НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МОТИВАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Роль знань, які складають основу кристалізованого інтелекту особистості стає особливо значущою в умовах четвертої промислової революції, настання якої стало основною темою на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 2016 року. З іншого боку експоненційний ріст наукового і технологічного знання ставить проблему мотивації  пізнавальної (і як варіант – навчальної) діяльності в фокус прикладної когнітивної психології. Особлива роль в цьому аспекті надається можливостям, які відкриває провідний екстренсивний мотив пізнавальної діяльності  - допитливість.

Одна з основних проблем, з якою стикаються дослідники при спробах  строго наукового психологічного дослідження уваги в рамках актуальної експериментально-психологічної парадигми, це відсутність єдиного і загальновизнаного визначення феномену допитливості і як наслідок, серйозні методологічні труднощі при спробах операціоналізації допитливості, як психологічного конструкта.

Достатньо фундаментальний аналіз цієї проблеми і підходів до її вирішення, сформованих останнім часом був здійснений  в роботах [5], [9], [10],  [11].

Ці роботи констатують велику строкатість тлумачень поведінкових проявів і ситуативних феноменів в спробах дати визначення поняття допитливості.  Так відмічається, що поняття допитливості в західній психології часто прийнято розглядати як окремий випадок більш широкої категорії «інформаційний пошук», при відсутності явних спроб категоріально розмежувати ці конструкти. При описі явища використовуються поняття потягу до новизни (neophilia), латентне на учіння, інформаційна потреба. Одним з найбільш визнаних концептуальних підходів до розуміння психологічних механізмів можна вважати терію інформаційного  розроблену Дж. Левенштейном [7].

Аналіз підходів в руслі яких трактувалась допитливість у вітчизняній психології наведений в роботі В.О. Макарової [1]. Макарова показує що у вітчизняній психології допитливість трактується як інтелектуальна риса, джерело пізнавального інтересу, цікавість і любов до наук, ініціативна діяльність  по пізнанню довкілля, показник пізнавальних запитів і інтересів дітей, складне відчуття любові до знань, як дослідницька активність, як готовність суб’єкта до пізнання та інше. Розвиток  концептуальних підходів до допитливості як мотиваційного механізму пізнання можна віднайти в роботах російських психологів А.Подьякова [3], В.Юркевич [4],  Д.Парамонової[2].

На такому еклектичному фоні останнім часом можна спостерігати спроби обійти методологічні труднощі дефініції категорії через більш ретельний аналіз нейропсихологічних і психофізіологічних процесів, які супроводжують прояви  феномену допитливості. [5], [11].

Одне з найбільш цитованих нейропсихологічних досліджень допитливості було проведено  велико. групою дослідників під керівництвом М.Кана[6].В цьому дослідженні методами функціональної МРТ фіксувалась мозкова активність піддослідних, які намагались правильно відповісти на запитання вікторини, одночасно оцінюючи наскільки цікаві їм окремі питання. Дослідження виявило  пов’язану з зацікавленістю мозкову активність в районі нижньої лобної звивини і хвостатого ядра, які активуються в процесі очікування різних видів винагород. Це спостереження узгоджувалось з теорію інформаційного розриву Левенштейна. Але дивним виявилось те, що активності в області прилеглого ядра, структури, що найбільш надійно пов’язується з процесами отримання винагороди, ніякої особливої активності зафіксовано не було.  Коли правильні відповіді розкривались то фіксувалась активність  структурах  пов’язаних з  гіпокампом, які відповідають за процеси пам’яті і навчання. Причому найбільша активність фіксувалась у випадках коли припущення піддослідних виявлялись помилковими.

Нейропсихологічне дослідження М.Грубера[5] виявило, що активність в дофаміноергічних областях мозку і прилеглому ядрі, індукована виконанням завдань з високим рівнем зацікавленості приводила до покращення засвоєння інформації, яка була нецікава респондентам. Автори інтерпретують отримані результати, як свідчення того, що хоча допитливість відображає внутрішню мотивацію, воно забезпечується тими ж  самими механізмами винагороди, які задіяні в умовах зовнішньої мотивації.

Дослідження активності дофамінових нейронів в задачах з високим рівнем невизначеності, свідчать що дофамінові рецептори нервової системи мають вирішальне значення  для багатьох видів задоволення, пов’язаних з пізнанням. Отримані результати показують, що для підкіркових структур  мотиваційної винагороди інформаційна цінність трактується так само, як і будь-яке інше  корисне  надбання.

Постає також закономірне питання про джерело сигналу загальної цікавості? Відносно недавно сформувалась гіпотеза, що дофамінові мотиваційні активуються імпульсами, що надходять з орбітофронтальної кори , яка, в свою чергу, отримує вхідні дані від основних сенсорних і асоціативних структур. Останнім часом ця малодосліджена структура головного мозку викликає пильний інтерес дослідників мотиваційних механізмів мозку.

Таким чином створення індивідуалізованих систем мотивації навчальної-пізнавальної діяльності вимагає серйозного вдосконалення розуміння її нейропсихологічних  механізмів і розробку методів оцінки їх індивідуальної мінливості.

Джерела та література:

1. Макарова В. О. Розвиток допитливості у дітей старшого дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема / В. О. Макарова // Педагогічна освіта: теорія і практика. - 2013. - Вип. 14. - С. 358-361. - Режим доступу:
2. Парамонова Д. В. К вопросу о теоретических основах развития любознательности в дошкольном воздасте / Д. В.  Парамонова // Молодой ученый. — 2017. — №12. — С. 535-536
3. Поддьяков А.Н. Исследовательское поведение: стратегии, познания, помощь, противодействие, конфликт./ А.Н.  Поддьяков. - М.: Эребус, 2006.
4. Юркевич, B. C. Развитие начальных уровней познавательной потребности у школьника  / B. C. Юркевич // Вопросы психологии. –2008. – № 2. – С. 83–92.
5. Gruber M.J., Gelman B.D., Ranganath C. States of curiosity modulate hippocampus-dependent learning via the dopaminergic circuit. Neuron, 84 (2014), pp. 486-496
6. Kang M.J., Hsu M.,. Krajbich I.M, Loewenstein G., McClure S.M., J.T.Y. Wang, C.F. Camerer  The wick in the candle of learning: epistemic curiosity activates reward circuitry and enhances memoryю / Psychol. Sci., ­ 2009. – 20 -200, pp. 963-973
7. Kidd, C. and Hayden, B. Y.,. The psychology and neuroscience of curiosity. / Neuron, ,— 2015.—  vol. 88, no 3, p. 449–460
8. Loewenstein, G. (1994). The psychology of curiosity: A review and reinterpretation. Psychological Bulletin, 116, 75-98.
9. Piotrowski, J.T., Litman, J.A., & Valkenburg, P.M. (2014). Measuring epistemic curiosity in young children. /Infant and Child Development, 23(5), 542-533.
10. Rotgans J.I., Schmidt H.G. (2017) The Role of Interest in Learning: Knowledge Acquisition at the Intersection of Situational and Individual Interest. In: O'Keefe P., Harackiewicz J. (eds) The Science of Interest. Springer, Cham
11. Weible J. L. & Heather T. Z. Science curiosity in learning environments: developing an attitudinal scale for research in schools, homes, museums, and the community, / International Journal of Science Education   – 2016. – 38:8, 1235-1255