РЕЛІГІЙНА АКТИВНІСТЬ І МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТОСТІ: ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ

Постановка проблеми. У науковій психології вже понад століття точаться дискусії про справжню природу і функціональні взаємозв’язки різних психологічних складових релігійності особистості. По-перше, відповідна проблема стосується домінування позитивного або негативного впливу релігійної активності на інші сфери життєдіяльності, а також чинників такого домінування; по-друге, розглядаються різні виміри та психологічні механізми релігійності – свідомі, підсвідомі, несвідомі, кожен із яких, у свою чергу, має специфічні рівні та прояви (наприклад, у рамках несвідомого – функціонування індивідуального або колективного несвідомого). Саме несвідомі психологічні механізми релігійної активності, як і інших форм та видів активності людини, – класичний предмет зацікавлень психодинамічного (психоаналітичного) напрямку психології.

А проте, не дивлячись на понад столітню історію розвитку відповідних ідей, остаточні крапки у наукових дискусіях не розставлені й загальновизнаної концепції досі не сформульовано. Крім того, психологія релігійної активності власне українців, котрі національно сформувалися на перетині західних та східних релігійних традицій, все ще малодосліджена. Отже, проаналізуємо основні теоретичні погляди на проблему співвідношення релігійної активності та несвідомих психологічних механізмів особистості, а також окремі емпіричні розвідки в зазначеному напрямку.

Теоретичний аналіз проблеми. Розглянемо ключові для нас терміни. «Захисні психологічні механізми» – поняття глибинної психології, що визначає несвідомі стратегії, завдяки яким особистість знижує тривогу або уникає конфлікту ціною викривлення реальності: неадекватного сприйняття яких-небудь аспектів зовнішнього світу або власних почуттів. У наш час у науковій літературі розглядається ціла низка механізмів психологічного захисту: витіснення, проекція, інтроекція, ідентифікація, формування реакції, регресія, ізоляція, заперечення, ідентифікація з агресором, раціоналізація, конверсія. З одного боку, кожен із них за різних обставин сприяє тимчасовому видаленню зі сфери свідомості певного травмуючого фактора, з іншого ж боку – якщо такі механізми стають ригідними, то починають перешкоджати нормальній особистісній адаптації та розвитку [2, с. 38].

Перед означуванням релігійної активності необхідно звернутися до базового в даному випадку поняття релігійності. У найширшому розумінні, «релігійність» – поняття, що характеризує якісну і кількісну визначеність (ступінь, рівень, характер) суб’єктивного засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм та їх вплив на поведінку і життєдіяльність віруючих, тієї чи іншої релігійної спільноти. У свою чергу, міра релігійності виявляється у різних рівнях і різному характерові релігійної активності особистості. Її ми розглядаємо як інтегративну та різновимірну форму активності людини, котра періодично переживає певні сакральні, не завжди раціонально пояснювані почуття та стани (афективний аспект), визнає за істинні типові релігійні уявлення та поняття (когнітивний аспект), усвідомлює та приймає релігійно релевантні потреби, мотиви, інтенції (мотиваційний аспект), а також здійснює відповідні усім цим почуттям, уявленням, інтенціям дії (конативний аспект).

Водночас, на чому важливо наголосити окремо, переважна частина методик, спрямованих на емпіричне вивчення тих або інших складових релігійної активності, у тому числі й чи не найбільш відома у галузі релігійної персонології методика на визначення домінування зовнішньої або внутрішньої релігійності за Г. Оллпортом, побудовані саме на свідомому самооцінюванні індивіда. Отже, отримані за їх посередництвом результати необхідно доповнювати вивченням глибинних взаємозв’язків релігійної активності особистості не тільки з усвідомленими нею процесами та якостями, а й з неусвідомлюваними.

Перша наукова концепція співвідношення релігії та несвідомих психологічних феноменів – психоаналітична теорія З. Фрейда. Так, ми можемо погоджуватися або не погоджуватися з його розглядом релігії як «колективного неврозу» з відповідними «нав’язливими думками та діями», але подальший вплив цієї теорії на розвиток психології релігії є безсумнівним. З такої позиції провідний психологічний механізм формування релігійності – це витіснення у несвідоме пережитого в дитинстві Едіпового комплексу з усіма його соціально табуйованими потягами. Крім того, задіяна тут і сублімація, а тому «особистий Бог психологічно – не що інше як ідеалізований батько» [5, с. 266].

Застосовуючи концепцію З. Фрейда про витіснення і сублімацію, В. Гей, залежно від переважання того або іншого з цих захисних механізмів, описує чотири типи релігійності: 1) «естетичний» – його визначає особлива чутливість до протилежних аспектів існування із прагненням подолання цих суперечностей;                2) «етичний» («жорстко моральний») – у ньому звучить відчуття могутності Творця та усвідомлення Його допомоги; 3) «покірно-поступливий» – домінує зречення своєї волі з витісненням внутрішніх конфліктів; 4) «братолюбний» – тип, що найбільш успішно здійснює сублімацію у вигляді ідентифікації з іншими духовними шляхами людини (наприклад, І. Ганді та ін.) [6]. Дана класифікація, як можемо бачити, акцентує увагу і на негативних, і на позитивних аспектах функціонування психологічних захистів у структурі релігійної активності.

А проте окремі дослідники й у наш час продовжують зосереджуватися саме на психопатологічній лінії такого функціонування. Так, в Україні О.О. Войнівська обґрунтовує поняття «особистісної релігійності», що розглядається як підтип зовнішньої релігійності (за Г. Оллпортом), зумовлений особистісними чинниками (власною уявою, помилковим засвоєнням постулатів релігії, виокремленням персонально вигідних частин релігійних понять тощо). Аналізуючи зазначену релігійність, вчена дійшла висновку, що «механізми її формування до певної міри схожі на механізми психологічного захисту», а тому «вона може діяти як засіб самоомани, викривляє сприйняття реальності». На думку О.О. Войнівської, такий тип релігійності зустрічається у людей із низьким рівнем релігійної активності та з насправді слабкою зацікавленістю питаннями віри [1, с. 7-8].

Стислий огляд емпіричних досліджень. У науковій літературі зустрічаємо суперечливі емпіричні дані щодо кореляцій рівнів релігійної активності (релігійності) та прояву різних механізмів психологічного захисту. Так, за даними                      A. Zeinalizade, N. Sobhi-Gharamaleki, A. Hojjati та B. Alian, негативна кореляція релігійної зорієнтованості спостерігається з неконструктивними (невротичними) механізмами психологічного захисту, тоді як позитивна її кореляція, відповідно, – з конструктивними такими механізмами. А це означає, на думку авторів організованого з азербайджанським студентством дослідження, що чим вищою є релігійність особистості, тим більшою мірою вона використовує конструктивні механізми психологічного захисту [7].

Тоді як за даними дослідження І.Е. Соколовської, проведеного на вибірці росіян з різними рівнями релігійності, саме неконструктивні типи психологічного захисту – такі як заміщення, витіснення та регресія, найбільше корелюють з релігійним типом особистості. Водночас, у випадку нерелігійного (атеїстичного) типу виявлені значущі кореляції з більш конструктивними механізмами психологічного захисту: зокрема, з раціоналізацією та компенсацією [4]. Таким результатам суперечать, наприклад, емпіричні дані ще однієї російської дослідниці – Є.С. Романової, згідно з якими релігійність позитивно корелює тільки з одним неадаптивним механізмом психологічного захисту – реактивним утворенням, тоді як з низкою інших неадаптивних несвідомих механізмів – витісненням, запереченням, регресією та ін., виявлено негативні кореляції [3].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, загалом можна констатувати тісний зв’язок релігійної активності з механізмами психологічного захисту особистості. Водночас, оскільки ці механізми відрізняються за принципами та змістом своєї дії, то такий взаємозв’язок – неоднозначний і різновекторний. Більше того, навіть дослідження, проведені в межах певної однієї країни, суперечать одне одному за своїми результатами. А тому в якості перспектив розвитку заявленої теми плануємо опис та інтерпретацію результатів емпіричного вивчення взаємозв’язку рівнів релігійної активності та механізмів психологічного захисту, проведеного на репрезентативній вибірці українців.

Джерела та література

1. Войнівська О.О. Психологічні особливості особистісної релігійності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.01 «загальна психологія, історія психології» / О.О. Войнівська. – Одеса, 2007. – 20 с.
2. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
3. Романова Е.С. Психологические защиты современной молодежи с разным уровнем религиозности [Електронний ресурс] / Е.С. Романова // Электронный научно-практический журнал «Психология, социология и педагогика». – 2015, № 11. – Режим доступу: http://psychology.snauka.ru/2015/11/6042
4. Соколовская И.Э. Механизмы психологических защит в связи с религиозностью личности / И.Э. Соколовская // Мир науки, культуры, образования. – № 4(47)/2014. – С. 47–49.
5. Фрейд З. Тотем и табу / З. Фрейд. – М.: Олимп; Изд-во «АСТ–ЛТД», 1998. –                   С. 279–348.
6. Gay V.P. Repression and sublimation in religious personalities. Journal of Religion & Health, 1982, Vol. 21 (2), pp.152–170.
7. Zeinalizade A., Sobhi-Gharamaleki N., Hojjati A., Alian B. Relationship between religious orientation and defense mechanisms in adolescents. Social and Behavioral Sciences, No 114 (2014), pp. 287–290.