ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО САМОРЕГУЛЯЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

Учитель є ключовою фігурою системи освіти а його особистість і поведінка здійснюють величезний виховний і психологічний вплив на особистість учня. Від психічного здоров’я педагога значною мірою залежить здоров’я підростаючого покоління, майбутнього України.

В умовах змін, які відбуваються сьогодні, все більш високі вимоги ставляться не тільки до професійних знань, умінь та навичок учителя, але й до рівня його особистісного саморозвитку, його психологічного самопочуття так як сучасний стан вітчизняної освітньої системи характеризується активним упровадженням інноваційних технологій у педагогічний процес.

Емоційний компонент у педагогічній діяльності, педагогічній майстерності було розглянуто в дослідженнях Ю.П. Азарова, Ф.Н. Гоноболіна, В.А. Кан-Калика, М.Д. Никандрова, Д.Ф. Ніколенка, І.Є. Синиці,І.Ю.Філіппової, Л.Я Малімон, А.Б.Мудрик та ін.

Численні емоціогенні фактори носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Ситуації емоційного перенавантаження, пов’язані з високим рівнем афективної напруженості, дезорганізують педагогічну діяльність, яка належить до складних, творчих видів діяльності. Повторювання ситуацій професійних стресів приводить до виснаження нервової системи педагогів, емоційних зривів, нервово-психічних захворювань. У зв’язку з цим у своїй повсякденній праці педагог постійно стикається з необхідністю керування емоційними станами, що викликає проблему пошуку найбільш ефективних способів емоційної регуляції й саморегуляції вчителя в напружених ситуаціях професійної діяльності[1].

Конструктивний та деструктивний вплив емоцій на педагогічну діяльність визначається функціонуванням активності вчителя на різних рівнях її детермінації. Реальний педагогічний процес включає в себе, крім специфічно діяльнісної активності учителя, також його поведінкову активність. На поведінковому рівні суб’єктні характеристики педагога залишаються не задіяними, оскільки його активність здійснюється під впливом емоцій як афективних структур минулого досвіду, функціонування яких підпорядковане певним механізмам динаміки внутрішнього психічного життя і котрі регулюють поведінку відповідно до особистісного змісту ситуації для вчителя. З переходом вчителя на діяльнісний рівень, пов’язаний з цільовою детермінацією власної активності, емоції, що впливають на поведінку, підлягають усвідомленій, довільній регуляції відповідно до основної мети педагогічної діяльності.

Вивчення індивідуальних особливостей емоційної сфери особистості й емоційної регуляції діяльності педагогів показало, що значній частині вчителів притаманні висока особистісна тривожність, невротичність, депресивність, дратівливість, емоційна та нервово-психічна нестійкість. Незначна частина вчителів адекватно виражає свої емоційні стани, здатна в процесі спілкування добре регулювати свої емоції й таким чином впливати на поведінку оточуючих, а також здатна глибоко розуміти різноманітні життєві обставини учнів, викликати в них довіру до себе й тим самим впливати на їхню поведінку.

Уміння емоційної саморегуляції представляють собою сформовані якості, розвиток яких може бути досягнутий шляхом застосування активних форм навчання. Тренінг розвитку вмінь емоційної саморегуляції є ефективним методом розвитку особливостей емоційної сфери особистості й емоційної регуляції діяльності педагогів, що зумовлюють формування адекватних способів емоційного реагування. Тренінг вирішує наступні завдання: активізація процесу самопізнання вчителями власного внутрішнього світу; досягнення більш високого рівня усвідомлення педагогами свого емоційного потенціалу та особистісного емоційного досвіду інших людей; досягнення емоційного катарсису; усвідомлення вчителями ролі та значення афективної сфери особистості в оптимізації діяльності, спілкування, психічного й фізичного здоров’я педагога та його учнів; розвиток здатності педагогів до емоційного проникнення й відгуку на переживання учнів, колег та інших оточуючих; розширення форм емоційного реагування; розвиток внутрішніх засобів автокорекції, самовідновлення, саморозвитку, самозбагачення й саморегуляції емоційної сфери особистості вчителя.

В умовах спеціального активного навчання (шляхом прийомів, спрямованих на отримання знань відносно спектра емоційних станів і умінь їх словесного позначення; самоаналіз внутрішнього світу, пробудження й розвиток бажаних почуттів і звільнення від небажаних; розвиток експресивних форм поведінки; формування умінь саморегуляції і саморозвитку емоційної сфери) значно підвищується здатність педагогів регулювати власні емоції відповідно до мети діяльності й таким чином впливати на поведінку оточуючих людей, адекватність зовнішнього вираження емоційних станів, врівноваженість, а також знижується дратівливість, емоційна лабільність, депресивність, сором’язливість учителів.

Установлено зв’язок між особливостями напружених педагогічних ситуацій і характером емоційної регуляції в них діяльності педагога. Виявлено властивості емоційної сфери особистості вчителя й емоційної регуляції його діяльності, що складають комплекс стійких індивідуальних особливостей і виявляються в переважних способах емоційного реагування. Перспективи подальшого дослідження проблеми емоційної регуляції педагогічної діяльності полягають, на наш погляд, у вивченні глибинних механізмів функціонування емоцій в діяльності та поведінці вчителя, а також у вивченні особистісних і діяльнісних факторів переходу педагога на рівень довільної саморегуляції.

Джерела та література:

1. Гуманістичний потенціал педагогічної комунікації : наук.-метод. посіб. для вчителів / Акад. пед наук України, Ін-т психології імені Г. С. Костюка ; [за ред. С. О. Мусатова]. - Київ : Пед. думка, 2008. - 96 с.
2. Філіпова І. Ю. Рефлексивні здібності педагога у професійній діяльності / І. Ю. Філіпова // Психологічні перспективи / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Ін-т соц. та політ. психології АПН України ; [редкол.: Л. Засєкіна (голов. ред.) та ін.]. - Луцьк, 2011. - Вип. 17. - С. 249-256. - Бібліогр.: 3 назви.