ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РОЛІ АСИСТЕНТА ВЧИТЕЛЯ У СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ІНТЕГРАЦІЇ ДІТЕЙ З ООП В ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УКРАЇНСЬКІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Актуальність досліджуваної теми полягає у тому що вона є соціально значимою та не достатньо вивченою.

Предметом дослідження є порівняльна характеристика освітнього середовища в українських та зарубіжних школах.

Мета полягає в дослідженні порівняльного аналізу ролі асистента вчителя у закладах освіти.

Для досягнення мети дослідження та перевірки висунутих припущень ми поставили перед собою  завдання: здійснити порівняльний аналіз ролі асистента вчителя у соціально-психологічній інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в освітнє середовище закладів освіти в українській і зарубіжній педагогічній практиці.

Порівняльний аналіз проблеми соціально-психологічної адаптації студентської молоді з інвалідністю в освітнє середовище вищої школи в українській і зарубіжній  педагогічній практиці. Прийняття філософії єдиного європейського дому, співдружності рівних людей з різними проблемами, примусило суспільство по-новому оцінити систему спеціальної освіти. Те, що раніше оцінювалось як її перевага: збільшення кількості спеціальних навчальних закладів, більш широке охоплення спеціальною освітою – у семидесяті роки ХХ ст. починає оцінюватись негативно. Скерування дитини в спеціальну школу, а тим більше в інтернат у цей період сприймається як спроба ізоляції від батьків, однолітків, повноцінного життя. «Навіть найкращі сучасні заклади з хорошим обладнанням і достатньо кваліфікованим персоналом є безликими, оскільки в основі інституціоналізації лежить припущення, що інтерновані нездатні жити самостійно, як інші члени спільноти, а тому вони стають пасивними і залежними. Сам факт їх відокремлення від суспільства сприяє цій тенденції і розвитку того, що зазвичай називають «інституційним менталітетом», а це, в свою чергу, представляє собою новий вид інвалідності, оскільки перешкоджає реінтеграції в суспільство» [1, с. 48].

Таким чином, на початок 90-х років у Західній Європі остаточно утвердилась концепція інтегрованого навчання в загальноосвітній школі На думку О. Барно, «ретроспективний аналіз розвитку історії у ставленні суспільства і держави до «аномальних людей» дозволяє стверджувати, що цивілізація пройшла шлях від нетерпимості і, навіть агресії, презирства до людей з відхиленнями у здоров’ї та розвитку, до милосердя, а також усвідомлення і розуміння необхідності залучення цих людей до активної діяльності в суспільстві» [2, с. 28]. Таким чином, у більшості країн Євросоюзу станом на сьогодні питання інтегрованої та інклюзивної освіти в межах дошкільних і загальноосвітніх закладах фактично вирішене: в інтернатних закладах знаходяться в середньому лише 2-3% дітей з особливими потребами, в той час, як у сучасній Україні – більше 50% [3].

Виключне значення в окресленому процесі має «Конвенція про права інвалідів» (ООН, 2007 р.), де викладене сучасне бачення реалізації права людей з обмеженими функціональними можливостями на освіту: «держави-учасниці визнають право інвалідів на освіту. З метою реалізації цього права без дискримінації і на основі рівності можливостей, держави-учасниці забезпечують інклюзивну освіту на всіх рівнях і навчання впродовж усього життя» [4].

Аналіз основного закону України, демонструє, що питання забезпечення рівного доступу до здобуття освіти усіма без виключення людьми не прописується безпосередньо, проте чітко задекларовані непорушні принципи щодо цього питання.

В установчих документах щодо освіти дітей з особливими освітніми потребами закріплено потребу надання додаткової допомоги в межах освітнього процесу. Саме такою допомогою стає введення посади асистента вчителя.

Цікаво, що концепція розвитку інклюзивної освіти була затверджена у 2010 році, проте такі поняття як «інклюзивне навчання», «дитина з особливими освітніми потребами», «індивідуальний план розвитку» в законі про освіту закріпили лише у 2017 році.

На сучасному етапі психологічні вимоги до особистості педагога, що працює з дітьми з особливими освітніми потребами включають: вимоги до особистості педагога, які базуються на диференційному підході в системі освіти та вимоги до особистості педагога та асистента вчителя, що працюють в системі інклюзивної моделі освіти – особистісно-орієнтований та індивідуалістичний підходи [5].

Співпраця асистента вчителя та вчителя – це узгодження у роботі асистента вчителя та вчителя. Це є важливою умовою ефективності здійснення освітнього процесу в інклюзивному закладі. Вчитель керує роботою у класі, асистент вчителя, беручи безпосередню участь у навчально-виховному процесі, здійснює супровід учнів, які мають труднощі у засвоєнні навчального матеріалу. Учитель і асистент разом працюють над плануванням навчальних занять, обговорюють необхідні адаптації/модифікації згідно індивідуального плану [6].

Основне у роботі вчителя та асистента – зрозуміти потреби учня та усвідомити необхідність адаптації та модифікації навчального матеріалу, що покращить успішність навчання не лише дитині з особливостями психофізичного розвитку, а й іншим учням класу [7].

Вчителі та асистенти виконують різні ролі задля досягнення спільної мети. Вчителі не повинні «перекладати» всю відповідальність за освіту дитини на асистента. Також учителям не слід повністю брати на себе цю роль, і вони мають бути впевненими, що можуть покластися на допомогу асистентів, коли це буде потрібно. Це потребує обговорень на етапі планування спільної роботи [8].

Особливості роботи асистента вчителя. Успіх у навчанні і вихованні дітей багато в чому залежить від особистісних якостей учителя і насамперед від його педагогічних здібностей. Під здібностями до педагогічної діяльності розуміється певне поєднання психічних властивостей особистості, що є умовою досягнення високих результатів у процесі навчання і виховання дітей. Розвиток педагогічних здібностей органічно пов'язаний з оволодінням педагогічними вміннями та навичками [9, с. 10-20].

Роль асистента вчителя у інклюзивному освітньому просторі можна визначити наступним чином, рис. 1.

Рис. 1. Схема соціальної позиції асистента вчителя в класі з інклюзивною формою навчання

Надзвичайно велике значення професійних якостей асистента вчителя, оскільки він співпрацює не лише з дитиною з ООП, швидше за все, виступає ретранслятором середовища для цієї дитини. Більш того, асистент вчителя виконує функції посередника між всіма учасниками навчально-виховного процесу, представляючи інтереси дитини з особливими освітніми потребами, виконуючи основний свій функціональний обов’язок – інтегрувати дитину в освітнє і соціальне середовище.

Таким чином останні шістдесят років стали найбільш динамічним та прогресивним періодом змін суспільного ставлення до категорії осіб з обмеженими функціональними можливостями, що особливо чітко простежується у площині освіти. Визначальна роль у цьому процесі належить міжнародним організаціям, зокрема ООН, які, з одного боку, стали зосередженням позитивного освітнього досвіду різних країн, а з іншого – ініціаторами цих змін в усьому світі. Аналіз законодавчої практики засвідчує позитивні зрушення у сфері українського законодавства та освітньої політики у сфері забезпечення інтегрованого/інклюзивного навчання дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями.

Список використаних джерел:

1. Права людини і інвалідність / Доповідь комісії про права людини ООН: [Електронний ресурс] – Режим доступу : E/CN, 4/SUB 2/1 911/31/- 76 с.
2. Барно О. М. Формування фахівців нового покоління.  Кіровоград : Імекс, 2006. 251 с
3. Чайковський М. Є. Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з молоддю з особливими потребами в умовах інклюзивного освітнього простору : дис. на здобуття наук. ступ. док. пед. наук : 13.00.05 - соціальна педагогіка / М. Є. Чайковський ; наук. керівник Лактіонова Галина Михайлівна ; ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”.  Старобільськ, 2016. 570 с.
4. Конвенція про права дитини  [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_021
5. Становіч П., Джордан Е. Інклюзія як професійний розвиток. http://www.canada-ukraine.org
6. Мастроп’єрі та ін. Побудова взаємин співробітництва заради виконання потреб інклюзії. Kappa Delta Pi Rec. 44. №4. 2008.
7. Колупаєва А.А., Данілавічютє Е.А., Литовченко С.В. Професійне співробітництво в інклюзивному навчальному закладі: навчально-методичний посібник. Київ: Видавнича група «А.С.К.», 2012. 192 с.
8. Таранченко О.М., Найда Ю.М. Диференційоване викладання в інклюзивному класі: навчально-методичний посібник / За загальною редакцією Колупаєвої А.А. Київ : 2012.
9. Психологія: Навч. Посіб. / О. В. Винославська, О. А. Брусенко-Кузнєцов, В. Л. Зливков та ін., За наук. ред. О. В. Винославської. Київ : «ІНКОС», 2005.  352 с., 235.