КОНЦЕПТ «САМОПРИЙНЯТТЯ» У ТЕОРІЇ РЕЛЯЦІЙНИХ ФРЕЙМІВ ТА ТЕРАПІЇ ПРИЙНЯТТЯ І ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Постановка проблеми. Концепт самоприйняття постає у центрі уваги наукової і прикладної психології у ширшому контексті прийняття не лише себе, а світу та інших людей. Методологічною основою розвитку поняття прийняття та виокремлення  його у потужну психотерапевтичну практику, яка є третьою хвилею когнітивно-поведінкової терапії, слугує теорія реляційних фреймів, розроблена S. Hayes (2001), у руслі радикальної біхевіористської парадигми. Значний методологічний потенціал теорії реляційних фреймів, ефективність якого доведена  на практиці у вигляді психотерапії прийняття і зобов’язання, з одного боку, та неузгодженість основних положень, дискусія стосовно ступеня їхньої відповідності класичній  теорії вербальної поведінки  Б. Скіннера та ресурси мови як основного інструмента пізнання і самопізнання, з іншого –  зумовлюють актуальність дослідження концепту самоприйняття з позиції цих теорій.

Метою дослідження є встановлення концептуального поля поняття самоприйняття, використовуючи основні положення теорії реляційних фреймів та наукову парадигму радикального біхевіоризму.

Аналіз результатів дослідження проблеми. Результати теоретичного аналізу дають змогу визначити поведінку як будь-яку функціонально значущу поведінку особи із навколишнім середовищем. При цьому у радикальному біхевіоризмі визнаються не лише відкриті «публічні» події взаємодії людини і середовища, а й «інтимно особистісні» внутрішні події, які є інтеріоризованими формами життя людини. Відповідно до цього визначення розрізняють три види поведінки: експліцитна поведінка, імпліцитна фізіологічна поведінка (внутрішні фізіологічні процеси, наприклад, м’язова, ендокринна діяльність і т.ін.) та імпліцитна психологічна поведінка. До найпоширеніших форм імпліцитної  психологічної поведінки належать мислення (яке часто зіставляється із субвокальним мовленням), уява (психічні операції з відсутніми стимулами) та емоції і почуття (фізіологічні стани, пов’язані із впливом стимулів). Теорії радикального біхевіоризму та терапія прийняття і зобов’язання  послуговуються важливими теоретичними принципами, які ми розглянемо докладніше.

Важливим принципом радикального біхевіоризму є ідея про те, що усі форми поведінки влаштовані однаково. Тому за аналогією експліцитної фізичної поведінки ми можемо робити висновки стосовно імпліцитних видів поведінки. Принцип інтерактивності поведінки, запропонований A. Ellis (1962), виражає тісну взаємодію між тим, що ми відчуваємо, думаємо, почуваємо і рухаємося. Таким чином, усі види експліцитної і імпліцитної поведінки тісно пов’язані між собою у єдину синергетичну систему. Принцип научіння передбачає, що усі прояви поведінки є набутими, навіть інстинкти та безумовні рефлекси мають складові респондентного чи оперантного научіння. Принцип універсальної пластичності, сьогодні, часто вжитий як нейропластичності, був введений у науковий обіг ще І. Павловим, про те, що мозок має здатність до утворення нових функціональних зв’язків упродовж усього життя. Принцип універсального впливу наслідків говорить про те, що усі наслідки поведінки у вигляді заохочення, покарання, навіть якщо вони уявні, будуть в якісному відношенні мати той самий вплив на поведінку, які і реальні наслідки, водночас можуть різнитися у кількісному вимірі.

Принцип  функціонального контекстуалізму є важливим не лише для радикального біхевіоризму, а  й стрижневим  для теорії реляційних фреймів. Цей принцип передбачає, що поведінки без інтенції взагалі не існує, будь-який поведінковий акт є мотивованим, хоча ця інтенція чи мотивація може бути неусвідомленою. Контекстуалізм передбачає, що будь-яка поведінка здійснюється не у вакуумі, а в конкретному середовищі. Тому чинники навколишнього середовища тригерують поведінку так само, які і внутрішні рефлекси. Важливим також є принцип процесуальності: поведінка як і будь-яка діяльність – це процес, структура яких є вторинною по відношенню до їх функцій.

Окрім принципу функціонального контекстуалізму спільним для радикального біхевіоризму та теорії реляційних фреймів є принцип похідних стимульних відношень, які виникають не внаслідок прямого оперантного чи респондентного опосередкування, а за замовчуванням на основі асоціативних зв’язків між стимулами.   Асоціативні зв’язки можуть бути різними: подібності, протилежності, переваги, приналежності. Таким чином, реляційні фрейми – це низка асоціативних звязків, які представляють інформацію між різними стимулами. У контексті теорії реляційних фреймів людське пізнання, мислення та мова ґрунтуються на таких асоціативних сітках.

Терапія прийняття і зобов’язання ґрунтується на тому, що думки, почуття та поведінка нерозривно по’вязані між собою. Враховуючи значну кількість реляційних фреймів, які мають експліцитну і імпліцитну природу, людина не може встановити достатній контроль над усіма ними, тому найкращий спосіб взаємодії з ними – дозволити їм бути, інакше кажучи, прийняти їх такими, якими вони є.  Таким чином, терапія прийняття і зобов’язання ґрунтується на двох основних положеннях теорії реляційних фреймів: існує безліч реляційних фреймів, породжуваних стимулами, які не можливо контролювати людською свідомістю; найкращий спосіб регулювати їх – це їх усвідомити і прийняти, встановити їхню причину та активно споглядати.

У контексті самоприйняття, ці реляційні фрейми зіставляються із ставленням до себе та образом Я. Відповідно до класичних уявлень У. Джеймса, Я як об’єкт самопізнання містить чотири аспекти: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я і тілесне Я (Gould, 1978). Таким чином, реляційні фрейми експліцитного і імпліцитного характеру у самоприйнятті будуть стосуватись цих чотирьох сфер. Методологічною основою емпіричного дослідження самоприйняття з позиції реляційних фреймів слугуватимуть принципи інтерактивності, функціонального контекстуалізму та нейропластичності, принцип похідних (імпліцитних) стимульних відношень.

Результати теоретичного аналізу дали змогу дійти висновків про те, що теорія реляційних фреймів є важливою методологічною основою дослідження концепту самоприйняття і може визначити подальші етапи емпіричного дослідження цього феномену.

Література

1. Ellis, A. Reason andemotion in psychotherapy. New York:lLyleStuart, 1962. – 384 p.
2. Gould, J.A. Classic Philisophical Questions / J. A. Gould. – Columbus: Bell and Howell Company, 1978. – 671 p.
3. Hayes, S.C.; Barnes-Holmes, D. & Roche, B. (Eds.).  Relational Frame Theory: A Post-Skinnerian account of human language and cognition. New York: Plenum Press, 2001. – 502 p.