ІНДИВІДУАЛЬНІ ПАТЕРНИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ЯК ДЕТЕРМІНАНТИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Серед численних проблем сучасного суспільства однією з найважливіших постає забезпечення захисту особистісного психологічного простору та покращення міжособистісної патнерської адаптивності. Безперечно, однією з важливих адаптаційних систем людини, яка дозволяє утримати і вберегти свою особистісну автономність, виступає психологічний захист. Якраз психозахист і копінг-поведінка сприяють розвиткові у людини відчуття суб’єктивного комфорту, дають змогу вибудувати механізми, тактики і стратегії протистояння негативним і напруженим ситуаціям як у професійній, так і побутовій сферах життєдіяльності.

Упродовж тривалого часу проблематика психологічного захисту (ПЗ) зумовлює жвавий науковий інтерес як у вітчизняній, так і в зарубіжній психологічній думці, насамперед через значущість цього екзистенційно важливого конструкту для успішної самореалізації. Зазначимо, що проблема психозахисту особистості від болісних і травмогенних подій і ситуацій набуває все більшого дослідницького статусу і завдяки істотній соціальній значущості постає нагальним завданням для сучасної психологічної теорії та практики.

Поміж різноманіття підходів окреме місце у вивченні особистісного психозахисту посідає питання про його індивідуально-типологічну варіативність, різноракурсність, різновекторніть. Зокрема слід відзначити потужний розвиток досліджень, присвячених захисним стилям (В. Райх, О. Кернберг, R. Plutchik, Е.Т. Соколова, С. А. Ларіонова, Т. А. Виставкіна та ін.), а також опанувальних і захисних тактик і стратегій (К.О. Абульханова-Славська, Л.І Анциферова, О. Н. Арестова, Н.Б. Березанська,  Р. М. Грановська, І.О. Корінєнко, Т. Л. Крюкова, І.М. Нікольська, та ін.).  Однак складне коло питань про цілісну структурно-функціональну сутність психозахисту, детерміновану специфікою поведінки людини поттребує подальших досліджень. (Т. А. Виставкіна, Л.Ю. Суботіна, О.Я. Фінів  та ін.).

Сучасні дослідження ПЗ характеризуються відмовою від розуміння її як виключно деструктивного процесу, акцентуванням уваги на важливості виконуваної нею регуляторної функції (R. Plutchik, G.E. Vaillant, Г. Блюм, Н. Мак-Вільямс, Б.В. Зейгарник, Е.Т. Соколова, Ф.В. Бассін, Е.С. Калмикова, Л.Ю. Суботіна, А.В. Котенєва, Т. А. Виставкіна та ін.). Це призводить до можливості не лише компіляції, але і продуктивного поєднання уявлень про психологічний захист з методологічно відмінними, але побудовами, що феноменологічно перетинаються з цією тематикою, в інших галузях психології.

Отож, незважаючи на значне дослідницьке просування в цій галузі, питання про співвідношення орієнтованих захисних і ситуативних компонентів діяльності потребує подальшого вивчення. Складність проблеми посилюється різноманітністю розуміння самих термінів «регуляція» і «психологічний захист». Перераховані чинники визначають теоретичну актуальність теми дослідження і дозволяють сформулювати наукове завдання, яке полягає в дослідженні процесу трансформації різнорівневих компонентів діяльності за рішенням різних завдань, а також виявленні стійких захисних патернів, що характеризують особисті властивості.

Недостатнє теоретичне й експериментальне вивчення окресленої проблематики і зумовило вибір теми нашого дослідження «Індивідуальні патерни психологічного захисту як детермінанти якості життя особистості в юнацькому віці».

Як відзначає О. Гошовська, основна функція психологічного захисту проявляється в обмеженні сфери свідомості від негативних, травмуючих переживань, а сам термін «психологічний захист» найширше тлумачиться і використовується для позначення будь-якої поведінки, що позбавляє психологічного дискомфорту, внаслідок чого можуть сформуватися такі риси особистості, як негативізм, з’явитися «хибні» діяльності, змінитися система міжособистісних відносин. У вузькому сенсі термін використовується для позначення специфічної зміни функціональної семантики, змістового і діяльнісного пластів свідомості як результату задіяння низки захисних механізмів [1; 2]. Загалом, дія захисних механізмів проявляється в несвідомому (або усвідомленому) перетворенні суб’єктивно значущої інформації з метою зниження нервово-психічної напруги, підтримки інтрапсихічної стійкості й опірності стресам чи іншим втручанням у психопростір особистості, тому одним із найважливіших їхніх функціональних призначень є запобігання дезорганізації психічної діяльності. Розвиток системних параметрів психозахисту відбувається в загальному контексті усвідомлення та самоусвідомлення людиною власної життєдіяльності й забезпечує можливість збереження її психосоціального здоров’я. Самоприйняття особистості, презентуючи емоційно-оцінний, когнітивний та поведінковий компоненти Я-концепції, виражається в її позитивному ставленні до самої себе, в прийнятті себе й у визнанні власної індивідуальної та соціальної цінності, яка формується упродовж онтогенезу на основі взаємовпливу різних чинників і забезпечує гармонію внутрішнього світу й ефективну інтеграцію в соціум.

Узагальнюючи, зазначимо, що основна функція «психологічного захисту» це низка специфічних прийомів, які використовує особистість для того, щоб знизити рівень неприємних переживань. Психологічний захист розглядається як крайній засіб збереження суб'єктом душевної рівноваги. Тобто, найголовнішим в дії психологічного захисту є зниження суб'єктивної значущості травмуючого факту.

У нашому дослідженні, що проводилося на базі Волинського національного університету імені Лесі Українки, взяли участь студенти першого та четвертого  курсів спеціальності «Практична психологія» та «Психологія». Нами було виявлено, що для першокурсників характерними є такі механізми психологічного захисту, як заперечення та раціоналізація. Такий результат, може бути пов’язаний з тим, що студенти першокурсники намагаються показати себе з кращої сторони, здобути необхідний авторитет серед викладачів та одногрупників, адже вони тільки прийшли навчатися, і бажають виглядати у вигідному становищі, і таким чином, заперечують і раціоналізують себе, свої вчинки і поведінку. 

Найменш характерним для першокурсників є механізм «Регресія». З’ясовано, що у респондентів домінуючою стратегією у спілкуванні є миролюбивість. Переважає у житті першокурсників копінг-стратегія «Вирішення проблем». Тобто, студенти, при виникненні стресової чи конфліктної ситуації обдумують проблему, і застосовують шляхи вирішення її, які є найбільш привабливими прийнятними для особистості, яка б не зачіпала їх психіку, а при повторенні подібної застосовують уже набуті способи вирішення проблемних питань. Щодо студентів, які навчаються на 4 курсі спостерігається наступне: у респондентів присутніми є наступні механізми психологічного захисту: компенсація та витіснення. При цьому для них характерним є домінуюча стратегія психологічного захисту у спілкуванні – уникнення.

Виявлено, що для досліджуваних характерні прояви іпохондрії, істерії та депресії. Це вказує на те, що респонденти 4 курсу у своїй поведінці повільні, пасивні, приймають все на віру, покірні владі, повільно пристосовуються, погано переносять зміну обстановки, легко втрачають рівновагу в соціальних конфліктах.

Щодо досліджуваних студентів, які вже працюють можемо стверджувати, що для них найбільш характерними є такі механізми психологічного захисту як заміщення, компенсація та витіснення. Отриманий показник, свідчить, що, респонденти даної групи вміють стримувати прояви емоцій.

Отже, підсумовуючи результати дослідження, за всіма методиками можна констатувати, що між групами існують значні відмінності в проявах досліджуваних показників. А тому для виявлення зв’язків між ними, ми застосували кореляційний аналіз.

З метою оцінки відмінностей у студентів  двох груп важливих аспектів нашого дослідження, нами було використано непараметричний метод порівняння вибірок, а саме критерій Пірсона. В процесі інтерпретації результатів нашого дослідження ми виявили, які притаманні захисні механізми та способи поведінки для нашої вибірки, які існують взаємозалежності між ними, та які є відмінності у їх проявах між групами.

З цього можна зробити висновки, що опрацьована нами проблема є надзвичайно актуальною в контексті розвитку і формування особистості в складних та нестабільних умовах сучасного світу.

Важливо відзначити, що наша група досліджуваних потребує психокорекційного впливу для покращення результативності конструктивної взаємодії з оточуючими, зниження рівня дії психологічних захистів та підвищення суб’єктивного проживання якості життя особистості.

Тому, останній етап нашого дослідження мав на меті здійснити перевірку ефективності тренінгу особистісного зростання при порівнянні  експериментальної та контрольної групи дослідження. Після проведення тренінгу достовірно зафіксовано, що студенти експериментальної групи демонструють значимо вищі показники за шкалою «приємне проведення часу»; «високий соціальний статус»; а також за шкалою «здоров’я».

Після проведення тренінгу достовірно зафіксовано, що студенти експериментальної групи демонструють значимо нищі показники за шкалою «заперечення», «регресія», а також «витіснення». Спостерігаються зміни у позитивному напрямку зниження шкал «уникнення» та «агресія». Також наявність змін виявлено за шкалою «Шизоїдність».

Порівняння показників до і після проведення тренінгової програми проводилося і для учасників контрольної групи. Аналіз результатів повторної діагностики показав, що лише за 3 шкалами виявлено незначні зміни: «заперечення», «миролюбивість» та «агресія», за іншими шкалами не спостерігається значимої зміни показників. Варто нагадати, що в даній групі не використовувався психокорекційний вплив. Тому можемо зробити висновок про те, що досліджувані показники не мають тенденції до саморозвитку.

У результаті реалізації зазначеної тренінгової програми були використані самозвіти учасників, які відмітили позитивні тенденції у розвитку самосвідомості та саморефлексії. З’ясовано, що у самозвітах учасників відображено більшість очікуваних ефектів. Негативних змін внаслідок занять у групі тренінгу зафіксовано не було. У самозвітах більшості респондентів спостерігалися відповіді, які вказують на психологічні ефекти, емоції, знання про себе, переживання.

Це, в свою чергу, свідчить про ефективність розробленого нами тренінгу та підтверджує припущення про те, що якщо студентській молоді надати знання і вміння щодо пріоритетів ціннісної сфери власного життя, то це сприятиме підвищенню рівня їхнього особистісного зростання.

Отже, отримані результати після проведеного тренінгу засвідчують, що у студентів експериментальної групи констатують розвиток почуття приналежності до групи, формування атмосфери довіри, зняття емоційної напруги і дискомфорту у нових, невідомих ситуаціях; формування і розвиток навичок саморозвитку та самовдосконалення, навчилися  методам формування і розвитку особистісного зростання, спостерігаються позитивні зміни у демонстрації впевненої поведінки. На основі отриманих результатів дослідження нами розроблено практичні рекомендації для студентів з метою самовдосконалення та саморозвитку.

Список використаних джерел:

1. Гошовська О. Психозахисне самоприйняття особистості : монографія / О.Гошовська.  –  Львів: ЛДУВС, 2015. – 316 с.
2. Фінів О. Динамічні особливості механізмів психологічного захисту в осіб літнього віку / О. Фінів // Соціальна адаптація людей літнього віку в сучасному суспільстві, ортобіоз та паліативна допомога із циклу : Психологічні складові сталого розвитку суспільства : пошук психологічного обґрунтування на виклики сучасності // Матеріали VІ науково-практичної конференції та форуму університетів третього віку (21-22 листопада 2019 року, м. Луцьк) / За заг. наук. ред. Ж. П. Вірної. – Луцьк : СНУ імені Лесі Українки, 2019. –  С. 269 – 277.