ПРОБЛЕМА ЕМПІРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СТРУКТУРІ САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Перша складова заявленої проблеми – операціоналізація понять «релігійні орієнтації» та «саморозвиток особистості». У наших дослідженнях ми спираємося, насамперед, на наступне визначення: релігійні орієнтації – це складова цілісної системи ціннісних орієнтацій особистості, пов’язана з особливою релігійною спрямованістю та ієрархічною організацією її потреб, мотивів, інтенцій. В його основі лежить дефініція поняття «ціннісні орієнтації» за П. Горностаєм [3, с. 145], згідно з якою ціннісні орієнтації включають у себе переконання, схильності, особистісні смисли та моральні принципи. Отже, коли мова йде про власне релігійні ціннісні орієнтації, то відповідні особистісні утворення, властивості, структури передбачають усвідомлений зв’язок людини з Богом, зумовлений значущістю особистої віри в Нього.

Вочевидь, відповідні значущі орієнтації більшою або меншою мірою впливають на особистісний розвиток і саморозвиток. Але як саме впливають, які конкретні детермінанти, умови, закономірності, результати такого впливу – досі залишається дискусійним питанням, особливо у психології. Адже якщо у богослов’ї, теології відповідь на нього очевидна: це – шлях до істинного духовного буття, то в науці далеко не все так просто й однозначно. Наприклад, свого часу З. Фрейд писав про релігію як про «колективний невроз» [4], і досі в побуті існують стереотипи про депресивність, ригідність, особистісну й соціальну пасивність високорелігійних людей. На жаль, подеколи трапляються трагічні випадки, коли певні релігійні переконання призводять до жертовного, не завжди доцільного самозречення і навіть, як не дивно, до самогубства.

Поняття саморозвитку в психології пов’язане з цілою низкою суміжних, співмірних понять зі спільною основою «само» – із «самовідчуттям» і «самопізнанням», «самосвідомістю» та «самооцінкою», «самоконтролем» і «саморегуляцією», «самоактуалізацією» і «самореалізацією» тощо. В основі всіх цих понять лежить принцип самодетермінації особистості, коли вона сама себе вивчає, творить, змінює або, навпаки, приймає рішення про власне стабільне функціонування. І, розглядаючи поняття «саморозвиток», як і «розвиток» назагал, необхідно пам’ятати, що саморозвиток передбачає нерозривний взаємозв’язок своїх кількісних та якісних параметрів, коли певна кількість переходить у якість, а також має етапи як прогресу, так і «застою» або навіть регресу. Якщо ж це особистісний саморозвиток, то тут, зокрема, йдеться про періоди самозаглиблення людини, її призупинення в невпинному потоці буття, коли вона може змінювати власні орієнтири й цінності, намагатися повернутися до чогось попередньо відкинутого і навіть радикально в чомусь змінити своє життя.

Другим важливим моментом заявленого дослідження є виокремлення критеріїв особистісного саморозвитку: об’єктивних і суб’єктивних, відносно кристалізованих і більш динамічних, пов’язаних із різними аспектами життєдіяльності особистості (її навчанням, професійною кар’єрою, сім’єю, спілкуванням) тощо. У нашому дослідженні такими критеріями є, по-перше, адекватність самооцінювання, належний рівень особистісної відповідальності, високий рівень розвитку духовних цінностей, відкрите та креативне ставлення до життя, переживання внутрішньої свободи, готовність до самовдосконалення та інші традиційні для гуманістичної психології критерії [1].

Попередньо припускаємо, услід за Г. Оллпортом [2], що внутрішні, тобто автентичні природі самої людини релігійні орієнтації взаємозв’язані з конструктивним особистісним саморозвитком, тоді як зовнішні такі орієнтації нерідко можуть штучно маскувати певні особистісні проблеми. Інакше кажучи, автентично релігійна особистість здатна до позитивного саморозвитку в обраному напрямі – наприклад, в аспекті реалізації прийнятих вищих духовних цінностей, тоді як зовнішня «маска» релігійності, навпаки, провокує особистісну амбівалентність або навіть деградацію, коли вона стає лише прикриттям нестримного і патологічного потягу до влади, наживи, авторитарного панування над іншими.

Отже, проблема емпіричного психологічного дослідження взаємозв’язку і взаємовпливу релігійних орієнтацій особистості, з одного боку, та особливостей її саморозвитку, з іншого, пов’язана, насамперед, з теоретичним обґрунтуванням відповідних понять. Також тут важливо дібрати й застосувати валідний психологічний інструментарій, який би дав змогу розкрити не тільки кількісні, а і якісні аспекти як релігійних орієнтацій особистості, так і індивідуально-типологічні особливості векторів її саморозвитку в релігійному життєвому просторі.

Джерела та література:

1. Гуманістичні орієнтири в методології психологічної науки: Монографія / За ред. Г.О. Балла. – К.: Вид-во «Педагогічна думка», 2007. – 98 с.
2. Оллпорт Г.В. Личность в психологии / Пер. с англ. И.Ю. Авидон, ред. Л.М. Шпионский. – М.: «КСП+», 1998. – 345 с.
3. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
4. Фрейд З. Будущее одной иллюзии / пер. В.В. Бибихин. – Вопросы философии. – 1988. – № 8. – С. 132–160.