КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ДО НОВИХ УМОВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Анотація: У статті проаналізовано концептуальні засади дослідження проблеми адаптації особистості. Розглянуто наукові доробки вчених (філософів, психологів, геронтологів, педагогів), предметом вивчення яких є процес адаптації особистості до нових умов життєдіяльності. Проаналізовано співвідношення понять «адаптація», «пристосування», «соціальна адаптація» та «адаптованість». Проаналізовано погляди необіхевіористів (Б. Скіннера), інтеракціоналістів (Л. Філіпса). Здійснено аналіз психоаналітичної концепції адаптації особистості, яка була розроблена німецьким психоаналітиком Г. Гатманном. У статті доведено, що біхевіористи пов‘язують процес адаптації з певною групою, в яку входить індивід; інтеракціоналісти – з соціальною активністю особистості; психоаналітики – із розв’язання конфліктних ситуацій.

Ключові слова: адаптація, особистість, людина похилого віку, нові умови життєдіяльності, концепції.

Методологічною основою розуміння процесу адаптації особистості є творчий доробок учених: Л. С. Виготського, І. С. Кона, Д. О. Леонтьєва, А. В. Петровського, С. Л. Рубінштейна, І. І. Бойко, В. В. Васильєва, А. І. Кавалерова, А. М. Бондаренко, А. В. Камбура, В. І. Розова, Ю. А. Рябка. Науковці розглядають адаптацію як активну особистісну самореалізацію за нових умов життєдіяльності, а не лише як загальнобіологічну властивість живих організмів. Досліджуючи поняття «адаптація», дослідники вказують на його міждисциплінарний характер, це поняття входить до категоріального апарату таких наук, як філософія, соціологія, геронтологія, психологія, соціальна педагогіка. Недослідженим залишається поняття «адаптація» у площині наукової проблеми адаптації людини похилого віку до умов геріатричного пансіонату.

З позиції філософії адаптація розглядається як соціальний вид взаємодії особи й соціальної групи з соціальним середовищем і суспільством загалом, у ході якого узгоджуються вимоги й очікування його учасників. І. А. Милославова поняття «адаптація» розглядає як спосіб зв'язку особи й макросоціуму, зміну суспільного становища людини, набуття нової соціальної ролі, тобто адаптація співвідноситься з соціалізацією [4, с. 112].

Досліджуючи процес адаптації особистості, учені-соціологи акцентували на адаптації особистості до норм та цінностей, які існують у державі; вказували, як під дією існуючих норм, правил поведінки, цінностей, традицій людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну, тобто вони розглядали вплив наявних норм на розвиток і становлення особистості як індивіда. Геронтологи М. Д. Александрова, Н. Ф. Дементьєва, О. Ю. Шаталова, О. І. Холостова, І. А. Мартинюк вивчали сферу ціннісних орієнтацій, вважаючи, що це допоможе визначити шляхи надання літнім людям соціально-психологічної допомоги.

Дефініцію поняття «соціальна адаптація» у своїй праці «Проблеми соціальної та психологічної геронтології» М. Д. Александрова подає з геронтологічного погляду: «Під соціальною адаптацією розуміється те, як старі люди, що отримали нові якості через вік, пристосовуються до суспільства і як суспільство пристосовує старих до себе» [1]. Вона виокремлює чинники, які визначають соціальну адаптацію: ціннісні норми, еталони, традиції суспільства загалом і літніх людей в ньому. Як складові індивідуального досвіду людини, ціннісні орієнтації в пізньому віці або набувають особистісного значення й виступають як опора життєдіяльності, або утруднюють адаптацію до нових соціальних умов. Щодо педагогічного змісту поняття «адаптація», то це – пристосувальний процес або результат процесу, який передбачає гармонійне, з погляду індивідуальних прагнень людини, задоволення її потреб, створення умов для її здорового й щасливого життя в нових умовах життєдіяльності. Ефективність соціальної адаптації з соціально-педагогічного погляду визначається як належність до певної соціальної групи. Для успішного процесу соціальної адаптації важливу роль відіграють вихованість людини, її кмітливість, самостійність, відповідальність, її належність до певної соціальної групи.

Необіхевіористи, зокрема, Б. Скіннер визначають адаптацію як процес, який можна розглядати в двох аспектах: а) як стан, в якому потреба індивіда, з одного боку, та вимоги середовища, з іншого, повністю збігаються; б) як процес, за допомогою якого цей стан буде досягнутий [7, с. 9]. Отже, соціальну адаптацію необіхевіористи розглядають як процес фізичних, соціально-економічних чи організаційних змін у груповій поведінці, яка має свою специфіку [7, с. 9].

Інтеракціоналісти, зокрема Л. Філіпс, стверджують, що всі різновиди адаптації зумовлені як внутрішньопсихічними факторами, так і факторами середовища [9, с. 10]. Інтеракціоналісти під ефективною адаптацією особистості розуміють такий різновид адаптації, при досягненні якої особистість задовольняє мінімальні вимоги та очікування суспільства [12, с. 10]. Л. Філіпс стверджує, що адаптованість виражається двома типами відповідей на взаємодію із середовищем: 1) прийняття та ефективна відповідь на ті соціальні очікування, з якими зустрічається кожний індивід відповідно до свого віку та статі; 2) гнучкість та ефективність при зустрічі з новими та потенційно небезпечними умовами, а також здатність надавати подіям потрібного для себе напрямку. У цьому сенсі адаптація полягає в тому, що людина успішно використовує умови, які склалися, для задоволення своїх цілей та прагнень [9, с. 11].

Порівнюючи погляди необіхевіористів, інтеракціоналістів та психоаналітиків, доходимо висновку, що необіхевіористи пов’язують процес адаптації з певною групою, в яку входить індивід; інтеракціоналісти – з соціальною активністю особистості; психоаналітики – із розв’язання конфліктних ситуацій. З соціально-педагогічного погляду, адаптація розглядається як процес створення умов для задоволення найважливіших потреб для категорії населення, що їх потребує. Правильно організоване з педагогічного погляду середовище сприятиме задоволенню не тільки потреб, які є найнижчими в мотиваційній піраміді (А. Маслоу [10]), а й потреб вищого рівня, а саме потреб у коханні, безпеці, самоактуалізації. Перспективи подальшого наукового пошуку ми вбачаємо в аналізі концептуальних засад дослідження проблеми соціально-педагогічної підтримки людини похилого віку.

Список використаних джерел:

1. Александрова М. Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии / Мария Даниловна Александрова. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та., 1974. – 136 с.
2. Кавалеров А. І. Соціальна адаптація: феномен і прояви / А. І. Кавалеров, А. М. Бондаренко. – О. : Астропринт. – 2005. – 112 с.
3. Камбур А. В. Соціальна адаптація особистості в суспільстві переходного типу: зміна ціннісних пріоритетів : дис... канд. соціол. наук: 22.00.04 / Камбур Андрій Васильович / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя, 2007. — 203арк.
4. Милославова И.А. Адаптация как социально–психологическое явление/ И.А. Милославова // Социальная психология и философия / Под ред. К.М.Парыгина. – Л., 1973. – С.111–120.
5. Франкл В. Человек в поисках смысла : сборник / Франкл Виктор Эмиль/ [под общ. ред. Л. Я. Гозмана и Д. А. Леонтьева] – М. : Прогресс, 1990. – 368 с.
6. Шибутани Т. Социальная психология / Шибутани Тамотсу : [сокр пер. с нем. В. Б. Ольшанського]. – М. : Прогрес, 1969. – 536 с.
7. Ericson E.H. The problem of ego identity and the life cycle: Selected papers. Psychological Issues Monograph, No 1. – L., 1959.
8. Hartman H. Ego Psychology and Problem of Adaptation. N.Y., 1958., 13-17.
9. laufer R.S., Bengston V.L. Generations, aging and social stratification: on the development of generational units \\ Social Issues. 1974/ Vol. 30. N 3. P. 186.
10. Riley M.W. et. Al. Aging and society. Vol. III. A sociology of the stratification. N.Y., 1972. P. 56-68.