РЕФЛЕКСИВНІ ПРАКТИКИ ЯК КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВИЙ РЕСУРС ОСОБИСТОСТІ

Актуальним питання сучасної психології є вивчення практик як звичайних рутинних дій, що засвоюються суб’єктом у ході соціалізації та обумовлюють його поведінку у певних соціальних ситуаціях, оскільки саме «у практиках, – за словами Т. М. Титаренко, – відбувається непомітний, буденний синтез того, що розігрується у суспільстві, і того, що вирує всередині особистості» [4, с. 22]. Згідно з концепцією Е. Гідденса, функціонування практик відтворюється у появі нових структур досвіду, знань суб’єкта про свої можливості та здатності інших людей. Згідно з підходом П. Бурд’є, практики пристосовані під досягнення певного результату, але не потребують високої майстерності виконання та не передбачають «свідомої націленості на ці результати» [4, с. 17]. Можна виокремити колективні та особистісні практики, у яких присутній набутий досвід. Саме досвід особистості гарантує стабільність та відповідність практик актуальній ситуації.

У роботах Г. Гутнера виокремлено три критерії, за якими можна визначити практики, відмежувавши їх від інших форм активності суб’єкта. Автор зосередив увагу на таких характеристиках: 1) контролюються з боку соціуму та суб’єкта; 2) вимагають регулярності відтворення за певними правилами; 3) є соціальними за своєю природою. Саме практики виконують функції структурування особистісного життя, забезпечення особистісних трансформацій, акумуляцію життєвого досвіду. Т. М. Титаренко розглядає практики як акти конструювання особистого життя (складання, перегляду, переінтерпретації власної життєвої історії), регулярні способи самоздійснення. Кризові ситуації, екстремальні події можна розглядати як умови формування нових соціально-психологічних практик.

Кожний віковий період та етап життєвого шляху особистості передбачає перевагу певних практик. В юнацькому віці молодь активно засвоює рефлексивні практики, які дозволяють здійснювати постійний «рефлексивний моніторинг поведінки», критично оцінювати власні здібності (знання, вміння) та впливати на їхню трансформацію, вдосконалення.

Мета роботи – виокремити та систематизувати рефлексивні практики, визначити особливості їх сформованості в осіб юнацького віку. 

О. Б. Старовойтенко виокремлює дві основні групи практик, які дозволяють особистості підтримувати зв'язок із визначальними подіями свого минулого та майбутнього життя. Дослідниця описує практики «згадування себе» та «проектування себе» [3]. Чим більш досвідченим стає суб’єкт в активності самоаналізування, тим частіше спостерігається сполучення знань про себе зі знанням про «невідоме Я». К. Роджерс, аналізуючи особистісні зміни власних клієнтів у ході проходження ними психотерапії, визначив дві основні процедури, які дозволяють людям змінювати уявлення про власні можливості та ставлення до себе: зміна «ідеального Я» в напрямі його більшої адаптації до реальних умов, що робить його «менш ідеально пристосованим та більш досяжним» [1], а також порівняння нинішнього стану («теперішнє Я») з минулими станами («пригадані Я»), що дозволяє усвідомлювати зміни, які відбулися під впливом психотерапевтичних заходів.

За думкою М. Фуко, перший масовий сплеск інтересу людей до подій свого внутрішнього світу відбувся в античності, коли зародилась практика «культури себе» або «турботи про себе» [5]. Розвиваючись в умовах «публічного життя, жорсткої системи сімейних, економічних, клієнтських і дружніх залежностей» [3, с. 40], дана практика сприяла формуванню нових особистісно-орієнтовних правил поводження в соціумі, підвищенню значення внутрішньої рефлексії, визначенню відносин «особистість–я» як важливої детермінанти процесів саморозвитку особистості. Основними компонентами практики «культури себе» М. Фуко вважав: 1) установку на роботу із собою (увага до власних фізичних та інтелектуальних здібностей; визначення засобів самовдосконалення та ін.); 2) реальну працю над собою («вечірні та ранкові занурення в себе» [3, с. 41]; самозвіти на підставі спогадів про минулий день; обдумування майбутніх справ та ін.); 3) культ тілесного і душевного здоров'я (поєднання фізичної гімнастики з вправами по «догляду за душею»; увага до проблем тіла, дотримання режиму дня та захист від надмірностей; розгляд порушень моралі як хвороб душі); 4) практики пізнання себе (процедури самовипробування, самоаналізу та самодослідження); 5) практики «пошуку себе» (опанування своїх емоцій, бажань; придбання досвіду «насолоди собою»; «радість від відкриття себе-внутрішнього, переживання того, що «ти сам – твоя найкраща частина»» [3, с. 43]).

На підставі класифікації М. Фуко нами було визначено шість основних груп рефлексивних практик, які може щоденно використовувати сучасна людина:

1. Практики самозвітування: ведення щоденника, у якому занотовуються події, що відбулися напередодні; згадування та розмірковування про минулі справи; оцінювання власних вчинків; пригадування певних ситуацій, що відбулись нещодавно, аналіз їх причин та наслідків та ін.
2. Практики самодослідження: переживання задоволення при усвідомленні нової інформації про себе (як позитивної, так і негативної); конструювання ситуацій, що дозволяють перевіряти власні уявлення, припущення; інтерес до того, як суб’єкта бачать оточуючі; обговорення з іншими власних проблем та засобів їх розв’язання; практика «усамітнення в собі» та ін. 
3. Практики самопроектування: складання планів на наступний день; планування свого життя на певний період; формування уявлень щодо власного життя через 5, 10, 20 років; планування заходів щодо розвитку певних якостей, здібностей; продумування різних варіантів розвитку подій; мисленнєве програвання певних ситуацій із різних рольових позицій та ін.
4. Практики самовипробування: стримування себе при отриманні задоволень; накладання обмежень на свою поведінку (самозаборони); контроль задоволення своїх потреб; створення «критичних» ситуацій для перевірки себе, своїх почуттів і здібностей; практика вчителювання; організація дискусій із самим собою та ін.
5. Практики саморегулювання: усвідомлення та контроль сили своїх бажань; підтримання емоційного стану на необхідному рівні; актуалізація певних емоцій, необхідних для роботи; переживання успіху при позитивному вирішенні проблеми; демонстрація свого успіху; переживання стану «насолоди собою» та ін.
6. Практики саморозвитку: робити фізичні вправи кожний ранок; займатися фітнесом; тренувати свої психічні властивості (пам'ять, увагу, мислення); розвивати власні соціальні навички та вміння та ін.

Дослідження, проведене на групі студентів Херсонського державного університету (91 особа) за допомогою розробленої нами методики «Рефлексивні практики» (42 твердження) [2], виявило, що структура системи рефлексивних практик молоді цього віку (середній вік - 21,5 років) відрізняється від визначеної нами теоретичної моделі. За результатами факторного аналізу було виявлено 6 значущих факторів, зміст яких відображає наступні аспекти досвіду: «щоденна робота над собою», самодослідження, самовипробування та саморегуляція, самопроектування, саморозвиток, долання тривоги. 

Серед шести груп рефлексивних практик, які були визначені в нашому дослідження, саме практики долання тривоги здійснюють найбільш суттєвий вплив на організацію та функціонування системи особистісного досвіду. Що підтверджує важливість використання копінг-стратегій та захисних прийомів зниження рівня тривоги для забезпечення оптимальних умов для функціонування особистості, розв’язання нею важливих задач життєдіяльності. Практики долання тривоги спрямовані на вирішення внутрішнього конфлікту, викликаного невідповідністю вимог ситуації актуальним можливостям суб'єкта, забезпечують врегулювання емоційного фону та перешкоджають зниженню якості діяльності в ході переживання негативних емоцій. Регуляції емоційних проявів сприяють заходи планування та підведення підсумків того, що зроблено напередодні, обговорення своїх переживань з іншими, ампліфікація емоцій з метою кращого усвідомлення причин, що їх викликають, відвідування тренінгових занять задля відпрацьовування навичок спілкування та впливу тощо. Дані практики спрямовують активність особистості у внутрішній план, формують у людини установку на активізацію зусиль щодо контролю характеру перебігу власної активності.

Джерела та література:

1. Роджерс К. Что значит «становиться человеком» / Карл Роджерс // Взгляд на терапию. Становление человека. – М. : Прогресс, 1994. – С. 153–171.
2. Савченко О. В. Рефлексивна компетентність особистості : монографія / Олена Вячеславівна Савченко. – Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2016. – 583 с.
3. Старовойтенко Е. Б. Культурная психология личности : Монография / Елена Борисовна Старовойтенко. – М. : Академический проспект : Гаудемус, 2007. – 310 с. – (Серия «Gaudeamus»).
4. Титаренко Т. М. Соціально-психологічні практики життєконструювання особистості / Т. М. Титаренко // Актуальні проблеми психології : Зб. статей / АПН України. Ін-т психології ім. Г. С. Костюка. –Психологічна герменевтика. – Вип. 7. – 2011. – С. 15–23.
5. Фуко М. История сексуальности – ІІІ : Забота о себе / Мишель Фуко / Под общ. ред. А. Б. Мокроусова. – Киев : Дух и литера ; Грунт ; М. : Рефл-бук, 1998. –288 с. – (Серия «Astrum Sapientiale»).