КОГНІТИВНА СКЛАДОВА ДОВІРИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

Постановка наукової проблеми та її значення. Швидкий цивілізаційний розвиток зумовлює певне соціальне відчуження людей, неприйняття та відсутність взаєморозуміння, зростання агресивності і негативізму у взаєминах. Дедалі більше втрачається довіра до інших, зникають такі моральні ідеали, як взаєморозуміння та підтримка. Через брак довіри, людині важко налагоджувати близькі стосунки, тому зростає ймовірність ізоляції від суспільства[9].

Мета дослідження полягає в теоретичному дослідженні особливостей когнітивної складової у вияві довіри.

Виклад основного матеріалу та результатів дослідження. Перші спроби вивчення феномену довіри були пов’язані з роботами таких філософів, як Дж. Локк,  І. Кант, Т, Гоббс, Ж.-Ж. Руссо. В них розглядалися питання довіри до держави, його моральні і нормативі підстави. Одним з перших авторів, який визнав важливість довіри у людських взаємовідносинах був Р. Емерсон.

І. Антоненко зазначає, що довіра є психічним станом (стан, віра, впевненість), психічним процесом (емоція, почуття) і формою спрямованості особистості (переконання), адже вміщає у собі усі ці характеристики. Автор зазначає, що в широкому розумінні можна переконатися в тому, що довіра, як психічний феномен, є психічним станом, який маніфестує себе через сукупність психічних процесів, як властивість особи є певною інваріантною величиною і виявляється зовні в конкретному ставленні [1, с. 125].

Враховуючи багатоплановість поняття «довіри», вчені наголошують у відсутності загальновизнаної концепції довіри. А розмаїття визначень довіри призводить до того, що довірою називають різні феномени. Зокрема, С. Касталдо під час комп’ютерного контент-аналізу визначив 72 цитовані визначення довіри. Спираючись на них, він зробив висновки:

-     довіра пов’язана з очікуваннями, переконаннями, волевиявленням або установками особистості;

-     довіра може виявлятися у взаємодії з різними соціальними об’єктами;

-     довіра може визначатися через дію або поведінку (діяльнісний аспект довіри – це коли дія суб’єкта є проявом довіри);

-     у визначенні довіри відображаються наслідки та результати довіри іншим;

-     довіра може виникати у ситуації невизначеності або ж ризику [1].

С. Максименко вважає, що на початковій стадії онтогенезу визначальною у ставленні до інших є когнітивна сфера особистості. Нові знання дають змогу дитині бачити світ таким, що відповідає уявленню про нього. Особистість відчуває себе впевнено, надійно і комфортно, вона довіряє світу. Вчений аргументує, що входження дитини в світ триває синхронно з так званим «вибухом розвитку» когнітивної сфери. «Перший рік життя є «великим вибухом» розвитку пізнавальної сфери і породжує кардинальну спрямованість її процесів» [5, с. 205].

Г. Почебут виявила, що генералізована (узагальнена) довіра до людей у молоді виражена в меншій мірі, ніж у людей старшого покоління [1].

А. Купрейченко у своїх дослідженнях констатує, що значення довіри у віковій категорії 17-20 років характеризується вираженою амбівалентністю. Тобто у молодих людей висока довіра до іншої людини поєднується з уявленнями про неї як про непередбачувану, неприємну та нерозуміючу.  Для молодих респондентів більш значущими підставами довіри / недовіри, в порівнянні з іншими віковими групами, є знання об’єкт довіри та розрахунок вигоди. Найменш значущі для людей віком 17-20 років такі підстави довіри, як надійність об’єкта довіри, єдність (схожість) поглядів та установок. За іншими даними, при формуванні довіри юнаки в першу чергу спираються на надійність партнера по взаємодії  [2].

У структурі довіри дослідниця виокремлює когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Пропонуємо розглянути детальніше саме когнітивний компонент довіри.

За А. Купрейченко, когнітивний компонент містить уявлення про себе, про іншого учасника довірливих взаємин, про умови взаємодії та очікування, пов’язані із поведінкою партнера. У структурі довіри цей компонент вирізняється динамічністю та зумовлений попереднім досвідом спілкування суб’єкта, постійним оновленням знань щодо соціальних ситуацій навколо [4].

Т. Скрипкина, А. Кульчицька наголошують на важливості прогностичної складової (когнітивного компоненту)в структурі довіри до себе. Ця складова довіри містить переживання, думки, поведінку, які пов’язані з можливостями людини, що дозволяють їй задовольнити свої наміри (переживання «Я можу»). Авторка визначає когнітивну складову довіри як знання людини про себе та світ, норми поведінки, на основі чого формується прогноз наслідків передбачуваного вчинку.На думку дослідниці, лише зріла особистість, відзначається узгодженістю компонентів довіри до себе, що стає можливим завдяки високому рівню самоорганізації, а, отже,властива лише дорослим особистостям [3; 7, с. 56].

У когнітивному компоненті довіри до себе певним чином виявляється ступінь саморозкриття особистості самій собі та іншим людям у життєво важливих сферах: сімейній, інтимній, соціальних контактах, навчанні [7, 8]. Підсумовуючи розмірковування про характеристики довіри до себе у когнітивному компоненті, Т.Скрипкина відзначає, що їх взаємозв’язок стисло може бути визначений як сукупність власних думок, які особистість має, відповідаючи на запитання: якою мірою, чому, і наскільки довіряти собі у вирішенні важливих життєвих питань [7].

Когнітивний компонент довіри – це сукупність уявлень, знань про людину, з якою встановлюється взаємозв’язок. Зокрема, в дослідженнях, які проводились А.Бодальовим у межах соціальної перцепції, зауважено, що провідну роль у регуляції міжособистісного спілкування виконують уявлення, поняття про іншу людину, які атрибутуються на основі минулого досвіду міжособистісної взаємодії [5]. В цьому випадку довіра виступає як впевненість суб’єкта в тому, що на партнера можна сподіватися в критичній ситуації. Надійність у цьому випадку стає імперативом довіри.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, теоретичний аналіз наукової літератури дозволяє зробити припущення, що наявність в особистості довіри до світу, до себе та інших людей залежить від її віку. Також можна стверджувати, що когнітивний компонент є домінантним у становленні структури довіри на усіх етапах життя особистості.

Джерела та література:

1. Антоненко И. В. Доверие: социально-психологический феномен / И. В. Антоненко. – М. : Социум; ГУУ, 2004. – 320 с.
2. Ильин Е. П. Психологиядоверия / Е. П. Ильин.– СПб. : Питер, 2013. – 288 с.
3. Кульчицька А.В. Особливості формування синдрому емоційного вигорання у працівників державних установ / А.В. Кульчицька// Психічне здоров’я працівників державних установ : [монографія] / за заг. ред. Л. В. Засєкіної , А. В. Кульчицької. – Луцьк: Вежа-Друк, 2018. – С.58-77.
4. Купрейченко А. Б. Психологиядоверия и недоверия / А. Б. Купрейченко.–  М. : Изд-во «Институтпсихологии РАН», 2008. – 571 с.
5. Максименко С. Д. Теоретичні засади психологіїособистості: ґенезанужди / С. Д. Максименко // Наукові записки Інститутупсихологіїімені Г. С. Костюка АПН України. – К., 2005. – Вип. 26. – Т. 1. – С. 3-18.
6. Москаленко В. В. Соціалізація особистості: монографія / В. В. Москаленко. – К.: Фенікс, 2013. – 540 с.
7. Скрипкина Т. П. Психологиядоверия: учеб. пособие / Т. П. Скрипкина.  М. : «Академия», 2000. – 264 с.
8. Федотова Т. В. Особливості вияву суб’єктивного благополуччя як показника психічного здоров’я особистості (на прикладі працівників державної служби)/ Т. В. Федотова // Психологічні перспективи. – 2018. – 310 – С.280-291. https://doi.org/https://doi.org/10.29038/2227-1376-2018-31-280-291
9. Федотова Т.В. Особливості переживання самотності в осіб раннього юнацького віку / / Т. В. Федотова// Психологічні перспективи. – 2015. – 26. – 297-307. Retrievedізhttps://psychoprospects.eenu.edu.ua/index.php/psychoprospects/article/view/93