив навколишнього середовища.
На думку А.В. Сєрого, «передуючі смисли», своєрідний будівельний матеріал, на підґрунті якого виникає відчуття реальності [4]. О.М. Леонтьєв визначав такі біологічні смисли як «смисли у собі», головною характеристикою яких є неконстантність.
Складність смислу як принципу задоволення потреб людини полягає в тому, що зі зростанням розуму і соціалізації людини, засоби взаємодії людини з навколишнім середовищем склали подвійний характер. З одного боку, взаємодія з навколишнім середовищем склала ознаки зростання привласнення останньої, а з іншого боку, – у свідомості людини-експлуататора все частіше стала виникати думка про необхідність задоволення потреб цього середовища.
Сучасний період збагачення природи смислу пов’язаний з розвитком знакової культури, тобто з вживанням знака, також і вербального, для фіксації об’єктів реальності у свідомості. Проте, особливість вживання знака-слова полягає в тому, що кількість символів не може наближатися до безкінечної кількості предметів дійсності, що ними позначаються.
Вважаємо за потрібне зазначити, що на відміну від пристосування, під яким розуміється процес направлений на підтримку життєдіяльності особистості в мінливих умовах навколишнього середовища, інтегрування передбачає енергійну, свідому підтримку певної напруги для творчого здійснення своїх перспектив в ситуаціях соціальної взаємодії. Воно визначає значно високу ланку утворення «Я-концепції», відповідним чином, осмисленого ставлення до власних спроможностей і громадських функцій, інших людей, світу загалом, а також змогу творчо підходити до «знакового» осмислення.
Говорити про поняття смислу, ще не відноситься до особистості – неможливо, тому що постійно буває чийсь і ким-небудь усвідомлюваний смисл (діяльності, існування, спеціальності тощо). Отож, смисл постійно є особистісним.
Людина з її системою смислової регуляції є найпізнішим, але важливим психічним творінням в антропогенезі, тому що розвиток особистості розкрив проблему сутності людини.
Якщо в якості регулятора діяльності використати поняття смислового утворення, то можна буде вважати, що їх певна кількість первісно зберігалася родом у культурній усуспільненій формі, у вигляді первісних світоглядних систем. Ці світоглядні системи постачали колективному суб’єкту смислове обґрунтування життєдіяльності та накопичували його сукупний досвід .
Особистість як суб’єкт діяльності володіє та розпоряджається діяльністю в цілому, а не якоюсь її частиною чи ланкою. Це пов’язано з тим, що на особистісному рівні розвивається принципово новий апарат психічного відображення та регуляції. Таким новоутворенням особистісного рівня буття і є смислова регуляція [3].
Зазначимо, що поняття «регуляція» у психології введено П. Жане, яке він пов’язав із організацією особистості[1]. На його думку, існує сім рівнів регуляції, вищий з яких посідає система внутрішніх вимог, що перетворюють людину в активного діяча. До того ж, кожному рівневі регуляції відповідає певний рівень усвідомлювання.
Свій подальший розвиток проблема регуляції отримала у психологічних школах психоаналізу, гуманістичної психології та гештальтпсихології. Зокрема у психоаналізі З. Фройда Его людини розглядалося у якості тієї інстанції, яка регулює поведінку, підкоряючись принципу реальності на відміну від принципу задоволення.
Основними рушійними силами розвитку особистості А. Адлер вважав почуття неповноцінності і прагнення до неперевершеності, які актуалізують процес компенсації і над компенсації [1].
У теорії поля К. Левіна регуляція поведінки здійснюється згідно принципу теперішнього, тобто минуле і майбутнє може впливати на поведінку тією мірою, якою воно представлено у реальній ситуації індивіда через модель очікування-цінність.
Функції смислової регуляції діяльності найбільш проявляються при оцінці результатів реалізації програми виконавчих дій. Якщо відкинути уявлення про смислову регуляцію, то стає неможливим встановлення походження та регуляторної сили критеріїв успіху-неуспіху діяльності, а також реконструювання самого процесу оцінювання результатів.
Практично будь-яка довільна діяльність регулюється з використанням не одного критерію, а складної їх системи, побудованої за принципом ієрархії, яка відповідає відносній значущості для суб’єкта окремих елементів і параметрів діяльності.
Функції смислової регуляції діяльності в структурі системи усвідомленого її регулювання адекватно пояснюються за допомогою вивчення взаємопереходів динамічних смислових систем особистості, свідомості та діяльності.
Особистість асимілює детермінанти несмислової природи за смислом та інтегрує у динамічну систему психічної регуляції. В результаті виходить, що у динамічній системі психічної регуляції діяльності всі детермінанти несмислової природи присутні в особистісно-перетвореному вигляді [2].
Визначальними у розумінні смислової регуляції є наступні теоретичні моменти: 1) смислова регуляція відіграє головну роль у регуляції діяльності; 2) смислова регуляція реалізується смисловими структурами і смисловими процесами, систематизованими у смисловій сфері особистості, через що вона створює власне особистісний рівень психічної детермінації; 3) смислова регуляція розрахована на приведення діяльності у відповідність до стійкої сукупності життєвих відношень суб’єкта, а не об’єктивних зв’язків дійсності. В якості елементарної структурно-функціональної одиниці смислової регуляції діє динамічна смислова система, яка зберігає всі функціональні і структурні властивості цілого – смислової сфери, і є тим самим «молярною» одиницею у конструкції особистості.
Джерела та література:
- Вірна Ж. П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога: [монографія] / Ж. П. Вірна. — Луцьк: РВВ Вежа Волин. держ. ун-ту ім. Л. Українки, 2003. — 320 с.
- Карпинский К.В. Человек как субъект жизни / К.В. Карпинский. — Грод-но: ГрГУ, 2002. — 280 с.
- Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысло-вой реальности / Д.А. Леонтьев. — М.: Смысл, 2003. — 487 с.
- Серый А.В. Психологические механизмы функционирования системы лич-ностных смыслов / А.В. Серый. — Кемерово: Кузбассвузиздат, 2002. — 186 с
inforum.in.ua@ukr.net