ФЕНОМЕН СТРЕСОСТІЙКОСТІ ЯК АСПЕКТ РЕСУРСНО-ПОВЕДІНКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність теми. Дослідження природи стресостійкості, шляхів і засобів її формування та її ресурсно-поведінкового потенціалу має важливе значення для особистості у цілому ряді життєвих і професійних подій. У процесі трудової діяльності фахівець систематично піддається психоемоційним впливам, що пов’язані з надмірними вимогами, високим рівнем контролю виробничих ситуацій, обмеженістю ресурсів щодо можливості їх зміни й удосконалення.

Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі феномену стресостійкості та його ресурсно-поведінкового потенціалу для особистості.

Виклад основного матеріалу. Під терміном «стресостійкість» С.В. Суботін (1992) розуміє такі приватні його складові, як емоційна стійкість, психологічна стійкість до стресу, стрес-резистентність, фрустраційна толерантність. Цей погляд на феномен стресостійкості є досить поширеним [8].

Б.X. Варданян (1983) визначає стресостійкість як особливу взаємодію всіх компонентів психічної діяльності, в тому числі емоційних. Стресостійкість можна більш конкретно визначити як властивість особистості, що забезпечує гармонійне ставлення між усіма компонентами психічної діяльності в емоціогенній ситуації і тим самим сприятиме успішному виконанню діяльності [3].

Аналіз досліджень та публікацій свідчить про те, що проблема стресостійкості у наукових дослідженнях розглядалась як проблема бар’єру психічної адаптації людини (Ю.А. Александровський [1], А.В. Вальдман [2], В.І. Лебедєв [6]), емоційної стійкості та здатності контролю емоцій (Е.А. Мілерян) [7]. Ряд дослідників основою стресостійкості вважають саморегуляцію людини (Л.Г. Дика, О.А. Конопкін, В.І. Моросанова, Р.Р. Сігаєв), яка складається із певних ланцюгів (О.А. Конопкін). До стресостійкості відносять різноманітні копінг-механізми і механізми психологічного захисту (Н.Хаан), на які впливає локус контролю (Д.Роттер), етнічний фактор (Л.Таукенова), тип ВНД (Л.Собчик), психічні і соматичні захворювання (Е. Чехлатий, Н. Сирота, В. Ялтонський). Усі дослідники відзначають, що стресостійкість як властивість психіки відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у складних умовах.

З позицій когнітивно-трансактного підходу до аналізу психологічного стресу багатовимірна оцінка стресостійкості повинна включати в себе комплекс когнітивно-афективних оцінок стресової ситуації і доступних ресурсів для її подолання [4]. Під ресурсами розуміються внутрішні і зовнішні змінні, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях; це емоційні, мотиваційновольові, когнітивні і поведінкові конструкти, які людина актуалізує для адаптації до стресогенних/стресових трудових і життєвих ситуацій.

Передбачається, що на ранніх стадіях стресу люди намагаються боротися з безперервними (триваючими) стресорами шляхом інтенсивного вкладення особистих ресурсів, спрямованого на подолання (копінг) руйнуючого стрес-фактора. Якщо ресурсів недостатньо, щоб вплинути на стрес-ситуацію, то люди перезбуджені, тривожні і фрустровані. У разі дефіциту ресурсів люди переключаються на захисну поведінку, для збереження або поповнення своїх персональних ресурсів. Проводячи захисну політику, люди запасають доступні для себе ресурси (проактивне подолання стресу), прагнуть зменшити прямі і непрямі втрати ресурсів, які можуть виникати від постійного вкладення в дії або рішення, які не будуть винагородженими. Втрата ресурсів негативно позначається на задоволеності якістю життя і стан здоров’я особистості.

Психологічні ресурси можна уявити як сильні сторони особистості, які підвищують соціальну адаптивність і психологічну стійкість до стресів. Це можуть бути позитивні емоції, позитивний настрій, наявність сил і внутрішня готовність до вирішення поставлених завдань і т.д.

Е. Фром виділив три основних психологічних ресурси, що допомагають людині зберігати душевну рівновагу в скрутних життєвих обставинах [4]. Надія – психологічна категорія, яка сприяє життю і зростанню. Це активне очікування і готовність зустрітися з тим, що може з’явитися на світло. «Сподіватися – значить, в кожен момент часу бути готовим до того, що ще не з’явилося на світло, і не дивлячись ні на що не впадати у відчай, якщо на тій чи іншій ділянці життєвого шляху це народження не відбулося». Раціональна віра – переконаність в тому , що існує величезна кількість реальних можливостей і потрібно вчасно виявити ці можливості. Віра – раціональна інтерпретація сьогодення. Душевна сила, мужність – здатність чинити опір спробам поставити під загрозу надію і віру і зруйнувати їх шляхом перетворення в голий оптимізм або в ірраціональну віру. Спіноза під душевною силою розумів здатність сказати «ні» тоді, коли весь світ хоче почути «так» [9].

Індикаторами наявності ресурсів можуть служити показники як зовнішньої успішності діяльності, так і настрій, задоволеність працею, якістю життя, оптимістичний настрій, позитивне ставлення до себе і оточуючих.

Висновки та перспективи подальших досліджень. У ході теоретичного аналізу феномену стресостійкості, встановлено, що більшість дослідників відзначають, що стресостійкість як властивість психіки відображає здатність людини успішно здійснювати необхідну діяльність (життєдіяльність) у складних умовах. В результаті взаємодії суб’єкта і стресогенної ситуації виникають відносини, які запускають ті чи інші ресурсні механізми адаптації і подолання. Ми можемо використовувати ресурси в момент стресу або «консервувати» їх, тобто зміцнювати свої ресурси задовго до того, як опинимося в стресовій ситуації (допомагати друзям, займатися спортом, вкладати гроші у власне навчання і здоров’я).

Перспективу подальших досліджень вбачаємо у емпіричному вивченні феномену стресостійкості та його ресурсно-поведінкового потенціалу для особистості. Для діагностики ресурсів стресостійкості повинен бути використаний комплекс методик, що дозволяють оцінити наявність психологічних ресурсів різного рівня.

Джерела та література:

1. Александровский Ю. А. Состояние психической дезадаптации в экстремальных условиях / Ю. А. Александровский, П. М. Румянцева, Б. П. Щукин, В. В. Юров // Журн. невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. – М. : Медиа Сфера, 1989. – Т. 89, №5. – С. 111–117.
2. Вальдман А. В. Экспериментальная нейрофизиология эмоций. / А. В. Вальдман. – М. : Изд-во МГУ, 1972. – 216 с.
3. Варданян, Б.Х. Механизмы регуляции эмоциональной устойчивости / Б.Х. Варданян // Категории, принципы и методы психологии. Психические процессы. М., 1983. С. – 542-543.
4. Величковский Б. Б. Многомерная оценка индивидуальной устойчивости к стрессу: Автореф. дисс. ... канд. псих. наук. — М., 2007.
5. Кульчицька А.В. Особливості формування синдрому емоційного вигорання у працівників державних установ / А.В. Кульчицька// Психічне здоров’я працівників державних установ : [монографія] / за заг. ред. Л. В. Засєкіної , А. В. Кульчицької. – Луцьк: Вежа-Друк, 2018. – 165 с.
6. Лебедев В. И. Личность в экстремальных условиях / В. И. Лебедев – М.: Политиздат, 1989. – 303 с.
7. Милерян Е. А. Эмоционально-волевые компоненты надежности оператора / Е. А. Милерян // Очерки психологии труда оператора. – М. : Наука, 1974. – С. 5-82.
8. Субботин С.В. Устойчивость к психическому стрессу как характеристики метаиндивидуальности учителя: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 // С.В. Субботин. Пермь, 1992. С – 152 с.
9. Фром Э. Революция надежды. — СПб., 1999.
10. Pearlin L., Schooler C. The structure of coping // Journal of Health and Social Behavior. 1978. Vоl. 19. P. 2–21.