ПРОБЛЕМА «СЕЛФІ» В ЖИТТІ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ

Однією з визначальних особливостей сучасної культури є майже повсюдне використання мобільних цифрових технологій, зокрема, смартфонів. Перехід на свій смартфон для того, щоб заповнити або вбити час у перервах життя, стало широко поширеною звичкою, автоматичною відповіддю на паузу у діяльності. Отже, такий «селфінг» може бути як психологічно, так і фізично поверхневим.

Селфі (від англ. self – сам, само) – вид фотографії, автопортрет, зроблений за допомогою камери смартфону, планшета, фотоапарата чи веб­камери і розміщений в соціальній мережі. Вперше поняття «селфі» з’явилося на австралійських інтернет-форумах у 2002 році і отримало широку популярність на початку 2010-х років через поширення мобільних пристроїв з фотокамерами та розвитком мобільних додатків, таких як Instagram [2, с. 302-305].

Деякі дослідники явища селфі наводять список найбільш поширених шаблонів селфі або ж основних типів селфі-знімків: зі знаменитістю; у тренажерному залі чи з іншими (різними) атрибутами фітнесу та спорту (з метою нібито поділитися результатами тренування і культивувати здоровий спосіб життя); з їжею; у примірювальній (сюди також відносяться фотографії, зроблені взагалі в момент примірювання різноманітного одягу та взуття); на пляжі (або в іншому місці відпочинку); селфі-качечки (з характерно витягнутими губами) [3]. 

Виходячи з проаналізованих нами зображень, до цієї класифікації можна додати й такі типові зображення: на фоні відомих історичних і географічних пам’яток, архітектурних споруд, у музеях тощо; з авторитетними дорослими (вчителями, батьками); з птахами та тваринами (з метою показати на фоні своїх улюбленців себе, як гарного господаря та друга); під час видатних подій, заходів; екстремальне селфі (особливо за допомогою нового засобу китайських виробників – палиці для селфі або моноподу – спеціального штативу для смартфону, який дозволяє знімати самого себе на відстані); ненормативне селфі (таке, що викликає естетичний шок, обурення, нерозуміння інших; пов’язане з незвичними місцями або подіями для зйомок – храм, кладовище, смерть людини, катастрофа) [2].

На нашу думку, вище зазначені типи означають, що створення селфі, першочергово, вирішує творчі чи терапевтичні завдання й може бути етапом, після якого людина перейде до творчої фотографії або виходу з життєвої кризи. Якщо така гра поступово переходить у залежність, тоді вона може стати й хворобою. 

Американські вчені реальний психічний розлад з віртуальним вираженням поділили на три форми. Перша – епізодична: особа фотографує себе щонайменше тричі на день, однак зроблені фото не виставляє на загальний огляд, їх може побачити тільки обмежене коло людей. Друга стадія – гостра. Людина робить фото себе тричі на день, світлини викладає у соціальній мережі. Третя стадія – хронічна. У такої людини спостерігається неконтрольоване бажання фотографувати себе цілодобово, розміщуючи світлини в Інтернеті не менше шести разів на день. 

Відповідно до цих стадій виокремлюють: 

-     пограничне селфі, що полягає у фотографуванні себе 2-3 рази на день, проте без загостреного бажання демонструвати фото в мережі; 

-     гостре селфі – фотографування себе мінімум 3 рази на день і розміщення фото у соціальних мережах; 

-     хронічне селфі пов’язано із фотографуванням себе в будь-який зручний момент з активним розміщенням світлин у соціальних мережах. 

Якщо ж розглядати селфі не в психопатологічному контексті, а суто в соціальному, то воно, в основному, орієнтоване на сприймання інших людей. Тому особи, для яких важлива думка інших, активно виставляють фото у соціальних мережах, обмінюються один з одним інформацією, збирають відгуки друзів [1]. 

Отже, серед основних «плюсів» селфі є:

1. Простота та доступність – не треба когось просити і переживати про якість знімку, все повністю контролюється нами. Досить увімкнути будь-який пристрій з камерою, підняти його на необхідний рівень і натиснути кнопку.
2. Спілкування без меж – пересилаючи фотографії, можна розповісти друзям, які знаходяться далеко від нас, про те, що зараз відбувається в нашому житті.
3. Розвиток творчого потенціалу – адже необхідно вибрати тематику знімка, підібрати світло, фон і загальну обстановку, правильно підібрати ракурс для того, щоб фото було максимально природним.
4. Можливість для самовираження – не всі наважуються в звичайному житті показати іншим свій внутрішній світ у всій повноті. Але іноді зробити це дуже хочеться і селфі дає такий шанс.
5. Пізнання себе – селфі може стати передавачем емоцій і орієнтиром для особистих змін, якщо людина, наприклад, хоче простежити спортивні досягнення або успіхи при виборі особистого стилю.
6. Підвищення самооцінки – селфі є важливою частина самопрезентації. Розміщуючи в мережі тільки відбірні автопортрети, людина може показувати себе з найбільш вигідного для неї боку.
7. Спосіб познайомитися з цікавими людьми – за вашим фото зацікавлений спостерігач може зробити ряд висновків про вас, як про особистість, адже фотографія – це заява про себе, про свою приналежність до соціальної групи, навчання, роботу, захоплення, хобі.

Але, нажаль, у селфі є і інша сторона медалі, яка може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю людини. Тож серед основних «мінусів» селфі можна виокремити наступне:

1. Заміна реального спілкування віртуальним. Нажаль багатьом підліткам в сучасному житті легше представити себе світу через селфі або пост в соціальних мережах, аніж через реальне спілкування. До того ж, у реальному житті, щоб досягти успіху, треба працювати над собою. А тут – досить вибрати вдалий ракурс, сфотографувати себе, викласти в соціальну мережу на загальний огляд, а потім збирати захоплені відгуки і «лайки».
2. Заниження самооцінки. Перегляд чужих селфі часто негативно впливає на самооцінку. Адже, як правило, люди публікують лише кращі фотографії, які створюють ілюзію прекрасного життя. А друзі або відвідувачі, переглядаючи їх, можуть розчаруватися у власному житті, порівнявши себе та своє життя з ідеалом на чужому зображенні.
3. Фальшиве «Я». Людина представляє світу вже не самого себе, а той образ, який їй хотілося б показати, образ, побудований на основі уявлень людини про те, якою її очікують побачити.
4. Залежність від «лайків». Кожен «лайк», який з’являється під опублікованим селфі, сприймається автором, як похвала і успіх у суспільстві. Згодом ця похвала стає життєво необхідною і не отримавши чергову дозу «лайків», селфіман відчуває своєрідну психологічну ломку.
5. Розвиток селфі-залежності. Надмірне захоплення селфі з часом призводить до розвитку справжнісінької селфіманії (селфізму) – психологічної залежності, що виражається в постійному бажанні себе фотографувати. Людина робить фактично все, не випускаючи фотокамеру з рук.
6. Травматизм та нещасні випадки. Іноді селфі в прямому сенсі калічить або навіть вбиває. Коли підлітки у спробах зробити оригінальний кадр і в гонитві за тисячами «лайків» йдуть на екстремальні вчинки: деруться на високі будівлі або мости, позують перед рухомим поїздом або на даху електрички, на краю обриву або за кермом автомобіля [3].

Висновки. Селфі унікальний феномен, що пов’язаний із бажанням майже кожного інтернет-користувача транслювати свою приватну інформацію через мережі. Беззаперечно, реальність для багатьох підлітків стає засобом формування віртуального «Я» особистості. Проте більшість користувачів не живуть реальним життя, а нібито працюють на власні контенти в мережі. Основною проблемою в цьому випадку є свідоме зосередження більшості молодих осіб, а особливо підлітків, на активності в мережі, що призводить до відриву від суспільного життя.

Джерела та література:

1. Бриль Н. М. Селфі як соціально-психологічне явище / Н. М Бриль // Актуальні проблеми психології. – Т. 1. – Вип. 44. – 2016. – С. 62-67. 
2. Богиня Я. О. Проблема «селфі» в житті сучасної молоді / Я. О. Богиня, К. М. Пасько // Етнічна самосвідомість та міжетнічна взаємодія в сучасному світі : зб. наук. праць / [за ред. : Кузікової С. Б., Щербакової І. М., Пасічник Н. О.]. – Суми : Вид­во СумДПУ ім. А. С. Макаренка. – 2016. – С. 302-305.
3. Калька Н. М. Феномен селфі як спосіб презентації «Я» у віртуальному просторі / Н. М. Калька // Наук. вісник Львівського держ. університету внутрішніх справ. – 2015. – № 2. – С. 156-164.