ПІДОСНОВА ТЕОРІЇ ДУХОВНОГО САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Постановка наукової проблем та її значення. Особистість розуміємо як  структуровану й цілісну ієрархію  інтеріоризованих, переживаних і спонукаючих уподовж досить довгого часу смислів, за якими  імпліцитно стоять вибірково привласнені цінності. Поняття «особистість» покриває  психічну реальність ієрархії спонукальних задумів «Задля чого жити й за що боротися?», що задає  актуальну та перспективну спрямованість життєвого шляху.

Мета розгляду проблеми ─  запропонувати постнекласичну (холістичну, діалектичну, компоративістичну, динамічну) концепцію духовного саморозвитку особистості, яка з погляду духовного саморозвитку  наскрізно  осягає всю феноменологію буття особистості у світі й структурує  в продуктивний порядок наявні в психології теорії особистості та відповідні їм види психотерапії. Об’єкт  дослідження ─ цілісна природа  людської психіки, яка забезпечує холістичну  інтенційну феноменологічно-смислову взаємодію особистості зі світом. Предмет розвідки ─ духовний саморозвиток особистості в процесі її взаємодії зі світом. Гіпотеза розвідки ─ у процесі буття у світі людина привласнює цінності, перетворюючи їх у підсистему переживаних смислів; із цих смислів  вибудовує самобутню ієрархію,  надособистісні провідні сенси якої  можуть біфуркаційно спонукати до самотрансценденції як саморозвиткового виходу за межі задіяних  волею як зданістю породжувати життєві акти за міркування можливостей  до спонтанних здатностей  своєї самості як уродженого потенціалу та  переживаної «Я-тотожності» як трансцендентного і творчого початку, на оперті яких ця особистість у процесі пасіонарного служіння надособистісним  смислам спонтанно породжує надситуативні  й наднормативні життєві акти в смузі ризику та персональної відповідальності.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування  отриманих результатів  дослідження. Людська психіка як відкрита, складна, нелінійна система психічної самодетермінації  людини тече трьома підсистемними потоками, які постають неодночасно, але в зрілої особистості можуть протікати  одночасно і бути комплементарними. Буттєвий потік  психіки укорінює  індивіда у життя, його онтологія  вростає  в буття й продукує  витоки активності людини; він конституційний,  гомеостатичний, довербальний, неусвідомлений, доконвенційний, доконсенсусний, ірраціональний, досоціальний, доособистісний,  безпосередній, реактивний, імпульсивний, мимовільний; діяльно-ефекторний,  емоційно-смисловий. Рефлексивний потік психіки є залежним від середовища; вербальним;  усвідомленим;  конвенційним; консенсусним;  соціальним; особистісним; опосередкованим; дискурсивним; раціональним; з претензією на  пізнаваність, об’єктивність і незмінність; елементаристським;  дискретним; детерміністичним;  каузальним; інтелектуальним, вольовим; адаптивним до норм і обставин. Духовний потік псиїхіки ── феноменологічний, суб’єктивний, непізнаваний, надвербальний, надсвідомий, надконвенційний, надконсенсусний. надсоціальний, трансперсональний,   безпосередній,  гетеростатичний,  інтуїтивний, холістичний,   проактивний, свобідний, спонтанний,  континуальний, творчий,  мінливий, наднормативний  та надобставинний.

На кожному ступені розвитку будь-якого  потіку психіка має в собі діалетичну єдність і боротьбу тези у вигляді смислового поля особистості з антитезою у вигляді переломного переживання як  крайностей, зіткнення яких знімається ситезою як  творчим проміжком між ними у вигляді принципово нової мети як  ідеальної спонуки до осягнення принципово нового смислового поля та психічних механізмів саморозвитку, за допомогою яких  принципово нове ідеальне  смислове поле стає реальним; ці ознаки саморозвитку присутні  у всякої здорової особистості. Творчою і динамічною синтезою єдності і боротьби смислового поля з переломними переживаннями стає переживання самототожності з новим смисловим полем наступного ступеня розвитку, в якому поєднано емоційні, когнітивні та особистісні чинники. В переживанні підсистеми самототожності синтезуються переживання ідентичності, цілосності, індивідуальності та соціальної солідарності.

Через своє феноменологічно-смислове поле, яким є тут-і-тепер взаємодія її ієрархії смислів з обставинами, особистість сприймає і переживає свій світ та спонукає себе до  діяльності в ньому.

Є  послідовний ряд рівнів духовного саморозвитку особистості,  які  різняться між собою  змістом і якістю смислових полів взаємодії зі світом; цей ряд  охоплює собою весь хід можливого духовного саморозвитку особистості; поступ за рівнями розвитку робить особистість  усе більш зрілою  й актуалізованою в її взаємодії зі світом. Кожний наступний потік психіки перебирає на себе регуляцію  взаємодії особистості зі світом, розвивається поступово і має по чотири ступені  духовного розвитку. 

В буттєвому потоці, в якому людина дебютує  неусвідомленою та мало усвідомленою безпосередньою взаємодією зі світом,    послідовно проходить психофізіологічний, психоархетипний, психоонтичний та психоментальний  ступені розвитку.  Рефлексивний  потік більш спрямований на фіксування    в  навичках, уявленнях, поняттях і концепціях   досвідної психічної статики, постає над буттєвим потоком розвитку психопрактичним, психогностичним, психосоціальним та егопсихічним ступенями розвитку.  Надсвідомий духовний потік психіки, який  активує  малоусвідомлену  та опосередковану  афектом і інтелектосм процесуальність, розвивається над рефлексивним потоком психіки психоособистысним, психогуманним, психохолістичним та психотрансперсональним ступенями розвитку. Будь-який ступінь розвитку системно пов’язаний із усіма іншими ступенями і постає у певній неперервності.

Усякий ступінь духовного розвитку характеризується: своїм смисловим полем, провідні сенси якого визначають спрямованість  ієрархії смислів особистості;  своїми  породженими  емоційно-смисловою неузгодженістю  в смисловому полі переломними переживаннями, якими  буття у світі випробовує ієрархію смислів особистості на витримку, які  стають поворотним пунктом будь-якого ступеня розвитку, діагностують та перевіряють можливості діючого смислового поля на стабільність породжуваного ствердного чи заперечного результату;  своєю  принципово новою метою як новим ідеальним смислом,  з допомогою якого особистість уявно може піднятися над переломним переживанням і уявити смислове поле наступного ступеня розвитку як взірець потрібного прийдешнього, котрий ще не ввійшов в ієрархію смислів і тому має нестачу спонукання та потребує вольового зусилля для початкового породження відповідних собі життєвих актів; своїми вольовими зусиллями з початкової перебудови ієрархії смислів  під принципово нову мету, яка із часом  зсувається (трансформується)  в смисл і стабілізується  як провідний сенс оновленої ієрархії смислів;  своїми психічними механізмами саморозвитку, які  ствердно кріплять перебудовану ієрархію смислів, оскільки уявне смислове завдання особистість може виконати при допомозі своїх механізмів психічного розвитку у вигляді розвитку нових сил, навиків, здатностей і стосунків, які перетворюють уявну принципово нову мету в нове смислове поле уже іншого, більш високого, ступеня розвитку і таким чином  перебудовою  ієрархії смислів вирішують  актуальний конфлікт у ній;  своїми концепціями особистості, уже наявними  в психології; своїми видами психотерапії, які витікають із притаманних  відповідному ступеню розвитку концепцій особистості, психотехніки яких вже присутні в психологічній допомозі й можуть бути використані для цілеспрямованого становлення та закріплення потрібних психічних механізмів саморозвитку особистості.

Основоположними психічними механізмами саморозвитку особистості, через які розкриваються  інші похідні  від них психічні механізми саморозвитку особистості, є механізм розототожнення з імпліцитними  невідрефлексованими цінностями, які в ході  онтологізації, соціалізаціії, акультурації, персоналізації були привласнені, трансформовані в  переживані смисли, вибудувалися в характерну саме для цієї особистості ієрархію,  спонукали до породження відповідних собі життєвих актів, і  механізм ототожнення зі свідомо вибраними особистістю  відрефлексованими експліцітними цінностями, які,  будучи трансформованими в провідні сенси ієрархії смислів, спонукають до  породження актуально контрольованих життєвих актів, через посередність котрих ця особистість може перейти на наступний ступінь розвитку. Основоположний механізм саморозвитку ототожнення-розототожнення працює через зсув  провідного  сенсу ієрархії смислів особистості на принципово нову мету, завдяки чому смислове поле відв’язується від  попередньої ієрархії смислів і перебудовується в нову, яка притаманна вже  смисловому полю наступного ступеня розвитку, а закріплює трансформовану  ієрархію смислів  на смисловому полі  наступного ступеня розвитку вже характерний саме для нього психічний механізм саморозвитку.

Висновки. Саморозвиток і деградація особистості здійснюються через переломні переживання, які є відгуком на перепони в поступі реалізації її провідних сенсів ієрархії смислів в нинішніх обставинах; через принципово нову мету як новий ідеальний смисл, який   ще не увійшов у наявну ієрархію смислів і тому має нестачу спонукання для породження відповідних собі життєвих актів; через вольове зусилля особистості, яке  тимчасово забезпечує спонукою відповідні принципово новому ідеальному смислу породжувані життєві акти; через психічні механізми саморозвитку, які забезпечують стабільне і звичне породження відповідних  новому провідному смислу життєвих актів, оскільки за ними  стоїть спонука від  введеного в ієрархію смислів принципово нового провідного смислу, під який перебудувалася вся ієрархія і який  на оперті розвинених при доланні переломних переживань психічних механізмів саморозвитку формує під себе нове смилове поле, котре стає відповідним наступному ступеню розвитку.

Кожен ступінь духовного розвитку характеризується своїм смисловим полем; своїм переломним переживанням; своєю принципово новою метою як новим ідеальним смислом, який ще не ввійшов в ієрархію смислів і тому має нестачу спонукання для породження життєвого акту; своїм психічним механізмом саморозвитку особистості; своїм набором методик і технік для цілеспрямованої постановки потрібного психічного механізму саморозвитку; своєю концепцією особистості.

Література

1. Колісник О. П. Психологія духовного саморозвитку особистості : монографія / О. П. Колісник. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 400 с.
2. Kolisnik O. P. Psihologiya duhovnogo samorozvitku osobistosti : monografiya / O. P. Kolisnik. – Lutsk : RVV «Vezha» Volin. derzh. un-tu im. Lesi Ukrayinki, 2007. – 400 s./Kolisnyk O. P.  Psychology of spiritual self-development of a personality : monograph / O. P. Kolisnyk. – Lutsk : “Vezha” Publishing Office of the Volyn State Lesya Ukrainka University, 2007. – 400 p.}
3. Колісник О. П. Духовний саморозвиток української нації:  монографія /  О. П. Колісник. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2012. – 321с.
4. Kolisnik O. P. Duhovniy samorozvitok ukrayinskoyi natsiyi :  monografiya /  O. P. Kolisnik. – Lutsk : RVV «Vezha» Volin. nats. un-tu im. Lesi Ukrayinki, 2012. – 321s.    /Kolisnyk O. P.  Spiritual self-development of the Ukrainian nation : monograph / O. P. Kolisnyk. – Lutsk : “Vezha” Publishing Office of the Volyn State Lesya Ukrainka University, 2012. – 321 p.}
5. Колісник О. П. Духовний саморозвиток особистості: монографія– Луцьк : ПП Іванюк В. П., 2015. ─ 476 с.
6. Kolisnik O. P. Duhovniy samorozvitok osobistosti: monografiya– Lutsk : PP Ivanyuk V. P., 2015. ─ 476s. /Kolisnyk O. P.  Spiritual self-development of a personality: monograph / O. P. Kolisnyk. – Lutsk “Vezha” Publishing Office of the Volyn State Lesya Ukrainka University, 2015. – 476 p.