КОМУНІКАТИВНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ПРОЯВ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я У ПІДЛІТКІВ

Постановка проблеми. Інформаційний розвиток суспільства ставить перед ним нові завдання, зокрема вміння проявляти терпимість та повагу у спілкуванні, яке є важливою властивістю особистості. Комунікативна толерантність є полісемантичним поняттям, оскільки у ньому поєднуються наступні фактори: виховання, культура,  навчання, ціннісні орієнтації, установки, емоційний стереотип поведінки та індивідуально-психологічні властивості особистості. Важливе значення мають психологічні особливості комунікативної толерантності у такої вразливої вікової категорії, як підлітки.

Мета дослідження: теоретичний аналіз проблеми комунікативної толерантності як  прояву психічного здоров’я у підлітковому віці та психолінгвістичне дослідження методом асоціативного експерименту.

Вибірку склали учні 10 класу Луцького НВК № 9. У дослідженні взяли участь 20 осіб. Вік досліджуваних від 15 до 16 років.

Виклад основного матеріалу. Повсякденне спілкування актуалізує проблему різноманітних проявів комунікативної толерантності, оскільки одні люди терпимі до оточуючих, інші здатні силою переконання змусити себе не помічати неприємні властивості іншого. Саме у цьому проявляється безконфліктна взаємодія, як одна з ознак психічного здоров’я комунікативно-толерантних осіб. Дослідження вітчизняних психологів (Л. І. Божович, Л. Е. Орбан та ін.) свідчать, що для підлітків характерним є прагнення бути визнаними у колі ровесників і досягти авторитету через комунікативний процес.

У підлітковому віці участь дітей у спілкуванні визначається внутрішніми та зовнішніми факторами. До  внутрішніх факторів належить наскільки розвинені комунікативні якості особистості: комунікабельність, здатність розуміти іншого, швидко орієнтуватися у ситуації взаємодії з незнайомими людьми. З боку зовнішніх факторів, участь підлітка у спілкуванні визначається його статусом у колективі, бажанням колективу вступати з ним у взаємостосунки, умовами, які створюються дорослими стосовно дитини тощо. Аналізуючи спілкування підлітків, слід враховувати їхні психофізіологічні особливості, зокрема фізіологічні зміни, потребу в руховій активності, яка часто сприймається дорослими як свідоме порушення дисципліни, що ускладнює взаємостосунки з дорослими [1].

Комунікативні підлітки активно залучені до комунікативного процесу. У таких дітей рідше виникають конфлікти з однолітками, що дає їм можливість встановлювати доброзичливі стосунки з оточуючими. Одним із сприятливих для формування комунікативної толерантності є підлітковий період. Саме у спілкуванні усвідомлюють себе через порівняння з іншими, розвиваються інтелектуально, у результаті взаємного збагачення інформацією формують етичні погляди. Головним у вихованні культури спілкування підлітка є розвиток та формування його моральних основ: поваги до людей, доброзичливості, толерантності, розуміння та емпатії [2]. У підлітків задоволення спілкуванням пов’язане не лише з характером стосунків, але й з його станом у системі міжособистісних стосунків. Для підлітків головними є їх відносини з друзями, менш значимою у вихованні комунікативної толерантності є роль близьких, різко зростає роль вільного спілкування. Найважливішою умовою задоволення підлітків процесом спілкування є співвіднесення самооцінки особистості та оцінки її оточуючими.

У толерантному колективі, якому властива атмосфера поваги, доброзичливості, уважного відношення до інших стає можливою підготовка молоді до безконфліктного, толерантного та професійного спілкування. У формуванні комунікативно-толерантного простору підлітків основну роль відіграє вплив авторитетної особи. За умілих дій працівників освіти у колективі можна сформувати толерантність шляхом вмілого вибору універсальних методів навчання. Активний розвиток комунікативної толерантності, зумовлений потребами сучасного суспільства і тому має на меті створення алгоритму толерантної взаємодії осіб комунікативного процесу.

З метою емпіричного вивчення особливостей комунікативної толерантності було використано асоціативний експеримент, результати якого представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Результати психолінгвістичного дослідження методом асоціативного експерименту (n=20)

Таким чином, результати методики показали, що досліджуванні мають уявлення про такі явища: толерантність, психічне здоров’я, комунікація, фізичне здоров’я та комунікативна толерантність. На основі асоціацій на слова-стимули було визначено та проаналізовано загальне асоціативне ядро результатів усіх респондентів. Наприклад, у 15 досліджуваних на слово «толерантність» виникла асоціація ввічливість, у 5 респондентів – емпатія. Асоціативний експеримент на слово-стимул «комунікація» у 18 осіб  засвідчив пряму асоціацію спілкування; у 7 респондентів на слово «фізичне здоров’я» виникла асоціація спорт. Отже, психолінгвістичне дослідження комунікативної толерантності як прояву здоров’я дало змогу виявити той асоціативний зв'язок, який показує рівень розуміння та усвідомлення даними поняттями.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що проблема комунікативної толерантності підлітків є дуже актуальною у сучасних умовах нашого життя. Профілактична, виховна та навчальна робота пов’язана з формуванням толерантної свідомості повинна бути багатогранною й різноспрямованою. Одним із сприятливих для формування культури спілкування та комунікативної толерантності є підлітковий період. Розгляд проблеми становлення рис комунікативної толерантності вказує на її складність та наголошує на ролі та значному впливі психічного здоров’я. У підлітковому віці участь дітей у спілкуванні визначається рядом зовнішніх та внутрішніх факторів, що відображаються у психологічних особливостях. Завдання кожного полягає у тому, щоб комунікативна толерантність стала основою світогляду кожної сучасної людини. Необхідним є пошук та створення  оптимальних способів формування комунікативної толерантності у підлітків та її співвіднесення із проявами психічного здоров’я.

Джерела та література:

1. Грива О. А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища / О. А. Грива – К., 2005. 228с.
2. Грищенко Т. М. Толерантність - здатність і прагнення до діалогу / Т.М. Грищенко – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ounb.sumy.ua/publish/2008/tolerant.doc.
3. Зинченко В. П. Толерантность к неопределенности: новость или психологическая традиция? / В. П. Зинченко // Вопросы психологии. – 2007. – N 6. – С. 3 – 20.