ТИПИ РЕЛІГІЙНОЇ ДИСКУРСИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК СУБ’ЄКТА РОЗУМІННЯ

Релігійна дискурсивна особистість – це, в найбільш загальному трактуванні, релігійна особистість у дискурсі, котра реально його сприймає, розуміє, творить і співтворить у певному контексті – насамперед, у контексті власної релігійної активності. Вважаємо, що запропоноване поняття й опис відповідних типів доповнює сучасну психологічну герменевтику, психологію особистості, а особливо українську психологію релігії та психолінгвістику на перетині спільного вивчення ними релігійної особистості, що є не абстрактним збірним поняттям, а щоразу виступає унікальним психологічним суб’єктом.

Згідно з Л.В. Засєкіною, комплексні дослідження мовної особистості та їх результати в наш час оформилися у самостійну галузь наукового знання – лінгвістичну персонологію. До провідних питань теорії мовної особистості в її межах є визначення типів мовних особистостей, встановлення їх мовленнєвих портретів та ідеостилів тощо [1]. У нашому випадку це – експлікація типів дискурсивних особистостей, які виступають конкретизованими варіантами більш узагальнених мовних таких типів. Аналогічно, Л.В. Синельникова не просто обґрунтовує поняття «дискурсивної особистості», а назагал говорить про дискурсивну персонологію, що спирається, між іншим, і на психологію (наприклад, як у комунікації проявляються характер і темперамент). Як вказує дослідниця, дискурсивна особистість – це не абстрактний конструкт, а цілком реальний суб’єкт соціальних інтеракцій, носій життєвого й мовного досвіду [3].

Отже, опишемо типи релігійної дискурсивної особистості, які доцільно виокремити за результатами нашого емпіричного дослідження [2] й можна розглядати як внесок і в лінгвістичну, і в дискурсивну, і, додамо від себе, в релігійну персонологію як актуальні й новітні міждисциплінарні галузі знання.

І тип – «Когнітивно-прагматична» релігійна дискурсивна особистість (основний вид розуміння – «розуміння-когніція»). Домінантний когнітивно-інтелектуальний вимір розуміння забезпечується раціоналізованою впевненістю у тому, що Бог справді існує («щоб почути мене й допомогти мені»!); щодо інших моментів виявляється назагал амбівалентний релігійний світогляд. Інші складові релігійної активності ще слабші: усі релігійно релевантні емотивні процеси та стани переживаються лише «іноді» або «дуже рідко»; мотиваційно-цільовий аспект характеризується переважанням зовнішньої релігійної мотивації; нормативно-конативний аспект обмежується або взагалі відсутністю, або епізодичністю й випадковістю здійснення усіх важливих релігійних актів. Відповідно, домінантна категоріально-смислова структура релігійної активності «Бог існує, і Він чує релігійну людину та допомагає їй» (18,46 % дисперсії) наповнена переважно когнітивними за змістом пунктами, а у жоден із виокремлених значущих факторів структури даної активності не входить шкала про осмислення мети комунікації з Богом. Рівні розуміння: 1) символьно-архетипний рівень – номінально розуміння опосередковується, в першу чергу, символікою Святого Письма (38,13 % від усіх експлікованих метафоричних образів), але, оскільки в рамках домінантного природничо-наукового світогляду воно розглядається як «написане людьми», то проявляється й відповідна когнітивна репрезентація змісту побудованого на Святому Письмі релігійного дискурсу; хоча згадана символіка істотно доповнюється метафоричним образом «руки/долоні» (35,62 % образів), але в такому контексті він має, в першу чергу, матеріалістично-прагматичне своє трактування; 2) смисловий рівень – домінантна категоріально-смислова основа «Раціональна та добра близькість» (24,64 % дисперсії), у складі якої за своїм факторним навантаженням істотною мірою переважає шкала «розумна» (0,72); загалом тут домінують шкали типу «Оцінка», також проявляється одна шкала із категорії «Активності»; 3) значеннєвий рівень – домінантна вербальна категорія, крізь призму якої інтерпретується канонічна молитва – «Молитва та її складові», основна підкатегорія у складі якої – «прохання» (310 лексем – 52,45 % від загальної кількості лексем у межах категорії); базова метафора: «Релігія – це мій розумний шлях до Бога».

ІІ тип – «Афективно-амбівалентна» релігійна дискурсивна особистість (основний вид розуміння – «розуміння-емпатія», або «розуміння-передчуття»). Демонструється впевненість щодо істинності більшості основних складових релігійного світогляду. Більшість релігійних почуттів переживаються переважно «іноді, час від часу», й тільки «спокій після відвідування храму» та «почуття вдячності Богові» – переважно «часто». Спостерігається амбівалентна релігійна мотивація, позитивними винятками з чого є відносно часте «спонтанне звертання до Бога» та «відвідування храму зі свідомим бажанням звернутися до Бога». Назагал «дуже рідко» здійснюються більшість релігійних актів, за винятком дещо активнішої участі в релігійних ритуалах, церемоніях, богослужіннях. Описана амбівалентність відображається у змісті домінантної категоріально-смислової структури релігійної активності: «Щось надприродне існує – Але я не обговорюю це з іншими» (14,26 % дисперсії). Тобто, в цілому визнаючи більшість релігійних постулатів, особистість цього типу нерідко залишає їх «при собі». Амбівалентність проявляється практично в усіх значущих факторах, серед яких, наприклад, «Визнання непояснюваності життя тільки науковими засобами – Але й сумніви в релігійному світогляді». Водночас, така особистість визнає: «щоб бути почутим Богом, потрібно щиро вірити в Нього». Рівні розуміння: 1) символьно-архетипний рівень – ієрархічна структура базових метафоричних образів аналогічна до попереднього типу релігійної дискурсивної особистості, що не дивно, адже мова йде про найглибший рівень розуміння; 2) смисловий рівень – домінантна категоріально-смислова основа «Добра близькість та сила» (14,97 % дисперсії), де провідні позиції із приблизно однаковим факторним навантаженням посідають шкали «добра» (0,75) та «рідна» (0,74), отже, моральний смисл молитви тісно корелює з її афективно-емпатійною близькістю; в цілому домінують шкали типу «Оцінка», а замість «Активності» (прагматичної дієвості) з’являється «Сила» (потенціал); 3) значеннєвий рівень – провідною за кількістю лексем у своєму складі стає категорія «Бог, Його ім’я та атрибути», причому основне поняття у її складі – це власне «Бог» (282 лексеми – 36,77 %). Базова метафора: «Релігія – це добрий та рідний спосіб зцілення і тіла, і душі», що належить до популярного в Біблії типу «лікувальних» метафор.

ІІІ тип – «Афективно-комунікативна» релігійна дискурсивна особистість («розуміння-відтворення», «розуміння-емпатія»). Когнітивно-інтелектуальний аспект має приблизно таку саму психологічну структуру, як і у попередньому випадку. Натомість афективно-емпатійний аспект розуміння релігійного дискурсу істотно посилюється, адже майже всі релігійні процеси і стани переживаються або «дуже часто», або, принаймні, «час від часу». Аналогічно до попереднього типу, спостерігається амбівалентна релігійна мотивація. А проте деякою мірою посилюється нормативно-конативний аспект – насамперед, завдяки комунікативно орієнтованим діям у своєму складі. Відповідно, першим фактором категоріально-смислової структури релігійної активності став «Активний обмін релігійною інформацією з іншими людьми» (12,89 % дисперсії). У розумінні особистості такого типу, тільки свідоме відвідування храму та звертання саме там до Бога – запорука достатньо зосередженої, спокійної та оптимістичної молитви. Рівні розуміння: 1) символьно-архетипний рівень – вирівнюється за своєю відносною суб’єктивною значущістю репрезентованість як символіки Святого Письма, так і метафоричного образу «руки/долоні» (по 36,60 % образів); але навіть і на цьому рівні релігійна дискурсивна особистість все ще «сумнівається», чи Святе Письмо має справді Небесне походження, тому потужнішим релігійним смислом для неї і далі володіє образ руки як доступний екстралінгвістичний засіб посилення комунікативного ефекту в діалозі з Богом; 2) смисловий рівень – домінантна категоріально-смислова основа – «Добра впорядкованість і сила» (12,09 % дисперсії), у якій з однаковими своїми факторними навантаженнями проявляються шкали «добра» (0,79) та «світла» (0,79); інакше кажучи, основний моральний смисл молитви найтісніше корелює із позитивною сенсорикою світла, що може розглядатися як прояв глибинного архетипного потягу людини до світла як гаранта захисту та спасіння; крім того, тут так само домінують шкали типу «Оцінка», а поряд із «Силою» (потенціалом) з’являється ще і «Впорядкованість»; 3) значеннєвий рівень – для цього типу ще істотнішою мірою домінує категорія «Бог, Його ім’я та атрибути», і знову основна лексема у її складі – «Бог» (30,90 %), але в цілому відносна її кількість стає меншою у зв’язку зі зростанням частотності інших лексем (насамперед, лексеми «Господь» та ін.). Базова метафора: «Релігія – це світлий заряд, що знищує душевний біль».

IV тип – «Афективно-когнітивно-комунікативна» релігійна дискурсивна особистість («розуміння-емпатія», «розуміння-когніція» та «розуміння-відтворення»). Стійкий релігійний світогляд. Домінує внутрішня релігійна мотивація: насамперед, при здійсненні релігійно спрямованої комунікації. А проте більшість релігійних дій, згідно із самооцінюванням, виконуються «нерегулярно». Два перші фактори категоріально-смислової структури релігійної активності приблизно рівнозначні за своєю вагою: «Релігійна комунікація з любов’ю до Бога» (14,51 % дисперсії) та «Молитовний покаянно-вдячний діалог людини з Богом у храмі» (14,03 % дисперсії). Отже, тільки в даному випадку спостерігається канонічно зумовлене поєднання покаяння та почуття вдячності Богові в релігійному дискурсі. Молитва, з такої точки зору, – це не спосіб досягнення душевної рівноваги (зовнішня або амбівалентна релігійна мотивація), а реальна комунікація з Богом; причому така комунікація, навпаки, пов’язана переважно з болючими астенічними переживаннями власної недосконалості, гріховності, безмежного боргу людини перед Богом. Рівні розуміння: 1) символьно-архетипний рівень – метафорика образу «руки/долоні» посідає вже першу за значущістю позицію, але, з огляду на визнання Небесного походження Святого Письма, символіка якого є другою за частотою репрезентації, можна говорити про свого роду смисловий «прорив» в осмисленні особистістю цього типу потужного архетипного потенціалу молитви як справжнього зв’язку людини та Бога через не тільки «тілесні зусилля», а і сакральне божественне «Слово»; 2) смисловий рівень – домінантна категоріально-смислова основа «Хороша та приємна сила, близькість, впорядкованість, раціональність» (21,50 % дисперсії) є найбільш багатоаспектною, порівняно з усіма попередніми типами релігійної дискурсивної особистості; найвагомішими у її складі виступають шкали «хороша» (0,92) та «світла» (0,91); інакше кажучи, глибинний смисл молитви значною мірою урізноманітнюється та універсалізується, при цьому позитивна метафора світла заявляє про себе з іще більшою силою; урізноманітнюються і конкретні репрезентанти загального типу шкал «Оцінка», зокрема, до складу провідного фактору повертається «когнітивна» шкала «розумна»; також сюди входять шкали «Сили» та «Впорядкованості»; 3) значеннєвий рівень – ще істотнішою мірою домінує категорія «Бог, Його ім’я та атрибути», але відносна значущість ключової лексеми «Бог» послаблюється приблизно удвічі (267 лексем – 25,87 %) через збільшення кількості інших лексем (насамперед, лексеми «Батько», що зростає приблизно у 1,5 рази). Отже, Бог психологічно стає значно ближчим, ріднішим для релігійної дискурсивної особистості даного типу. Відповідно, базова метафора: «Релігія – це світла наповненість серця Богом».

Назагал вимальовується найбільш автентична щодо людиноцентричної, гуманістичної сутності християнства загальна та всеохопна релігійна дискурсивна модель світу, чітко окреслена канонічною молитвою: «Ми, діти Божі – Бог, наш спільний Отець», до якої релігійна дискурсивна особистість, з огляду на отримані емпіричні результати, наближається із кожним наступним рівнем релігійної активності. Враховуючи виокремлені базові метафори як основні смислові одиниці розуміння, можна стверджувати, що проміжними етапами на цьому шляху виступають, зокрема, більш егоцентричні релігійні дискурсивні моделі: «Я, діяч – мій Бог, Помічник» та «Я, пацієнт – Бог, мій Цілитель».

Джерела та література:

1. Засєкіна Л.В. Мовленнєві стилі у новій парадигмі психолінгвістичного знання / Л.В. Засєкіна // Психолінгвістика. – 2012. – Вип. 9. – С. 48–55.
2. Савелюк Н.М. Психологія розуміння релігійного дискурсу: Монографія / Н.М. Савелюк. – К.: КНТ, 2017. – 400 с.
3. Синельникова Л. Концепт «дискурсивная личность»: междисциплинарная параметризация [Електронний ресурс] / Л. Синельникова // Грани познания. – 2013. – № 1. – Режим доступу: http://grani.vspu.ru/files/publics/1368528198.pdf