ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ В РОЗВИТКУ В РАМКАХ ІНКЛЮЗІЇ

Реальністю України є варіативна освіта, яка надає можли­вості для створення різних навчальних закладів як для здібних та обдарованих учнів (ліцеї, гімназії), так і для тих, хто має труднощі у навчанні та розвитку(спеціальні школи, навчально-реабілітаційні центри, центри соціально-педагогічної підтрим­ки, оздоровчі, інклюзивні класи ЗОШ, тощо).

Таким  чином  реалізовується право кожної людини на освіту в доступній для неї формі.  

Актуальність психологічного обґрунтування основ формування соціальних компетенцій у дітей з особливостями в розвитку значною мірою обумовлена тим, що в умовах сьогодення спостерігається низка суперечностей між:

• зростаючою потребою суспільства в соціалізації дітей з особливостями

в розвитку та існуючими традиційними підходами до освіти та соціального розвитку цих дітей в умовах сучасної школи та системи дошкільної освіти;

• необхідністю формування соціальних компетенцій у дітей з

особливостями в розвитку та відсутністю теоретико-методологічної системи та засобів формування соціальних компетенцій дітей дошкільного та шкільного віку;

• вимогами практики до науково-методичного забезпечення навчально

корекційного процесу та недостатнім методичним та змістовим опрацюванням вирішення цієї проблеми[7]. 

Визначено, що поняття «соціальна компетентність» є мінливим та його зміст не прив’язано до певного освітнього рівня, здібностей та знань особистості, а викликано соціальними процесами та змінами, що відбуваються у суспільстві. Тому у формуванні соціальної компетентності певну значущість мають соціальні, політичні, економічні, культурні умови, що торкаються глибинних інтересів кожної людини та вимагають постійного зростання особистісної, професійної та соціальної компетентності [1].

За державним стандартом освіти України «соціальна компетентність» трактується як здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

За твердженням Н. М.Бібік «соціальна компетентність» передбачає здатність жити в соціумі (враховувати інтереси та потреби соціальних груп; дотримуватися соціальних норм та правил; співпрацювати з партнерами), а також адекватно виокремлювати, ідентифікувати, фіксувати та аналізувати питання на перетині системи соціальних відносин суспільства людини.

У праці Н. В. Гавриш, соціальна компетентність виступає інтегральною якістю особистості, вона складається з комплексу емоційних мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості.

Учена Т.І.Поніманська трактує соціальну компетентність дитини як відкритість до суспільства, навички соціальної поведінки, готовність до сприймання соціальної інформації.

У працях М. В.Савченко соціальна компетентність міститься у структурі життєвої компетентності особистості. На думку науковця, майбутнє дитини залежить від того, як вона зможе адаптуватися до соціального середовища, коли поряд не буде дорослого, готового прийти на допомогу. Формування та становлення соціальної компетентності особистості – це розгортання її життєвого потенціалу.

Особистість зі сформованою соціальною компетентністю на достатньому рівні охоплює як соціальні мотиви, знання та навички, необхідні для успішної взаємодії зі соціальним середовищем, так і самопочуття та самосприйняття особистості в мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації на рівноправній основі, так і достатній рівень конформності, щоб не йти врозріз з вимогами суспільства [3].

К.О. Островська запропоновала зміст, форми та методи формування

життєвих  компетенцій дітей з особливостями в розвитку в рамках інклюзії, які залежать від інтелектуального віку дитини.  Зазначається, що процес формування соціальних компетенцій дітей з особливостями в розвитку в рамках інклюзії відбувається у відповідності зі структурно-функціональною моделлю на основі компетентнісного, діяльнісного та антропологічного підходів, що представляє собою складне системне утворення, результатом реалізації якої є соціалізованість дитини дошкільного та шкільного віку.

•  Виділені змістовні компоненти соціальних  компетенцій дітей з особливостями в розвитку в рамках інклюзії: когнітивний, що розкриває соціальну компетентність через сукупність знань; діяльнісний, який розкриває соціальну компетентність на основі навичок соціальних взаємодій та сценаріїв поведінки; морально-ціннісний, що охоплює компетенції в області правил і норм функціонування дитини в суспільстві; особистісний,  що проявляється через особистісні риси дитини та інтегрує зовнішні та внутрішні ресурси дитини для досягнення життєво важливих цілей.
• Встановлено, що формування соціальних  компетенцій дітей з особливостями в розвитку в рамках інклюзії відбувається через становлення діяльнісного та когнітивного компонентів, які служать основою для формування образу «Я», самоідентифікації та самоствердження дитини.  
• Ефективність процесу формування соціальних компетенцій дітей з особливостями в розвитку в рамках інклюзії забезпечується комплексом організаційно-педагогічних умов: формуванням груп за критерієм рівня розумового розвитку; створенням і підтримкою соціокультурного розвиваючого предметно-просторового середовища; професійною компетентністю спеціалістів у роботі з формування життєвих  компетенцій дітей з особливостями в розвитку в рамках інклюзії,  підготовкою персональних асистентів за програмою, орієнтованою на формування соціальних та життєвих компетенцій у дітей[7].

Як засвідчує практика і переконує науковий пошук, само по собі спільне навчання здорових дітей і дітей з порушеннями психофізичного розвитку не вирішує всіх питань їхньої взає­модії, формування позитивних міжособистісних стосунків. За відсутності належної уваги і відповідної роботи інтеграція може залишатися зовнішньою, яка не забезпечує суттєвих перетво­рень дитячих взаємин. Сфера дитячих стосунків може зали­шатися деформованою, неповноцінною. Діти з нормальним розвитком по-різному ставляться до дітей з психофізичними порушеннями. Загальновідомо, що здорові діти із співчут­тям ставляться до своїх однолітків з видимими фізичними вадами (руховими, порушеннями слуху, зору) і з насмішкою або високомірно-відчужено - до дітей з інтелектуальною недо­статністю.

Серед переваг, які одержують діти з особливими потреба­ми, називаються характеристики, що забезпечують покращен­ня їхніх адаптаційних можливостей: руйнування комплексів, урізноманітнення спілкування, виникнення додаткових спо­нук, відчуття ідентичності та причетності.

Можна стверджувати, що таке навчання корисне не лише для дітей з особливими потребами, а й для їхніх однолітків, батьків. Інклюзивне навчання сприяє розвитку емпатії, толеран­тності, об'єктивній оцінці власних можливостей, формуванню соціальних компетенцій.

Література:

1. Гончарова-Горянська М. В. Соціальна компетентність : поняття, зміст,

2. шляхи формування в дослідженнях зарубіжних авторів / М. В.Гончарова-Горянська // Рідна школа. – 2004. – No 7–8. – С.71–74.
3. Лебедева Л.Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий. – Санкт-Петербург, Речь, 2003.
4. ЛєпіховаЛ. А. Соціально-психологічна компетентність у поведінці особистості/ Л. А. Лєпіхова // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – No 2. – С. 65–69.
5. Мудрик А. Б. Соціальна компетентність особистості : постановка проблеми і теоретичні аспекти дослідження  / А. Б. Мудрик // Вісник чернігівського національного педагогічного університету [Текст]. 2. Вип. 94 / Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка ; гол. ред. М.О. Носко. – Чернігів : ЧДПУ, 2011. – (Серія : Психологічні науки). – С. 26–29.
6. Островська К. О. Особливості "Я-концепції" у дітей з розладами спектру аутизму / К. О. Островська // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : Соціально-педагогічна. - 2012. - Вип. 19(2). - С. 383-390.