САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК Я-КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Формування Я-концепції особистості тісно пов’язане із поняттям «самосвідомість», адже усвідомлення людиною світу як такого не завжди зводиться до розуміння і прийняття зовнішніх об’єктів – центр свідомості  може бути спрямованим і на самого суб’єкта і його внутрішній світ.

Самосвідомість – це певна здатність людини усвідомити самого себе, своє Я, потреби, поведінку, інтереси та своє буття загалом. Відмінність між поняттями «свідомість» і «самосвідомість» полягає в тому, що самосвідомість орієнтована на осмислення і розуміння людини своїх почуттів, думок, вчинків, тобто вона є так званим знанням людини про саму себе [4].

В основі самосвідомості закладена здатність людини відокремлювати себе від власної життєдіяльності, що виникає в результаті спілкування, мислення, розуміння та ставлення до свого життя, а також вона пов’язана із спільною діяльністю, що сприяє формуванню певного уявлення про себе та свою здатність до суспільно значущих дій та вчинків.

Об’єктом самосвідомості є особистість, яка одночасно пізнає і пізнається, оцінює та оцінюється.

Структура самосвідомості досить складна і включає в себе різноманітні форми вияву, що пов’язані із усіма аспектами людської психічної діяльності, а саме із пізнавальним (самоаналіз, самокритичність, самооцінка, само переконання та ін.), емоційним (самоповага, самозадоволення, само схвалення та ін.) та вольовим (масо дисципліна, самоконтроль, саморегуляція та ін.). Серед цих ознак найбільша вагомими і значимими є самопізнання, самооцінка і самоконтроль.

Самопізнання завжди опосередковано відображенню зовнішнього світу і є процесом пізнавання суб’єктом самого себе, своєї діяльності та внутрішнього психічного змісту [4].

Самооцінка є важливим регулятором поведінки особистості, її взаємин із соціальним оточенням, тобто є оцінкою особистості самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей та ставлення до себе. Саме самооцінка має вагомий вплив на спосіб утворення соціальних контактів та групових відносин, а також їх тривалість та ефективність. Самооцінка особистості, яка є динамічним утворенням, змінюється відповідно до рівня соціального благополуччя індивіда: висока самооцінка сприяє особистісному розвитку, самоутвердженню в соціумі та структурі групових відносин, натомість низька самооцінка заважає індивідуальному зростанню, гальмує розкриття індивідуальності, провокує комплекси, які ускладнюють взаємини [4].

Самоконтроль є усвідомленим управлінням своїм психічним життям і поведінкою, а здатність до самоконтролю позначається вимогами оточення до поведінки особистості і передбачає спроможність людини усвідомлювати та контролювати ситуацію [4].

Дослідники виділяють три основні компоненти самосвідомості, а саме «Я-реальне» (що відповідає уявленню особистості про саму себе в певний момент – людина оцінює себе із різних позицій), «Я-ідеальне» (сюди відносять внутрішні мотиви, прагнення особистості до самовдосконалення, а також бажання, мрії, цілі щодо майбутнього. «Я-ідеальне» формує уявлення про те, до чого потрібно йти, щоби досягнути бажаного і саме як бачить людина себе в майбутньому, це і відображає рівень її домагань, впевненості в собі та наявність амбіцій) та «Я-минуле» (являє собою ту частину життя людини, яка дає поштовх тому, як людина будує своє майбутнє) [1].

Окрім того, самосвідомість пов’язують із здатністю до рефлексії, тобто усвідомленням індивідом того, як його сприймають і оцінюють оточуючі. М. Заброцький, О. Савиченко кажуть, що рефлексія – це процес відображення суб’єктами один одного і він передбачає 6 позицій: суб’єкт, який є насправді; суб’єкт, яким він бачить себе; суб’єкт, яким він бачиться іншому, і ті самі три позиції, але з боку іншого суб’єкта [3].

В результаті різноманітних процесів самосвідомості є так звана Я-концепція особистості. Я-концепція у внутрішньому світі людини, та її самосвідомості зокрема – це важлива структурна складова психологічної самоорганізації, що виконує функції передумови та наслідку ефективності соціальної взаємодії і якості життя вцілому та виражається вона як певною мірою усталена, динамічна і усвідомлена система уявлень особи про саму себе [2].

Отже, самосвідомість особистості є важливим чинником становлення та самовдосконалення індивіда у структурі соціальних відносин та посідає провідне місце при формуванні Я-концепції особистості.

Самосвідомість є складним психічним процесом, який полягає у сприйнятті особистості себе в численних ситуаціях взаємодії з іншими людьми, осмисленні себе як суб’єкта дій, почуттів, поведінки, позиції в соціумі.

Джерела та література:

1. Бондар В. І. Психологія / В. І. Бондар. – Київ : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. – 199 с.
2. Гура О. І. Концепти професійної Я-концепції фахівця / О. І. Гура // Наука і освіта : науково-педагогічний журнал Південного наукового центру АПН України. – 2009. – № 1-2. – С. 150-155.
3. Заброцький М. М., Савиченко О. М., Тичина І. М. Психологія особистості / М. М. Заброцький, О. М. Савиченко, І. М. Тичина. – Житомир : Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2006. – 205 с.
4. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія / С. Д. Максименко, В. О. Соловієнко. – Київ : МАУП, 2007. – 256 c.