ДО ПИТАННЯ ТРУДОГОЛІЗМУ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

У сучасному світі існує велике різноманіття залежностей, які оточують людину (алкоголізм, наркоманія, гемблінг, харчові адикції, шопоголізм, Інтернет-залежність, сексуальна залежність, співзалежність тощо). Особливе місце серед цієї множини залежностей посідає трудоголізм, який на відміну від решти адикцій підтримується соціальним середовищем. Іншою причиною актуальності проблеми трудоголізму є його невизначеність методів виміру його прояву. У свою чергу це створює труднощі у діагностиці трудової залежності на ранніх стадіях.

Дослідження трудоголізму у психологічній науці розпочалось із праць Ш. Ференція [4], який вперше розглянув цей феномен як хворобу,та дав йому  назву «недільного синдрому». Сам термін «трудоголізм» (workaholism) було введено у науковий обіг У. Уотсом, проте, академічне наповнення було здійснено Дж. Спенсом та А. Робінсом [8], згідно з якими, трудоголізм проявляється через три основні критерії: високий ступінь зануреності у роботу, вимушеність включення у діяльність без можливості добровільного її завершення, отримання задоволеності від виконання роботи.

На думку Б.Кіллінгер [5], трудоголізм – це процес, під час якого відбувається трансформація роботи у стан розуму, коли суб’єкт здійснює втечу до підвищеного почуття відповідальності, нерозривно пов’язаного із роботою, коли відбувається втеча від істинної інтимності із оточуючими  (рідними, близькими, друзями тощо).

Трудоголік працює старанніше та більше, ніж просто працелюбна людина, докладає значно більше зусиль, ніж потрібно для досягнення поставлених цілей, і таким чином витрачає надмірну кількість часу та енергії на роботу. Такий працівник постійно думає виключно про роботу, відчуваючи при цьому неконтрольований, сильний внутрішній потяг до старанної праці [2].

Дослідження та систематизація наукових праць по вивченню трудоголізму, згідно із Л. МакМілланом та колегами [6], розмежовує три основні погляди на трудоголізм.

Згідно із першим підходом, який базується на загальній теорії адикції, включає в себе дві моделі: 1) медична (трудоголізм вивчається з огляду його впливу на людину та її поведінку, яка визначається через перебіг основних внутрішніх та зовнішніх хімічних процесів, наприклад, вироблення адреналіну); 2) психологічна (акцент на виконання актів надмірної трудової діяльності, сприймаючи її вигоду  при розумінні особистістю тимчасових негативних наслідків цього процесу).

Другий підхід дослідження явища трудоголізму базується на теорії научіння. Дослідники в цьому напрямку пов’язують трудоголізм із оперантним научінням (засвоєння моделі трудоголічної поведінки від батьків, родичів, колег тощо). Згідно із Л. МакМіллан, спостерігається більше поширення трудоголізму у осіб, які володіють вищим статусом та більшою зарплатнею, а також серед тих, хто не отримує задоволення від відпочинку та виконання домашніх справ. Цей підхід передбачає, що трудоголізм можна зменшити завдяки психотерапії. Проте він нівелює особистісний вплив на процес.

Третій підхід, на відміну від попереднього, в якості основного критерію розвитку трудоголізму визначає особистісні змінні, риси, які завершують своє формування на кінцевих етапах підліткового віку і залишаються стабільними за різних трудових ситуацій. На даний момент виявлено взаємозв’язок трудоголізму із таким набором особистісних рис: перфекціонізм, наполегливість, потреба у досягненні, організованість, ригідність, компульсивність, нездатність до делегування, екстраверсія, відкритість до нового досвіду [8].

Згідно із ще одним підходом – соціокультурним, трудоголізм є продуктом культурного та соціального досвіду людини. Трудоголізм виконує соціальну функцію, зокрема, є поважною причиною для уникнення участі у різних видах діяльності. 

Підсумовуючи симптоми, які характерні для людини із трудоголізмом, які запропоновані У. Отсом, Є. Ільїним [1], можемо охарактеризувати трудоголіка таким чином: переживання гордості при розповіді про обсяги власної роботи, зневажливе ставлення до колег, які працюють менше, нездатність відмовитись від виконання додаткових обсягів роботи, схильність до суперництва, важкість переключення на інші види діяльності, занепокоєність стосовно роботи, потреба постійно працювати (перейняття усієї відповідальності на себе), покращення самопочуття (енергійність, самодостатність, впевненість) під час роботи, або при думках про неї, роздратування та невдоволеність при відсутності роботи, нерозуміння сенсу відпочинку та відсутність радості від нього, відсутність роботи сприймається як лінь та неробство, зниження сексуальних бажань через втому, надмірна категоричність, підвищені вимоги до себе, нереалістично високі цілі, сприйняття робочих невдач як катастрофи.

Щодо особливостей  формування трудоголізму, В. Гросс [3] виокремлює чотири його стадії: 1) початкова, 2) критична (робота як пристрасть), 3) хронічна (розвиток залежності), 4) синдром вигорання.

Згідно із досліджень Т. Таріса, трудоголізмом частіше страждають представники професії системи «Людина-Людина», адже саме ці професії потребують максимальної уваги до цілей клієнта, якими потрібно «жити», переймаючись чужими проблемами. Саме це є найбільшим тригером для зародження зневаги до власних цілей та подальшого розчинення у цілях «клієнта», «пацієнта», «замовника». Фахівці даних професій в робочому процесі «спалюють» власну реальність та власну мету. Серед професій цієї системи найбільш вразливими до розвитку трудоголізму є професії, які спрямовані допомагати (педагоги, лікарі, психотерапевти, юристи, соціальні працівники та ін.) [9].

Особливий інтерес у дослідженні явища трудоголізму становить професія медичного працівника, яка за своєю суттю є досить важкою. Виконання професійних обов’язків передбачає наявність у медичного працівника значної емоційної стійкості, психологічної надійності, стабільності, здатності протистояти стресовим ситуаціям, емоційним та інформаційним перевантаженням, наявності сформованої системи комунікативних навиків, достатнього рівня розвитку механізмів психологічної компенсації та адаптації (включно із успішним застосуванням конструктивних копінг-стратегій).

Наявність значної кількості досліджень трудоголізму у медичних працівників не дає достатньої наукової бази для оцінки особливостей прояву цього явища, адже наявні наукові праці спрямовані на дослідження емоційного вигорання, яке є кінцевою стадією трудоголізму. Дослідження трудоголізму медичних працівників здійснюються здебільшого закордонними психологами. Так, А. Ріхтер з колегами [7] виявили взаємозв’язок трудоголізму з ієрархією (та рівнями відповідальності), який проявляється у вищій схильності до трудоголізму серед молодих спеціалістів та професорів, що пояснюється високою відповідальністю та конкуруючими пріоритетами. Згідно з цього дослідження, для покращення власного стану незначна частина досліджуваних використовує кофеїн, нікотин, алкоголь, психотропні препарати, незаконні наркотики.

Отже, дослідження трудоголізму серед медичних працівників набуває досить високого значення, оскільки ця професійна когорта перебуває у зоні ризику розвитку трудоголізму, паралельно розвиваючи інші види залежностей (нікотинова, алкогольна, наркоманія тощо), що не лише впливає на якість життя працівників цієї професії, але може знижувати якість надання професійних медичних послуг населенню, тому профілактика та корекція проявів трудоголізму є актуальною для сучасного суспільства.

Джерела та література:

1. Ильин Е.П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень. / Е.П.Ильин. - СПб.: Питер, 2011. - 224 с.
2. Козлова И.Н. Трудоголизм как форма зависимого поведения: проблематика исследований. / И.Н.Козлова. // Известия высших учебных заведений. Северо-Кавказский регион. Серия: Общественные науки. 2006. № 26. С. 95-96.
3. Короленко Ц.П. Психосоциальная аддиктология. / Ц.П.Короленко, Н.В.Дмитриева. - Новосибирск: Издательство "Олсиб", 2001. - 251 с.
4. Ференци Ш. Теория и практика психоанализа. / Ш.Ференци. – СПб.: ПЕР СЭ, 2000. – 320 с.
5. Killinger B. Workaholics: The Respectable Addicts. A Family Survival Guide. / B.Killinger. - Toronto, Canada: Key Porter Books, 1991. – 232 p.
6. McMillan, L.H.W., O'Driscoll, M.P., Marsh, N.V., & Brady, E.C. (2001). Understanding workaholism: Data synthesis, theoretical critique, and future design strategies. International Journal of Stress Management, 8(2), 69–91.
7. Richter A, Kostova P, Baur X, Wegner R. Less work: more burnout? A  comparison of working conditions and the risk of burnout by German physicians before and after the implementation of the EU Working Time Directive. Int Arch Occup Environ Health 2014;87:205–215.
8. Spence J., Robbins A. Workaholism: definition, measurement, and preliminary results // Journal of personality assessment.- №58. - 1992. - P. 160 - 178.
9. Taris TW, Van Beek I, Schaufeli WB. Demographic and occupational correlates of workaholism. Psychol Rep 2012;110:547–554.