ПРОЯВ НИЗЬКОГО РІВНЯ БЕЗУМОВНОГО САМОПРИЙНЯТТЯ В АВТОНАРАТИВАХ ЖІНОК

Методологічною основою психогерменевтичного дослідження наративів жінок із різними рівнями безумовного самоприйняття  слугували праці С. В. Засєкіна, Л. В. Засєкіної, З. С. Карпенко, Т. В. Титаренко,  Н. В. Чепелєвої та ін. [1; 2; 3; 4]

Психологічна герменевтика – це науковий напрям, що вивчає проблеми розуміння та інтерпретації психічної реальності людини, її особистого досвіду, який фіксується у текстах. Термін герменевтика має грецьке походження та три основних значення: вимовляти, говорити про щось; поясняти, інтерпретувати щось; тлумачити щось іншою мовою, перекладати. Методологічною основою психологічної герменевтики є принцип соціального конструкціонізму, який заперечує постійність людського я, натомість підкреслює мінливість особистості та її детермінованість існуючою соціальною реальністю, що фіксується у знаках. Психологічну герменевтику можна пов’язати з другою когнітивною революцією, яка отримала назву дискурсивної за ідеєю її основоположника Р. Харре.

Чіткі методологічні відмінності у когнітивній і дискурсивній науковій революціях проаналізовано у працях С. В. Засєкіна і Л. В. Засєкіної [1]. Перша когнітивна революція була спрямована проти біхевіоризму: за поведінкою людини існують когнітивні механізми, які дають змогу обробляти інформацію. Основні ідеї другої когнітивної революції полягають у відмові  від когнітивного казуалізму: заперечення існування проміжних ментальних процесів між когнітивними процесами  та їхніми нейрофізіологічними феноменами; інтерсуб’єктивність психіки: когнітивна діяльність – не є суто індивідуальною, адже її критерії – успішність, прийнятність визначаються соціальною природою; залежність психології від мови. Основна ідея другої когнітивної революції – психологічні феномени найкраще розуміються як властивості дискурсу. Дискурс – це будь-яка символічно опосередкована взаємодія. Відтак, дискурс може розглядатися як через вербальні, так і невербальні символічні тексти.

На думку Л. В. Засєкіної, саме вербальні тексти слугують виразником внутрішніх психічних станів і процесів людини, текст – це свого роду місточок як з’єднує внутрішній світ особистості із фізичним і соціальним світом назовні [1].

Важливими у нашому дослідженні постають функції автонаративу, адже з допомогою їх конструюється особистісна ідентичність, я-концепція, у яких важливе місце посідає самоприйняття.

Відповідно до праць Н. В. Чепелєвої [4],  виділяємо такі функції наративу. Смислоутворююча, що дає змогу усвідомити, узгодити та впорядкувати основні смисли життя людини, усвідомити, що життя підпорядкована певній логиці у контексті історичного, культурного, соціального буття. Породження наративу дає змогу відчути себе суб’єктом, автором свого життя.

Конституюча функція дозволяє усвідомити себе, свій досвід, побудувати власну Я-концепцію. Розвивальна функція забезпечує конструювання себе, своєї ідентичності, створення життєвих планів і програм, перспектив завдяки розумінню власного досвіду.  Інтерпретативна функція полягає у тому, що наратив накладається як інтерпретаційна рамка, фрейм на розуміння навколишньої дійсності. Захисна функція полягає у тому, що завдяки розгортанню оповідання людина проговорює  і переживає переживання, що дає змогу відсторонитися від травмуючого досвіду, перевести його у зовнішню історію. 

Найкращим методом вивчення особистісного досвіду, який значною мірою, на наш погляд, визначає рівень самоприйняття, є автобіографічний наратив. В залежності від сприйняття власного життєвого досвіду автонаративи поділяються на емоційно-нейтральні, емоційно-позитивні, емоційно-негативні і амбівалентні типи.

Н. В. Чепелєва виділяє такі основні критерії для аналізу наративів: форма існування і розкриття досвіду в біографії; основні події життя; схема інтерпретації власного досвіду; наявність контексту і концепції життя в автобіографії; механізми розкриття особистості в тексті [4].

Розподіл видів наративів жінок із низьким рівнем самоприйняття зображено на рис. 1. Як видно з рисунку, найбільш поширеними автонаративами серед цих жінок (54, 50%) є амбівалентні наративи, у яких не визначено чіткого ставлення до різних сфер свого життя, не сформована певна ідентичність (особистісна, професійна тощо), а головне відсутня чітка життєва перспектива у вигляді планів на майбутнє. Інші види наративів займають однаковий відсоток – 15,20%.

Результати якісного аналізу амбівалентних автонаративів свідчать про те, що основні події не визначені конкретно у текстах, оскільки фактологічна інформація повністю відсутня. Ставлення до досвіду також  не визначено однозначно, оскільки містить як позитивний (ставлення до родини, друзів), так і негативний (ставлення до професії, майбутнього) характер. Показовою є фрази, типові для амбівалентного наративу: люблю і ненавиджу одночасно; різноманітне і одноманітне водночас, даремно і недаремно прожиті дні, декілька різних мікрокосмів. Своєрідним є характер розкриття досвіду: досвід лише презентується, але не осмислюється, не визначені конкретні події та їх роль у житті;  домінуюча схема інтерпретації: поведінкова (автори зазначають про подорожі, наміри стосовно другої освіти, сподівання на зміну майбутнього), але за відсутності чіткого планування.

Форма викладу: історія представлена у вигляді невизначених етапів життя; концепція життя: створення і подолання перешкод (автори не любить професію і шукають  шляхи подолання дискомфорту, водночас не роблять конкретних кроків щодо покращення ситуації, не мають успіхів і відчувають незадоволення, але не знають, як це виправити); функції, які виконує наратив: інтерпретаційна (спроби зрозуміти протиріччя у житті, але без намагання визначити смисл), захисна (пошук притулку у родинному теплі та втечі у подорожах, мріях на майбутнє). Своєрідними є механізми прояву і розкриття особистості є неможливість усвідомити власні проблеми (суперечність поглядів на різні аспекти життя); невизначеність стосовно подій власного життя (відсутність чіткої життєвої перспективи). Таким чином, для амбівалентних наративів, які є переважаючими для жінок із низьким рівнем самоприйняття, є несформована  ідентичність через відсутність осмислення біографічних даних та  життєва перспектива із чітко окресленими цілями.

Джерела та література:

1. Засєкіна Л. В. Психолінгвістична діагностика/ Л. В. Засєкіна, С. В. Засєкін.– Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – 187 с.
2. Карпенко З. Аксіопсихологічний поворот у психології особистості: досвід методологічної реконструкції / З. Карпенко // Психологія особистості. – 2010. – .№ 1. – С. 180-185.
3. Титаренко Т. М. Кризове психологічне консультування: програма навчального курсу / Т. М. Титаренко. — К.: Міленіум, 2010. — 64 с.
4. Чепелєва Н. В. Особистий досвід суб’єкта у контексті психологічної герменевтики / Н.В. Чепелєва // Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії. – К.: Либідь, 2006. – С. 280 – 302.