СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТИВНОСТІ ДО СТРЕСУ У МАЙБУТНІЇ ФАХІВЦІВ З АЕРОНАВІГАЦІЇ

Постановка наукової проблеми та її значення. Сучасний світ через науково технічний прогрес та збільшення темпу життя наповнений стресовими подразниками. Щодня кожна людина в тій чи іншій мірі попадає під вплив чинників, що спричиняють стрес. Особливо якщо це стосується не тільки особистого життя, а й соціально-професійної життєдіяльності. Особливої уваги в цьому сенсі, на наш погляд, заслуговує студентська молодь, майбутні фахівці з аеронавігації. Стесостійкість для даної спеціальність є чи не найважливішою якістю. Тому дану тему вважаємо актуальною.

Проблему безпосередньо особистісних чинників стресу досліджували В.І. Ковальчук, Л.А. Китаєв-Смик, Н.Г. Кондратюк, Л.В. Куликов, М.Г. Лаврова, М.А. Пономарьова, А.А. Хван, Ю.В. Щербатих та ін. Незважаючи на широку представленість, проблема стресу та нервово-психічного напруження в теоретичному та емпіричному планах вивчена не достатньо.

Мета – дослідити зв’язок особистісних характеристик студентів та стійкість і адаптивність до стресу.

Об’єкт дослідження – адаптивність до стресу як соціально-психологічна категорія.

предмет дослідження – взаємозв’язок особистісних характеристик та адаптивності до стресових подразників у майбутніх фахівців аеронавігації.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз наукових джерел, узагальнення та інтерпретація наукових даних; емпіричні –методика «Психодіагностики адаптивності до стресу» (І.В. Розова).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів. Дослідження здібностей успішної адаптації в умовах стресу, що здійснювалось за допомогою методики «Психодіагностика адаптивності до стресу» І.В. Розова дало можливість виявити загальний рівень такої адаптивності у студентів.

Так, було виявлено, що для 73,3% опитаних притаманний середній рівень розвитку адаптивних здібностей до стресових умов. Помірний рівень таких здібностей продемонструвало 21,7% студентів, високий рівень лише 3,3%, низький – 1,7%.

Для більш детального аналізу отриманих даних та для виявлення слабких або ж компенсаторних ланок у структурі адаптивності до стресу ми здійснили огляд відсоткового розподілу рівня розвитку усіх окремих таких здібностей: оптимістичності, соціальної підтримки, адаптивного мислення, сну і сновидіння, впевненості в собі, управління психофізіологічним станом, соматичної регуляції, самоорганізації часу життя (рисунок 1).

Рис.1 Відсотковий розподіл рівня розвитку адаптивних здібностей до стресу

Примітка 3. 1. – оптимістичність; 2. – соціальна підтримка; 3. – адаптивне мислення; 4. – сон і сновидіння; 5. – впевненість в собі; 6. – управління психофізіологічним станом; 7. – соматична регуляція; 8. – самоорганізація часу життя.

Високий рівень оптимістичності виявлено у 21,7% опитаних, що відображає активність життєвої позиції, високий рівень життєлюбства, почуття гумору, високу мотивацію досягнення, яка орієнтована на моторну і мовну активність. Для 43,3% досліджуваних характерний середній рівень оптимістичності. У 35% студентів виявлено низький рівень оптимістичності, що передбачає депресивний настрій, підвищену стомлюваність, астенія та апатію.

У 11,7% досліджуваних зафіксовано високий рівень соціальної підтримки як почуття причетності, прийняття, відчуття, що тебе люблять, ти потрібний сам по собі. Тобто, у цих студентів є близькі люди, з якими вони можуть поговорити, розділити проблеми, побоювання, труднощі. Середній рівень соціальної підтримки виявлено у 56,6% опитаних. Для решти 31,7% досліджуваних характерний низький рівень соціальної підтримки, що свідчить про деяку соціальну ізольованість, самотність та замкнутість.

Високі показники адаптивного мислення як усвідомленість, самоконтроль, рефлективність, гнучкість мислення, здатність дистанціюватись від травматичних подій виявлені у 15% досліджуваних. Для 46,7% студентів притаманний середній рівень адаптивного мислення. У 38,3% опитуваних виявлено низький рівень адаптивного мислення, що є показником слабкого усвідомлення і самоконтролю над мисленнєвими процесами.

Дослідження особливостей сну і сновидінь дає підстави стверджувати, що у 20% опитаних виявлено високі показники за цією шкалою, що свідчить про розвинуті навички оптимізації і нормалізації сну, управління, аналізу й усвідомленості сновидінь. Середній рівень оптимізації сну і сновидінь зафіксовано у 51,7% досліджуваних. Для 28,3% студентів притаманний низькі показники за шкалою сну і сновидінь, що пов’язано із дезорганізацією сну.

Впевненість в собі добре розвинена, тобто перебуває на високому рівні у 30% досліджуваних, що свідчить про віру в себе, соціальну сміливість, ініціативність, позитивну самооцінку, відповідальність, соціальну компетентність, здатність до само стверджуючої поведінки. Середній рівень впевненості в собі притаманний 28,3% опитаних. Низький рівень впевненості в собі зафіксовано у 41,7% студентів, що є показником тривожності, боязкості, сором’язливості, відсутності соціальних навичок, нездатності відкрито виражати свої думки і почуття.

Високий рівень здатності до управління психофізіологічним станом виявлено у 6,7% студентів, що свідчить про самовладання, здатність до самовідновлення і релаксації, самоконтроль над негативними емоціями і сильними імпульсами. У 80% досліджуваних зафіксовано середній рівень управління психофізіологічним станом. Для 13,3% притаманний низький рівень управління психофізіологічним станом, що є показником нездатності контролювати і регулювати свої стани, невміння розслабитися в напруженій ситуації і зняти стомлення, відсутності самоконтролю над емоційною сферою.

Високі оцінки за шкалою соматичної регуляції отримали 15% опитаних, що свідчить про розвинуті механізми довільної та мимовільної соматичної регуляції, здатності підтримувати оптимальний фізичний стан і здоров’я, розвинуті фізичні якості. Середній рівень соматичної регуляції виявлено у 58,3% студентів. У 26,7% досліджуваних зафіксовано низький рівень такої регуляції, що передбачає слабке фізичне здоров’я, нездатність підтримувати високу фізичну працездатність.

За шкалою самоорганізації часу життя лише 5% студентів отримали високий рівень, що свідчить про уміння раціонально розпоряджатися часом життя, планувати і визначати пріоритети у справах, пунктуальність, здатність не гаяти час. Середній рівень самоорганізації часу життя притаманний для 50% опитаних, для 45% – низький рівень. Низькі показники самоорганізації часу життя передбачають дезорганізацію власного часу, відсутність навичок планування і управління часом, а також схильність брати на себе за багато справ і не бути здатним до їх виконання.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Здійснений емпіричний аналіз отриманих результатів проведення методики «Психодіагностика адаптивності до стресу» І.В. Розова дав підстави виявити, що для більшості опитаних притаманний помірний та середній рівень розвитку здібностей адаптації до стресу. Детальніший аналіз отриманих даних дозволив виявити слабкі та компенсаторні здібності у структурі адаптації до стресу. Так, слабкими ланками виявились такі: самоорганізація часу життя, впевненість в собі, адаптивне мислення, оптимістичність та соціальна підтримка. Компенсаторними виявилася такі здібності як регуляція сну і сновидінь, управління психофізіологічним станом та соматична регуляція. Отже, здійснений емпіричний аналіз особливостей адаптивності до стресу у майбутніх фахівців аеронавігації та особистісних особливостей у досліджуваній вибірці дає підстави стверджувати про необхідність розвитку стійкості та адаптивності до стресу. Подальший аналіз отриманих даних полягає у пошуку можливостей збільшення стійкості до стресу шляхом розвитку особистісних якостей індивіда.

Література:

1. Кузнецова Е.В. Психология стресса и эмоционального выгорания: учеб. пособ. для студ. факультета психологии. / Е.В. Кузнецова, В.Г. Петровская, С.А. Рязанцева. – Куйбышев, 2012. – 96 с.
2. Леженіна Л.М. Проблема стресу в психологічній науці / Л.М. Леженіна // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Психологія. – 2012. – Вип. 42(1). – С. 135-142.
3. Розов В.І. Психологічна діагностика здібностей до стресу / В.І. Розов// Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – №11. – С. 41-47.
4. Щербатых Ю.В. Психология стресса и методы коррекции / Ю.В. Щербатых. – СПб,: Питер, 2008. – 256 с.