ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ В ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Реформаційний розвиток українського суспільства, що у системі освіти репрезентований значною кількістю нововведень, привертає увагу до проблем початкової школи. Одним із найважливіших та пріоритетних  питань у молодшому шкільному віці є проблема соціально-психологічної адаптації особистості учня до нових умов та вимог навчання, яке поступово стає провідним видом діяльності, витісняючи гру.

Необхідність гармонійної соціально-психологічної адаптації вчорашнього дошкільняти перебуває у полі зору класоводів, шкільних психологів та соціальних педагогів, а також турбує й батьків, які усвідомлюють, що вона може виступати вагомою детермінантою фізичного та психічної здоров’я їх дітей.

Загалом успішна адаптація до шкільного навчання зумовлена низкою об’єктивних (послаблення вимог навчальної діяльності у молодшій школі, відсутність оцінювання індивідуальної результативності учня та ін.) та суб’єктивних факторів (психологічні особливості дитини та ін.).

Мета статті полягає у теоретичному опрацюванні поняття соціально-психологічної адаптації у психолого-педагогічній літературі та емпіричному з’ясуванні особливостей вияву соціально-психологічної адаптації до умов шкільного навчання в першокласників та передбачає розв’язання низки завдань: здійснити теоретичний аналіз понять адаптації та соціально-психологічної адаптації; визначити специфіку вияву соціально-психологічної адаптації в учнів перших класів.

Останній рік відвідування дошкільного навчального закладу ставить перед батьками дилему: залишити у дитячому садочку ще на рік чи віддати дитину у перший клас. Складність вибору в батьків пов’язана з побоюванням, що їх дитина не зможе адаптуватися до інтенсивної навчальної програми, режиму дня, незвичних навчальних умов, класного керівника, дитячого колективу та ін. Часто страхи дорослих передаються дитині, які заважають оптимальній адаптації до умов шкільного навчання, зумовлює страх перед школою та вчителями, зниження мотивації навчання, відсутність інтересу до шкільних предметів, що, безумовно, негативно позначається на успіхах дитини.   

Проблему адаптації та соціально-психологічної адаптації особистості у різні часи досліджували Г.Балл, Ф.Березін, О.Донченко, А.Налчаджян, А. Маслоу, Е.Фромм, Е.Еріксон та інші вітчизняні і західні психологи.

Загалом в психології поняттям адаптація пояснюють як: сукупність властивостей особистості, які характеризують її стійкість до умов оточуючого середовища та виражають рівень пристосованості до нього; процес пристосування особистості до мінливих умов [2]. Розрізняють соціальну та психологічну адаптацію. Під терміном «соціальна адаптація» розуміють постійний процес інтеграції індивіда в суспільство, тоді як під поняттям психологічної адаптації – пристосування особистості до домінуючих у суспільстві вимог та критеріїв оцінок завдяки засвоєнню норм та цінностей цього суспільства. Поняттям соціально-психологічної адаптації позначають оптимізацію взаємин особистості та групи, зближення цілей їх діяльності, ціннісних орієнтацій, засвоєння індивідом норм та традицій групи, входження в її рольову структуру [7].

Представники психоаналітичного підходу розглядають соціально-психологічну адаптацію як результат, що виявляється в гомеостатичній рівновазі особистості з вимогами оточуючого середовища, а зміст цього процесу визначають за формулою «конфлікт-тривога-захисні реакції». Згідно цього підходу, адаптованою можна вважати людину, в якої не порушені продуктивність та здатність насолоджуватися життям [3].

Неофрейдисти, аналізуючи відповідне поняття, поруч з індивідуальною складовою характеру особистості, виокремлюють «соціальний характер» (ядро його структури). Вони вважають неможливим досягнення особистістю гармонії з соціальним середовищем (соціальною структурою суспільства), тому в неї виникає почуття самотності, і, як наслідок, протиріччя і тривога – як захисний механізм індивіда. Сама ж адаптація індивіда в соціальному середовищі здійснюється за рахунок внутрішніх резервів індивідуального та соціального характеру особистості [6].

Спостерігаючи за поведінкою молодших школярів, науковці виокремлюють основні сфери, де виявляються складнощі в їх адаптації до школи: нерозуміння дітьми соціальної ролі вчителя, його специфічної позиції під час організації навчального процесу; недостатній розвиток комунікативних навичок та здатності взаємодіяти з іншими дітьми; неправильне ставлення дитини до самої себе, своїх можливостей та здібностей, діяльності та її результатів [5].

Н.Гуткіна виокремлює рівні адаптації дітей до школи:
- високий рівень – характеризується позитивним ставленням дитини до школи, легким засвоєнням навчального матеріалу, старанністю учня, інтересом до самостійної роботи, відсутністю необхідності зовнішнього контролю, активним спілкуванням з іншими дітьми;
- середній рівень – позитивне ставлення до школи, розуміння та засвоєння навчального матеріалу, уважність при виконанні завдань, дружні стосунки з більшістю дітей в класі, проте необхідність зовнішнього контролю;
- низький рівень – негативне або байдуже ставлення до школи, постійне порушення дисципліни, фрагментарне засвоєння навчального матеріалу, відсутність інтересу до самостійної роботи, нерегулярна підготовка до уроків, необхідність контролю та допомоги, відсутність близьких друзів у класі [4].

З метою визначення особливостей вияву соціально-психологічної адаптації в учнів перших класів було застосовано методику П.Вілсона «Дерево з людьми». Дослідження проводилося на базі КЗ «Луцького НВК №9 Луцької міської ради». Було продіагностовано 32 школяра першого класу. Вік опитаних 6-7 років.

Діагностовані були поділені на дві групи: група 1 – учні-хлопчики (17 осіб) та група 2 – учні-дівчатка (15 осіб). Відсотковий розподіл діагностованих згідно положення людини на дереві за методикою П.Вілсона зображено на рис.1.

Рис. 1. Відсотковий розподіл діагностованих згідно результатів методики П.Вілсона

Примітка: 1 – установка на подолання перешкод, 2 – установка на товариськість, 3 – стійкість положення, 4 – установка на розваги, 5 – нормальна адаптація, 6 – необхідність підтримувати когось, 7 – установка на лідерство

Отже, згідно зображення на рис.1, оцінюючи своє реальне положення діагностовані характеризуються:
- учні-хлопчики – установкою на дружню підтримку та товаришування (32% осіб); нормальною адаптацією (оскільки у школі почувають себе комфортно) (32% учнів) та стійким положенням і прагненням домагатися успіхів без докладання зусиль (24% респондентів); найменше – установкою на подолання перешкод (12% хлопців);
- опитані дівчатка – установкою на подолання перешкод (35% осіб);  стійким положенням і прагненням домагатися успіхів без долання труднощів (24% дівчаток); установкою на дружню підтримку/товаришування та вирізняються оптимальним рівнем адаптації (по 22% опитаних); найменше (7% дівчаток) – мають установку на розваги.

Обираючи своє майбутнє ідеальне положення:
- значна частина діагностованих  характеризується: установкою на лідерство (у хлопців – 40% осіб, тоді як у дівчат – 43% респондентів) та відсутністю установки на розваги (0% опитаних);
- хлопці орієнтуються на дружню підтримку і товаришування та переживання  комфортного стану (24% осіб); також у цій групі з’являється 12% учнів, які у майбутньому орієнтовані на подолання перешкод;
- у дівчат дещо менший відсоток, у порівнянні з оцінкою реального положення, вирізняються установкою на подолання перешкод (22% респондентів); також зменшується відсоток дівчат з установкою на дружню підтримку і товаришування та переживання  комфортного стану (по 14% осіб), проте в цій групі з’являються особи з установкою необхідності підтримувати когось (7% опитаних).

Окремо варто зазначити, що, оцінюючи своє реальне та ідеальне положення, в жодній з груп діагностованих не було виявлено осіб, які б характеризувалися як стомлені, із невеликим запасом сил, сором’язливі, відсторонені, замкнені, тривожні, з установкою на відстороненість від навчального процесу чи вирізнялися кризовим станом («падіння у прірву»).

Подальший науковий пошук вбачаємо у розширенні вибірки досліджуваних та ускладненні методичного інструментарію для проведення емпіричного дослідження і з’ясуванні зв’язку між рівнем самооцінки та соціально-психологічної адаптації в молодшому шкільному віці.

Джерела та література

1. Адаптація дитини до школи / С. Максименко. – К. : Мікрос-СВС, 2003 – 111с.
2. Балл Г.А.Понятие адаптации и его значение для психологии личности / Г. А. Балл // Вопросы психологии. – 1989. – №1. – С.92-100.
3. Березин Ф.Б. Психическая и психофизическая адаптация человека  / Ф.Б.Березин. – Л. : Наука, 1988. – 295 с.
4. Гуткина Н.И. Психологиеская готовность к школе / Н.И.Гуткина. - М.: Академический проэкт, 2000. – 184с.
5. Елфимова Н.В. Диагностика и корекция мотивации обучения у дошкольников и младших школьников / Н.В. Елфимова. – М., 1991. – С. 76-85
6. Мадди С.Р. Теории личности / С.Р.Мадди. – СПб.: Питер, 2002. – 645 с.
7. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю.Головин. – Минск, 1997. – С.456.