ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ, ЯК ЧИННИКА САМОЕФЕКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

У статті розкривається суть категорій «стресостійкість» та «самоефективність», наголошується на особливостях процесу формування стресостійкості, як чинника самоефективності особистості у дорослому віці. Пропонуються основні напрямки емпіричного дослідження стресостійкості, як чинника самоефективності дорослої людини, що знаходиться в складних життєвих обставинах.

Ключові слова: стрес; дистрес; стресостійкість; психологічна пружність; самоефективність; самооцінка; рівень домагань.

Постановка проблеми: Глобальні політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються у наш час, вносять суттєві корективи в традиційну схему життєдіяльності людини, встановлюючи нові стандарти життєвого успіху. Людина постає перед необхідністю вирішення складних завдань, пошуку індивідуально-психологічних ресурсів продуктивної самореалізації. Сучасне життя потребує використання всіх умінь і талантів, максимального розкриття потенціалу, адже вимоги конкурентоспроможності акцентують увагу на формуванні такої особистості, яка б успішно справлялася з викликами життя, була ефективною у різних видах діяльності. Коло проблем, що окреслилося, має глобальний характер, оскільки актуалізує необхідність дослідження особистості як суб’єкта діяльності та власної екзистенційної активності в різних концептуальних підходах [1]

Проте, незважаючи на певну презентованість проблеми у науковому просторі, зберігається відносна дефінітивна невизначеність при розгляді самого конструкту «самоефективність». Під великим питанням перебуває вивчення особливостей, структури, динаміки і типології зазначеного явища.

У сучасній психології проблема самоефективності займає важливе місце. Її теоретико-методологічні і практичні засади активно досліджуються в працях А. Бандури, Р. Шварцера, Д. Шанка, М. Єрусалема, Б. Зіммермана, Т. Гордєєвої, Д. Леонтьєва, В. Ромека та ін. Сутнісні особливості самоефективності вивчали зарубіжні вчені Дж. Капраро, Е. Лангер, Д. Сервон, Дж. Роттер та ін. Самоефективність як інструмент життєстійкості та умова подолання стресу висвітлювалися в дослідженнях С. Мадді, Р. Лазаруса, С. Фолкмана.

Достатню презентованість проблема має в працях українських дослідників і пов’язана з процесами самоорганізації і самотворення (С. Максименко, Т. Титаренко, В. Ямницький, Л. Сердюк та ін.). Але, незважаючи на широку представленість, проблема залишається актуальною і потребує більш ґрунтовного та системного аналізу.

Мета статті: У зв’язку з цим гостро постає необхідність розробки цілісної системної моделі феномена самоефективності, виявлення умов, факторів або детермінант продуктивної самореалізації особистості. Одним з загальноприйнятих критеріїв оцінки самоефективності особистості є її стресостійкість. В науковій літературі існує загальноприйняте твердження про те що стрес, – це частина нашого повсякденного життя, і хоча його викликають різні чинники (стресори), вони запускають однакову біологічну реакцію. Найпоширенішою є теорія стресу, запропонована Г. Сельє. У своїй праці «Теорія стресу» автор доводить, що стрес – це неспецифічна відповідь організму на будь-яку вимогу. Проблеми, які викликають стрес різні, але організм на них реагує стереотипно, однаковими біохімічними змінами, мета яких, - упоратися з подразниками. Кожна вимога є специфічною та своєрідною, однак не зважаючи на те, які саме зміни вони викликають в організмі, всі стресори мають дещо спільне: вони висувають вимогу до перебудови. Дана вимога неспецифічна, передбачає адаптацію до будь-якої складної ситуації. Іншими словами, крім специфічної реакції на стресор, виникає неспецифічна потреба адаптивної функції, що відновить баланс організму.

Саме слово «стрес», що користується останнім часом особливою популярністю, прийшло з англійської мови, і в перекладі означає «натиск, тиск, напругу». Психологічна енциклопедія дає таке тлумачення стресу: «Стрес, – стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності, ускладненої певними обставинами (наприклад під час космічного польоту, при виникненні аварійної ситуації, пожежі, при підготовці до складного екзамену тощо). Стрес є адаптаційним синдромом, що може по різному впливати на стан організму. В одних випадках відбувається мобілізація внутрішніх ресурсів організму і людина виконує таку діяльність, яку за звичайних умов виконати не може, в інших, – виникає повна дезорганізація діяльності організму аж до появи ступору. Сьогодні активну увагу привертають нові технології попередження та подолання професійного стресу. Деякі з них направлені на широке інформування фахівців комунікативних професій про ранні ознаки «вигорання» та фактори його ризику. Чим швидше і більше дізнаються лікарі про те, як виникає і якими ознаками характеризується даний синдром, тим більше у них можливостей його уникнути або знизити вираженість.

У багатьох країнах курси лекцій та тренінгових занять з розвитку ефективної комунікації в системі «лікар-пацієнт» і навичкам подолання «вигорання» включені в навчальні програми післядипломної підготовки. У цих моделях проводиться поетапна трансформація суб’єктивного бачення і розуміння ситуації з використанням різних стратегій подолання професійного стресу:

- емоційної (актуалізація почуттів, зниження емоційної напруженості);

- когнітивної (переоцінка ситуації і власних ресурсів);

- поведінкової (активної цілеспрямованої зміни ситуації).

Вперше серед лікарів, яких можна віднести до стресогенних професій угорський лікар-психіатр М. Балінт запропонував метод, що допомагав лікарю знизити свою емоційну напруженість при зустрічі з «важким» пацієнтом. Балінтовські групи активно сприяли зростаючому розумінню лікарями, наскільки важливим є вміння створювати партнерську співпрацю з пацієнтами та придушувати в собі прагнення до моралізаторства і директивності, яке нерідко виявляється і під час обговорення в групі, тому що настільки ж активно демонструється і в реальній комунікації з пацієнтами. Це добре узгоджується з даними про те, що дефіцит емпатії у лікарів взаємопов’язаний з вираженістю у них агресивності по відношенню до пацієнтів, що нерідко завдає психологічний збиток і самим лікарям.

Балінтовські групи є дуже успішною формою не тільки професійного та особистісного зростання, що впливає на ефективність роботи лікарів, але й активною соціальною підтримкою для них, що дозволяє ефективно використовувати такі групи в роботі з професійним стресом не тільки медичних працівників.[4]

Важливий спосіб зняття психічної напруги – це активізація почуття гумору. Як вважав С. Рубінштейн, суть почуття гумору не в тому, щоб бачити і відчувати комічне там, де воно є, а в тому, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним, тобто зуміти поставитися до того, що хвилює як до малозначимого і недостойного серйозної уваги, зуміти посміхнутися або розсміятися у важкій ситуації [2].

Метод глибокого дихання. Важливою складовою всіх видів розслаблюючих з вправами є вправи з глибоким диханням. Глибоке природнє дихання здатне принести користь практично всім. Воно особливо полегшує життя людям схильним до паніки, тривоги, апатії, головних болей. Глибоке дихання є виключно виправданою стратегією для швидкого зниження стресу різних рівнів.  Глибоке дихання є технікою, якою можна скористатися в будь-якій ситуації, у будь-який час для того, щоб зняти емоційну і фізіологічну напругу, пов’язану із стресом.

Метод релаксації – це метод, за допомогою якого можна частково або повністю позбавитися від фізичного або психічного напруження. Релаксація є дуже корисним методом, оскільки опанувати ним дуже легко, – для цього не потрібно фахової освіти й навіть природного дару. Але є одна неодмінна умова, – мотивація, тобто кожному необхідно знати, для чого він хоче освоїти релаксацію [5].

Проведений аналіз літератури з даної проблематики продемонстрував необхідність комплексного підходу у вивченні стресостійкості, яку можна розглядати як властивість особистості, що характеризується відносною стійкістю компонентного складу, залежить від індивідуально-особистісних особливостей психічної організації людини, поєднання природних та надбаних властивостей та забезпечує певний якісний рівень життєдіяльності людини.

Таким чином стресостійкість ми розуміємо як складну інтегральну властивість особистості, пов’язану з системою елементів, представлену комплексом інтелектуальних, когнітивних, емоційних якостей, що забезпечують можливість індивіда переносити значні розумові, фізичні, вольові та емоційні навантаження, зберігаючи при цьому ефективність функціонування.

Отже, зі стресом можна боротися, він може бути навіть корисним, адже зустрічі з загрозами змушують нас замислюватися над життям, виробляти в собі терпіння, стриманість, мужність, волю, удосконалюватися. Вираженість тих чи інших способів реагування на складні життєві ситуації ставиться в залежність від ступеня само актуалізації особистості: чим вище рівень розвитку особистості людини, тим успішніше вона справляється з виниклими труднощами.

Мета статті – узагальнити теоретичний аналіз впливу стресостійкості людини на її само ефективність теоретико-методологічного аналізу стресостійкості особистості як чинника самоефективності людини. Також важливим є теоретичний аналіз класичних поглядів на проблему самоефективності в психологічній науці, визначення теоретико-методологічних засад дефініції «самоефективність», виявлення психологічної сутності та основних функціональних характеристик феномена. Важливим моментом був підбір психодіагностичного інструментарію для діагностики стресостійкості та самоефективності людини.

Результати теоретичного дослідження Методи діагностики самоефективності можуть охоплювати різні вектори її вимірювання. Цікавим є підхід до аналізу нелінійних взаємовідношень між загальною самоефективністю та конструктами, що характеризують зростання та саморух особистості автентичністю, професійною самоефективністю, організаційною ідентичністю, внутрішньою мотивацією, а також деякими соціально-демографічними показниками, що характеризують життєвий і професійний шлях особистості [3].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, на основі науково-теоретичного дослідження проблеми стресостійкості, як чинника самоефективності людини, були підстави зробити такі узагальнення та висновки:

1. Проаналізовано теоретичний матеріал та методичну літературу вітчизняних і зарубіжних авторів з питань стресостійкості та концептуальних підходів до феномену самоефективності людини.

2. Здійснено теоретичний аналіз поняття стресу як неспецифічної реакції організму на зовнішні конкретні подразники і на психотравмуючі ситуації зокрема.

3. Зроблено теоретичне обґрунтування поняття стресостійкості, як чинника самоефективності людини. Проаналізовано основні властивості та характеристики стресостійкості та психологічної пружності.

4. Було наголошено, що стресостійкість ми розуміємо як складну інтегральну властивість особистості, пов’язану з системою елементів, представлену комплексом інтелектуальних, когнітивних, емоційних якостей, що забезпечують можливість індивіда переносити значні розумові, фізичні, вольові та емоційні навантаження, зберігаючи при цьому ефективність функціонування

5. Глибоко проаналізовано феномен самоефективності в руслі концептуальних підходів у сучасній зарубіжній та вітчизняній психології.

6. Було зазначено, що самоефективність – це заснована на знанні та минулих переживаннях впевненість особистості у власній здатності досягати певного результату за певних витрат. Чим вища самоефективність, тим більших результатів чекає від себе людина за таких же умов.

7. Представлено психодіагностичний інструментарій методик, які виявляють рівень наявної стресостійкості та якісну показники самоефективності особистості.

Все це дає підстави стверджувати, що поставлена мета нашого дослідження здійснити теоретичний аналіз впливу стресостійкості людини на її самоефективність була досягнута. Реалізована мета та завдання дозволяють продовжити дослідження даної проблематики емпіричним шляхом, використовуючи для цього запропонований психодіагностичний інструментарій.

Література

1. Бандура А. Теория социального научения / А. Бандура. – Санкт-Петербург: Евразия, 2000. – 320 с.
2. Галецька І.І. Самоефективність у структурі соціально-психологічної адаптації / І.І.Галецька // Вісник Львівського університету. 2003. Вип. 5. С. 433–441. (Серія: «Філософські науки»).
3. Климчук В.О. Опитувальник внутрішньої мотивації / В.О. Климчук // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова: зб. наук. праць. 2006. No12 (37). С. 71–76. (Серія 12: «Психологічні науки»).
4. Кревська О.О. Самоефективність як одна з основ мотивації політичної компетентності особистості / О.О. Кревська // Науковий вісник Херсонського державного університету. 2016. Вип. 5. Т. 1. С. 86–91.
5. Чернявська Т.П. Розвиток креативності суб’єктів бізнес-діяльності / Т.П. Чернявська //Науковий вісник Південно-українського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. 2010. No 7. С. 57–64.

References

1. Bandura A. Teoriya sotsialnogo naucheniya / A. Bandura. – Sankt-Peterburg: Evraziya, 2000. – 320 s.
2. Haletska I.I. Samoefektyvnist u strukturi sotsialno-psykholohichnoi adaptatsii / I.I.Haletska // Visnyk Lvivskoho universytetu. 2003. Vyp. 5. S. 433–441. (Seriia: «Filosofski nauky»).
3. Klymchuk V.O. Opytuvalnyk vnutrishnoi motyvatsii / V.O. Klymchuk // Naukovyi chasopys NPU imeni M.P. Drahomanova: zb. nauk. prats. 2006. No12 (37). S. 71–76. (Seriia 12: «Psykholohichni nauky»).
4. Krevska O.O. Samoefektyvnist yak odna z osnov motyvatsii politychnoi kompetentnosti osobystosti / O.O. Krevska // Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. 2016. Vyp. 5. T. 1. S. 86–91.
5. Cherniavska T.P. Rozvytok kreatyvnosti subiektiv biznes-diialnosti / T.P. Cherniavska //Naukovyi visnyk Pivdenno-ukrainskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni K.D. Ushynskoho. 2010. No 7. S. 57–64.

A. P.Melnik

M. O. Pivovarenko

Formation of stress resistance as a person's self-efficiency factor

Global political and socio-economic changes occurring in our time are substantial adjustments in the traditional scheme of human life, establishing new standards of life success.  Man appears to solve complex tasks, finding individual-psychological resources of productive self-realization.  Modern life needs to use all skills and talents, maximizing potential disclosure, because the competitiveness requirements emphasize the formation of such a personality that would successfully coped with the challenges of life, was effective in various types of activities.  The circle of problem outlined has a global nature, since actualizes the need to study the person as a subject of activities and its own existential activity in various conceptual approaches.

However, despite a certain presentation of the problem in the scientific space, relative definitive uncertainty when considering the design itself "Self-efficiency" is maintained.  Under a great issue there is a study of features, structures, dynamics and typology of said phenomenon.

In this regard, the need to develop a holistic system model of the phenomenon of self-efficiency, identification of conditions, factors or determinants of productive self-realization of personality is acute.  One of the generally accepted criteria for assessing the self-efficiency of the individual is its stress resistance.  In the scientific literature there is a generally accepted statement that stress is part of our everyday life, and although it is caused by various factors (stressors), they run the same biological response.

Keywords: stress;  distress;  stress resistance;  psychological elasticity;  self-efficacy;  self-esteem;  the level of harassment.