Найцінніше, що є у людини, це – її життя. Воно дасться їй тільки раз, і кожному – своє, довге чи коротке, воно все одно триває лише від народження до смерті людини, і його не можна прожити двічі. Життя кожної людини – це своєрідний атом неосяжної, безмірної Вічності. Воно, як і справжній атом, с чимось єдиним цілим. І, як атом, воно незмірно мале порівняно з Вічністю. Життя людини – це також і одна з ланок в існуванні світу, у нескінченному ланцюзі змін і взаємоперетворень, які постійно відбуваються у природі та суспільстві. А, це означає, що життя кожного з нас тісно вплетене у тканину всезагального буття, займає визначене місце у ланцюзі причин і наслідків.
Життя людини вплетене також в існування людства, в його історію. Появі кожного з нас передувало існування мільйонів людей, перед якими кожен із пас якоюсь мірою в боргу. Вони своєю працею і своїм розвитком підготували наше виникнення, зробили можливим наше існування. Тому ми повинні зрозуміти, за що боролися і до чого прагнули вони, щоб і своїм життям зробити хоч маленький крок у цьому ж напрямі і передати естафету історії тим, хто прийде нам на зміну і житиме після нас.
Життя людини становить собою певний замкнений цикл, який починається і повторюється знов і знов з появою і смертю кожної людини. Циклічність життя – це і його повторюваність, і схожість у різних людей. Циклічність людського життя знаходить свій вияв і в тому, шо в ньому є певні стадії або етапи, насамперед – вікові. Повний цикл життя включає в себе такі з них, як дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Кожен із цих етапів має свої особливості.
Дитинство – початок життя, приблизно перші його десять років, де все відбувається і робиться вперше: перша усмішка, перший крок, перші іграшки, перші книжки, перші радощі та прикрощі. Дитинство – це час, коли все ще попереду і все можливе. Відсутність життєвого досвіду та тягаря спогадів, забобонів і стереотипів визначають не лише гостроту сприйняття дійсності, а й його безпосередність, максимальну зосередженість на предметі сприйняття. Дехто вважає дитинство лише підготовкою до життя, забуваючи про те, що воно теж життя і, можливо, найбільш інтенсивна та плідна його частина.
Наступний етап розвитку людини – отроцтво, або підлітковий період, який охоплює відрізок життя з 11-12 до 14-15 років. Це час, коли дитинство скінчилось, але людина ще не стала цілком дорослою. Тому вона прагне до активного самоствердження і головну увагу, як правило, зосереджує на самій собі. Підвищена зацікавленість собою є ознакою активного самопізнання. Часто саме у цьому віці перед людиною особливо гостро постає питання: ким бути або якою бути. Тому вона весь час у пошуку, програє у своїх мріях різні дорослі ролі, які б могла виконувати у житті, приміряє ролі до себе і сама ніби приміряється до них.
Посилене прагнення до незалежності, гостре бажання якимось чином проявити себе, а також неправильна занижена чи завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, їх розходження з бажаннями та прагненнями, часто призводять до виникнення конфліктних ситуацій та непорозумінь. Нарешті, у пору отроцтва бажання самоутвердитися, протиставити себе дорослим, штовхає підлітків на створення власних об'єднань, компаній та груп, де їм легше почуватися рівними серед рівних і де простіше завоювати авторитет доступними для цього віку засобами. У цьому віці почуття власної значущості та ваги утверджується завдяки здатності виконувати чимало «дорослих» справ. Можливість випробувати себе ділом, а також широке коло спілкування дають змогу правильніше зрозуміти свої індивідуальні особливості. Вирішивши для себе загальні світоглядні питання, людина замислюється над своїм місцем у суспільстві та професійно визначається.
Юність відкрита всьому новому, пов'язана з пошуками нестандартних рішень. Саме тому молодь охоче відгукується на всі нововведення, бере активну участь у перетвореннях, які відбуваються в житті суспільства. Як правило, період юності триває з 14-15 до 23-25 років і містить у собі два етапи: ранню юність (14-17 років) і пізню юність, або початок зрілості (18-25 років).
На зміну юності приходить період зрілості, який характеризується не тільки фізіологічною сформованістю, але й головним чином, зрілістю соціальною. Остання передбачає зрілість мислення, сформованість світогляду, життєвої позиції, економічну самостійність, політичну грамотність, моральну відповідальність, професійну підготовленість, здатність створювати сім'ю та виховувати дітей.
Загалом зрілість – найбільш тривалий і плідний період людського життя, коли, за сприятливих умов, повністю розкриваються людські можливості та здібності. Це період практичного самоутвердження та самореалізації людини, розкриття її суспільної та людської цінності, реального втілення в життя юнацьких ідеалів та мрій.
Перевага зрілості полягає у тому, що в ній можливості людини стають дійсністю: людина вже, як правило, має улюблену справу, сім'ю, певне становище у колективі та суспільстві, багато чого навколо неї створене її власною працею, вона може сама приймати будь-які рішення тощо.
Продуктивна зрілість триває в середньому до 60 років, після чого починається період похилого віку і старості. Багато особливостей зрілості ще зберігається, але працездатність людини в цей час знижується. Погіршується стан здоров'я, а це нерідко впливає і на психіку: з'являються старече бурчання та незадоволення, дається взнаки консерватизм поглядів і переконань. Людина болісно переживає розлучення з улюбленою справою, її морально пригнічує можливість стати для когось обтяжливою. Життя у багатьох відношеннях, стає на схилі віку складнішим і менш привабливим, але водночас воно має і свої переваги. Головне надбання цього віку – мудрість, яка знаходить своє втілення у розумінні суті речей та їх реальної цінності, у здатності керуватися у своїх вчинках розумом, виважено приймати будь-які рішення.
Якщо людина прожила своє життя чесно, чимало встигла зробити, не зраджувала своїх товаришів і своїх переконань, то у неї з'являється відчуття задоволення та виконаного обов'язку, гордості за немарне прожиті роки. Нарешті, перевага старості ще й у тому, що людина зуміла пройти всі етапи свого життєвого шляху.
Слід, однак, пам'ятати, що вікові межі того чи іншого життєвого періоду досить умовні і не враховують індивідуальних особливостей людини, залежно від яких одна людина в 16-18 років може вважатися цілком дорослою, а інша і в 30 чи 33 – інфантильною. Крім того, межі вікових періодів не залишаються незмінними: в міру історичного розвитку подовжується період «дозрівання» людини, а водночас збільшується і час її зрілого, працездатного життя.
Кожен етап людського життя має свої плюси і мінуси, які необхідно свідомо враховувати, щоб мати можливість і взяти від життя, і повернути йому якомога більше і щоб, не переймаючись швидкоплинністю молодості, вміти оцінювати і використовувати переваги, які дає людині кожен віковий період.
Серед багатьох проблем нашого суспільства, які трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку інтелектуального, духовного та фізичного компонентів людини. Неперервність освітнього та професійного вдосконалення особистості, звернення до загальнолюдських і національних цінностей.
До принципів утвердження життя людини відносять: усвідомлення значущого вибору; зростання внутрішньої чесності, заміна критеріїв обов'язку, совісті на критерії естетичної та творчої спрямованості, коли людина починає свідомо творити своє життя; зростання почуття гармонії світу, уникнення емоційного ставлення до добра і зла, оскільки це проблема свідомого вибору людиною власного шляху життя, відповідно до її розуміння світової гармонії.
За цим стоїть напружена внутрішня концентрація психічної активності, яка виявляється саме в тому, щоб суттєво знижувалась індивідуальна чутливість до зовнішніх впливів, другорядних внутрішніх переживань, сторонніх дій.
Список літературних джерел:
1. Вірна Ж.П. Психологія особистісної події [Текст] : [навч. посіб.] / Жанна Петрівна Вірна. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 148 с.
inforum.in.ua@ukr.net