САМОМЕНДЖМЕНТ ЯК ЧИННИК ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ

Постановка проблеми та її значення. Інформаційний розвиток суспільства ставить нові завдання, зокрема оволодіння стратегіями, навиками та знаннями самоменджменту, під яким розуміють управління власними ресурсами, тобто вміння їх набувати, зберігати, розвивати, раціонально використовувати і бути успішною та самодостатньою людиною. Процес самоменджменту є також фактором позитивної дії на якість життя особистості. Дослідник самоменеджменту Л. Зайверт обґрунтовано стверджує, що поліпшувати своє життя необхідно із самого себе: «Зміни себе – і ти зміниш світ навколо себе». Замість того, щоб змінювати обставини, які ми і так не в силах змінити, потрібно змінити своє відношення до них. Самоуправління та особиста відповідальність – це ключові концепти успішної особистості та її психічного здоров’я.

Мета дослідження: теоретичний аналіз проблеми самоменджменту як чинника психічного здоров’я особистості.

Виклад основного матеріалу. Управлінська самосвідомість особистості передбачає становлення внутрішньої моделі, що відображає психічну складову здоров’я. Важливою умовою розвитку індивіда є природа організму, спадщина і ті антропологічні особливості, які складають основу для розвитку особистості. Під психічним здоров'ям розуміється гармонійний розвиток психіки, відповідний віку та віковій нормі людини. Для здорової психіки характерний позитивний емоційний стан, як стійкий характер відгуків на різні події, факти. Переважний емоційний стан (радість, почуття тривоги, смуток тощо) - це настрій, емоційний фон з усіма його компонентами. Саме емоційний стан чинить потужний вплив на психічне здоров'я і є його надійним індикатором. Психічне здоров^’я це: 1) відсутність виражених психічних порушень; 2) певний резерв сил людини, завдяки якому вона може подолати несподівані стреси; 3) стан рівноваги між людиною і світом, що її оточує.

Характеристиками ефективності самоменджменту людини є знання нею своєї індивідуальної техніки роботи, здатність піклуватися про своє здоров’я, вміння володіти емоційно-вольовою сферою, навички самодисципліни, здатність формулювати та реалізовувати життєві цілі. Системний підхід у психології управлінського розвитку особистості вимагає аналізу розвитку пізнавальної активності особистості, шляхів реалізації її психофізіологічного,  соціального, професійного та морального потенціалу [3].

Завдання самоменеджменту включають і такий фактор діяльності людини, як біологічний, який містить у собі поняття природного ритму роботи індивідуально для кожної людини і поняття біоритмів. Працездатність кожної людини піддається визначеним коливанням, які відбуваються в рамках природного ритму. Говорять звичайно про «людину ранку» чи «жайворонка» і про «людину вечора» чи «сову». Пік працездатності припадає в них на різні періоди дня. Кожен з нас може пристосуватися до цих коливань своєї працездатності. Необхідно вивчити свої особливості і використовувати ці закономірності у своєму розпорядку дня. У житті кожної людини присутні і впливають три різні потоки енергії: фізичний ритм (впливає на фізичну силу і на силу волі); психічний ритм (обумовлює динаміку почуттів, настроїв, творчих сил); інтелектуальний ритм (впливає на розумові здібності) [2].

Самоменеджмент як чинник психічного здоров’я можна розглядати також через призму поняття рефлексії, яке передбачає не лише знання особистістю про себе та свою діяльність, а й про те, як його діяльність сприймають інші. Рефлексія розглядається як поняття, що характеризує форму теоретичної діяльності людини, яка спрямована на самопізнання та самоконтроль. Рефлексія, як стан, характеризує саморозкриття психіки людини. Рефлексія, як процес, синтезує всю систему інтегральних процесів і значною мірою відображається у такому синтезі [3]. Інтегральні процеси виступають проміжною ланкою, етапом і рівнем інтеграції між основними психічними процесами та цілісною структурою регуляції діяльності.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що проблема самоменеджменту особистості лише нещодавно стала об’єктом наукових досліджень,  тому досі не існує єдиного визначення цього поняття. Самоменджмент є самоорганізацією, вмінням керувати собою та процесом управління у різних сферах, що безпосередньо пов’язане з рівнем задоволення власним психічним здоров’ям. Аналіз аспекту рефлексії як комплексного інтегруючого фактора саморегуляції дає змогу розглядати її у якості важливого чинника психічного здоров’я.

Джерела та література:

1. Вірна Ж., Фенина О.  Професійний самоменеджмент особистості: монографія/ Ж. Вірна, О. Фенина. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - 212с.
2. Волянюк Н. Рефлексивність як детермінанта суб’єктності тренера-викладача / Н. Волянюк // Соціальна психологія. – 2005. - № 2 (10). – С.114-127.
3. Зайверт Л. Ваше время – в ваших руках. Советы руководителям, как эффективно использовать рабочее время / Л. Зайверт. – М. : Экономика, 2001. – 267 с.
4. Кульчицька А.В. Особливості формування синдрому емоційного вигорання у працівників державних установ. Психічне здоров’я працівників державних установ : [монографія] / Д. П. Власюк, О. В. Кихтюк, А. В. Кульчицька та ін./ за заг. ред. Л. В. Засєкіної , А. В. Кульчицької. -  Луцьк: Вежа-Друк, 2018. – С. 58-77.