ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ В ІНКЛЮЗИВНИХ КЛАСАХ

Сучасний етап розвитку компетентнісного підходу в освіті характеризується розширенням кола наукових інтересів багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо розробки його концептуальних засад, зокрема, визначення переліку й сутності ключових компетентностей та втілення їх у відповідних освітніх нормативних документах.

Актуальність психологічного обґрунтування основ формування соціальних компетенцій у дітей з особливими потребами значною мірою обумовлена тим, що в умовах сьогодення спостерігається низка суперечностей. Внутрішню структуру компетентності можна представити у вигляді схеми (Рис. 1.).

Зміст поняття компетентності окремими науковцями розглядається як здатність особистості успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання. На їхню думку, кожна компетентність побудована на комбінації взаємовідповідних пізнавальних ставлень індивіда та його практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, усього того, що можна мобілізувати для активної дії [2,4].

 
Рис. 1. Внутрішня структура компетентності

В розробленій «Стратегії модернізації змісту загальної освіти» І. Зимняя вперше теоретично обгрунтувала теоретичні засади угруповання ключових компетенцій та структурувала їх.З цих позицій особистісну компетентність можна представити у вигляді схеми (Рис. 2.).

 
Рис. 2. Особистісна компетентність (І. Зимняя)

Провідна українська вчена О. Пометун [4] в основних ознаках життєвих (ключових) компетентностях виділяє сферу розвитку особистості, яку можна схематично представити таким чином (Рис. 3.):

Рис. 3. Особистісна компетентність за О. Пометун

Маркова А.К. [2] розглядала компетентність з точки зору професіоналізму. Згідно її положення, особистісну компетентність можна представити так (Рис. .4.):

Рис. 4. Особистісна компетентність за А.К. Марковою

В Україні донедавна не було взаємоузгодженого підходу до систематизації ключових компетентностей. Серед педагогічної громадськості було запропоновано дві рекомендації щодо політики країни в галузі освіти:

1)      залучення України до процесу широкого обговорення ключових компетнтностей на всіх рівнях, а також входження до міжнародної мережі;

2)      визначення й обгрунтування поняття ключових компетентностей і їх інтеграція до змісту освіти та розроблення інноваційних технологій щодо їх упровадження.

У зв’язку з нагальною необхідністю запровадження компетентністного підходу нині в Україні розширюється коло психолого-педагогічних досліджень на базі компетентністного підходу. Переважна більшість сучасних педагогів-науковців і практиків переконана, що перехід до компетентністного підходу в усіх ланках освітнього процесу означає його переорієнтацію на результативність у діяльнісному вимірі, розгляд  цього результату з погляду актуальності в суспільстві, забезпечення спроможності випускника навчального закладу відповідати новим запитам ринку, мати відповідний потенціал для практичного вирішення життєвих проблем, пошуку свого «Я» в професії, у соціальній структурі.

Перехід до компетентнісно спрямованої освіти обумовлює потребу у розробці концептуальних, проектно-концептуальних засад переведення різних типів шкіл із режиму функціонування у режим випереджального розвитку педагогічних систем. Педагогічне проектування – важливий інструмент «вирощування» найновіших форм спільності, педагогів, учнів, громадськості, нового змісту і технології освіти, способів і технологій діяльності у процесі впровадження методу проектів як засобу ефективного розв’язання життєвих проблем.

Проектний підхід до совіти дасть можливість розв’язати такі суперечності:

1)      невідповідність змісту й організації навчально-виховного процесу віковим потребам та інтересам дітей, їхньому зростаючому прагненню до самопізнання й самореалізації;

2)      недостатність практичної, діяльнісної спрямованості навчального процесу стосовно зростаючої необхідності розвитку базових компетенцій учнів;

3)      домінування вербально-репродуктивної форми навчання над навчанням, спрямованим на реалізацію творчого потенціалу особистості у життєвій перспективі.

Ефективне оволодіння учнями базовими життєвими компетенціями, і, зокрема, особистісною, здійснюватиметься успішніше, якщо забезпечуватиметься перехід від знаннєцентричної до компетентнісно спрямованої освіти, коли збагачений умовами для різних видів проектної діяльності, варіативністю ролей та ступенів свободи, мотиваційними стимулами, проблемно, рефлексивно і діяльнісно спрямований простір освітньої системи 12-річної школи виступатиме визначальним чинником становлення вихованця як суб’єкта життєтворчості.

Не менш актуальною проблемою є розробка моделей школи проектної культури, обгрунтування системи проектної діяльності на різних етапах розвитку і саморозвитку учня; визначення шляхів використання методу проектів у становлення життєвої компетентності учнів, розкриття у проектній діяльності. (Рис. 5.).

Рис. 5. Особистісна компетентність у загальному вигляді

Можна припустити, що від рівня особистісної компетентності залежить і успішність навчальної діяльності. Сучасна школа має виконувати соціальне замовлення особистості – бути конкурентноспроможною у суспільстві з ринковою економікою, вміти планувати стратегію власного життя, орієнтуватись у системі найрізноманітніших суперечливих цінностей, визначати своє життєве кредо і власний стиль. Становлення особистості передбачає її проектування, але не на основі загального для всіх людей шаблону, а відповідно до індивідуального для кожної молодої людини проекту, який враховує її фізіологічні й психологічні особливості.

Джерела та література:

1. Занюк С.С. Мотивація діяльності: спонукання, активність, успіх. – Луцьк: Либідь, 1998. – 124 с.
2. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/ Ред. кол. Н. Софій, І. Єрмаков та ін., - К.: Контекст, 2000. – 336 с.
3. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 435 с.
4. Пометун О.О. Компетентністний підхід – найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти//Рідна школа. – 2005. - №1. – С.67-69.
5. Психологія і педагогіка життєтворчості: навч.-метод. посібник/За ред. В.М. Доній та ін. – К.: Вища школа, 1996. – 792 с.
6. Родигіна І.П. Формування основних груп компетентностей учнів: продуктивне навчання//Директор школи, ліцею, гімназії. – 2006.  - №1. – С.27-31.
7. Самооцінка учня/Упоряд.: С. Максименко, Н. Шевченко, О Главник. – К.: Главник, 2004. – 112 с. – (Психол. інструментарій). Бібліогр.: С.110.
8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 232 с.