ЗМІСТОВНІ СКЛАДОВІ ОСОБИСТІСНОГО ТА МІЖОСОБИСТІСНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

У статті представлено аналіз змістових складових особистісного та міжособистісного функціонування військовослужбовців. Виявлено, що військовослужбовці, перебуваючи в зоні бойових дій, переживають травматичний стрес, який спричинений чітко усвідомлюваним почуттям загрози для життя, смерті, поранення, болю, інвалідизації, загибеллю побратимів чи необхідністю вбивати, впливом специфічних факторів бойової обстановки, проблеми із задоволенням необхідних потреб, необхідністю бачити тіла загиблих та торкатись до них, постійне очікування загострення ситуації; спілкування з важкопораненими. Виявлено домінування середнього та низького рівнів таких поведінковий реакцій як: фізична, вебральна та непряма агресія, дратівливість, негативізм, образа, підозрілість. Ці показники свідчать, значною мірою, про ситуативність поведінкових реакцій, можливість військовослужбовців керувати собою та своїми станами, емоціями, почуттями. Варто зазначити, що виявлено значне зростання показників за формою поведінки: почуття провини. Такі дані свідчать, про переживання респондентами докорів сумління, сумнівів щодо правильності свого життєвого шляху та дій, вчинків. Встановлено, що досліджувані військовослужбовці найкраще прогнозують вияви агресивної поведінки у форм емоцій, почуттів, переживань, реакцій як щодо інших, так і до себе. Проте найбільш складно передбачати наміри інших у формі пасивної байдужості, тобто тотального спокою та без діяння.

Ключові слова: фрустрація, травмуюча подія, посттравматичний стресовий розлад, екстремальна подія, психічне здоров’я, фізичне здоров’я.

Участь у бойових діях не може безслідно зникнути з пам’яті та життя людини. Тією чи іншою мірою страшні та психотравмуючі події впливають на фізичне та психічне здоров’я кожного. Учасникам бойових дій іноді важко повернутись до нормального, мирного життя, травмуючі події повертаються до них спогадами, приходять у снах, переживаннях та флеш беках. Пережитий стрес, що був отриманий несподівано, стає настільки сильним, що звичайного психічного резерву людини не вистачає, щоб впоратись із переживанням. При таких станах вчені часто визначають переживання посттравматичного стресового синдрому (ПТСР).

До теми вивчення особливостей поведінки та функціонування особистостей, які повернулись з зони бойових дій займалися У. Березницька [2], О. Кокун [6], Т. Мацевко [2], А. Мельник [15], М. Мушкевич [15], І. Пішко [6], Н. Солошенко [2], Р. Федоренко [15] та ін.

Дослідники виділяли такі фактори, що можуть спричинити травматичний стрес військовослужбовців: 1) чітко усвідомлюване почуття загрози для життя, так званий біологічний страх смерті, поранення, болі, інвалідизації; 2) стрес, що виникає у безпосереднього учасника бою: у зв’язку з цим з’являється психоемоційний стрес, пов’язаний з загибеллю побратимів чи необхідністю вбивати; 3) вплив специфічних факторів бойової обстановки (дефіцит часу, раптовість, новизна, невизначеність); 4) проблеми із задоволенням необхідних потреб; 5) незвичний для учасників війни клімат і рельєф місцевості. Для українських військовослужбовців та бійців Національної гвардії, аналіз яких зробили наші колеги О. Буряк, М. Гіневський, Г. Катеруша, чинниками психічної травматизації є: реальна загроза життю, яка виникає при пересуванні на позиції без відповідного захисту; загроза підриву на вибухових пристроях; загроза загибелі під вогнем снайперів; необхідність бачити тіла загиблих та торкатись до них; постійне очікування загострення ситуації; спілкування з важко пораненими [3]. Дуже важливими є чинники, виділені у полонених, які проявляються у вигляді: стану невизначеності та невідомості, відсутності вірогідної інформації, небезпеки непередбачуваних дій терористів, тяжких побутових умов, відсутності їжі, води, можливостей задовольнити природні потреби, чутки про значну кількість у полоні, загроз, що спричиняли думки про розправу та загибель [9]. Описані фактори впливають на клінічну симптоматику психічних розладів та їх перебіг.

Реакція на психотравмуючу ситуацію має певну класифікацію за тривалістю її переживання [11]: травматичний стрес – це переживання події під час критичного інциденту і одразу після нього, тривалість такого стану до 2 діб; гострий стресовий розлад – це переживання події під час критичного інциденту і протягом 1 місяця після нього, тривалістю від 2 діб до 4 тижнів; посттравматичний стресовий розлад – це переживання події під час критичного інциденту і через місяць після критичного інциденту, триває більше 4 тижнів.

Особливим станом, який потребує тривалої психологічної допомоги є посттравматичний стресовий розлад. Оксфордський тлумачний словник вказує, що ПТСР – це розлад, який виникає внаслідок психологічного стресу чи травматичної події [10]. Д. Палмер та Л. Палмер вказують, що ПТСР – це психоемоційний стан, обумовлений перенесеним важким стресом, при якому індивід відчув або виявився свідком психотравмуючих подій [12]. Симптоматика ПТСР проявляється у психосоматичних порушеннях різного типу. Перш за все, це підвищена тривожність, загальна напруженість, неможливість розслабитись, а також специфічні тілесні реакції, що носять характер надпильності, перебільшеної реакції на зовнішні стимули, а також готовність до негайного захисту або навіть нападу. О. Бабенко додав до цього переліку вегетативні розлади, часте дихання та пульс, почервоніння шкірних покривів, посилене потовиділення, тощо у ситуаціях, що викликають асоціації з травматичною ситуацією або будь-яким чином з нею пов’язані [1]. Б. Колодзін пропонує повний список симптомів ПТСР: невмотивована пильність, «вибухова» реакція, притупленість емоцій, агресивність, порушення пам’яті та концентрації уваги, депресія, загальна тривожність, напади люті, зловживання наркотичними та лікарськими речовинами, небажані спогади, галюцинаторні переживання, безсоння, думки про самогубство [7].

Важливо зазначити, що ПТСР, як зауважують В. Лєбєдєв, Л. Китаєв-Смик, виникає лише в результаті переживання екстремальної події, а розлади адаптації – як внаслідок надзвичайних подій, так і під впливом стресу, який не сягає надзвичайного або катастрофічного рівня [5; 9]. Окрім зазначених вище наслідків впливу травмуючих та екстремальних подій М. Дьяченко, Г. Луків, К. Платов, Р. Шевченко, В. Ягупов виділяли групу психосоматичних розладів, які спричинені бойовими діями. На основі вивчення та аналізу причин виникнення психосоматичних розладів у військовослужбовців в екстремальних умовах М. Дьяченко, Г. Луків, Н. Феденко виділи такі групи психотравмуючих чинників: ситуаційно-психогенні, специфічно-професійні, особистісні [15; 17].

Наукові підходи до вивчення психологічних особливостей поведінки та станів військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, виявлено, що для них характерним є не лише підвищений ризик психічних розладів, а й високий рівень емоційних порушень, які мають масовий характер. Ці емоційні порушення можуть проявлятись у стані гострого страху, астенодепресивних станах, істеричних реакціях, тимчасовому розладі свідомості і різноманітних психоматичних розладах. Діяльність військовослужбовців насичена емоційними переживаннями, а емоційна напруга вважається однією з характеристик особливостей військової праці. Тобто, учасники бойових дій переживають фізіологічний, емоційний та соціальний стрес. У своєму дослідженні ми поставили завдання проаналізувати особливості поведінки українських військовослужбовців.

Вибіркову сукупність склали 220військовослужбовців − серед них 162 (74 %) – чоловіки та 58 (26%) – жінки. Вік респондентів варіював від 18 до 60 років. Військовослужбовці перебували у зоні проведення бойових дій. У дослідженні взяли участь військовослужбовці різних родів сухопутних військ, зокрема, війська зв’язку, піхоти, артилерії, механізовані і танкові.

До основних методів психологічного дослідження ввійшли: спостереження, бесіда, тестування. В ході роботи використовувалися стандартизовані методики: тест самооцінки психічних станів Г. Айзенка в модифікації М. Горської, методика дослідження агресивності Басса-Дарки та тест вивчення агресивної Тест Рука (Hand–тест) Вагнера.

Спостереження було спрямоване на збирання психологічних фактів поведінки та діяльності учасників бойових дій під час проведення дослідження. Метою спостереження були аналіз зібраних даних і їх тлумачення. Спостереження допомогло нам виділити ті поведінкові реакції, які не завжди інтерпретувалися воїнами, або ті, які вони не хотіли описувати чи пояснювати. Наше спостереження обмежилось лише реєстрацією фактів. Перед проведенням ми заздалегідь розробляли програму і план спостереження, час спостереження, особливості фіксації даних спостереження. Військовослужбовець не був попереджений, що за ним спостерігають, таким чином його поведінка була не вимушена, що допомогло виходити на об’єктивні показники.

Метод бесіди використовувався нами, як додатковий і передбачав обговорення особливостей поведінкових реакцій, стану тощо. Бесіда, в основному, використовувалась для встановлення довірливих стосунків з військовослужбовцями, проводилась невимушено, була відкритою і допомогла уточнити ті моменти, які необхідні при інтерпретації даних тестування.

Для виявлення та оцінки таких психічних станів особистості як тривожність, фрустрація, агресивність, ригіднітсь ми застосували тест «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка в модифікації М. Горської. Даний тест містить чотири блоки по десять тверджень. Кожне твердження потрібно оцінити за критерієм частоти виникнення певного стану, де 2 бали ставиться, якщо стан виникає, 1 бал, якщо виникає рідко та 0 балів, якщо певний стан зовсім не характерний для досліджуваного. За автором, твердження першого блоку (1-10 твердження) відносяться до шкали тривожності, де діагностується відсутність тривожності (0-7 балів), допустимий рівень або середня тривожність (8-14 балів) та високий рівень тривожності (15-20 балів). Питання другого блоку діагностують прояви фрустрації, де про відсутність, високу стійкість до невдач, відсутність страху перед труднощами свідчать бали 0-7; сума балів 8-14 балів свідчать про середній рівень фрустрації; про наявність фрустрації, низьку самооцінку, схильність до уникнення труднощів свідчать бали 15-20. Третій блок досліджує прояви агресивності, де 0-7 балів характеризують спокійну та витриману особистість; 8-14 балів визначають середній рівень агресивності та про високий рівень агресивності, нестриманість, труднощі у спілкуванні та роботі з людьми  свідчать бали 15-20. Останній, четвертий блок, виявляє рівень ригідності, де виділяють відсутність ригідності та легке переключення; 8-14 балів – середній рівень; про сильно виражену ригідність, незмінність поведінки, переконань, поглядів, навіть якщо вони відповідають реальним обставинам у житті свідчить 15-20 балів [14].

З метою виявлення та виміру ступеня прояву різних форм агресивної та ворожої поведінки ми використали опитуавальник Басса-Дарки у модифікації А. Хванова, Ю. Зайцева та Ю. Кузенцевої. Дана методика складається з 75 тверджень, на які потрібно відповісти «так» або «ні». Кожний пункт тесту відповідає одній з виділених форм-шкал агресії. Автори виділяють вісім шкал-форм агресії: фізична агресія, що проявляється у використанні фізичної сили проти іншої особи; непряма агресія – агресія, що обхідними шляхами спрямована на іншого або без конкретного спрямування; дратівливість передбачає готовність до прояву негативних почуттів за умови найменшого збудження (імпульсивність, грубість); негативнізм полягає у опозиційній манері поведінки від пасивного супротиву до активної боротьби проти встановлених звичаїв та законів; образа визначається як залежність та ненависть до оточення за реальні або видумані дії; підозрілість проявляється в діапазоні від недовіри та обережності у взаєминах з людьми до переконання у  тому, що інші планують та можуть нашкодити. Шкала вербальної агресії передбачає вираження негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через зміст вербальних відповідей (прокляття, погрози). Форма агресії – почуття провини – виражає можливість переконання суб’єкта у тому, що він являється поганою людиною, чинить зло, а також має відчувати або відчуває докори сумління.  Якщо досліджуваний набирає 10 і більше балів, що цей показник свідчить про вираженість певної форми агресії. Окремим пунктом визначається індекс агресивних реакцій та індекс ворожості. Індекс агресивних реакцій передбачає активні зовнішні реакції агресії у ставленні до конкретних людей. Даний індекс формується сумуванням таких шкал: фізична агресія, непряма агресія, дратівливість та вербальна агресія. Індекс ворожості – сумарний показник шкал образа та підозрілість. Передбачає загальну негативну, недовірливу позицію у ставленні до оточення. Нормою для агресивності є величина її індексу, у межах 21 плюс-мінус 4, а ворожості – 6,5 – 7 плюс-мінус 3 [4].

З метою діагностики та передбачення відкритої агресивної поведінки нами було використано Тест Руки (Hand-test) Є. Вагнера. Стимульний матеріал складається з 9 карток стандартних зображень різного положення кисті руки та однієї порожньої картки. Зображення подається у певній послідовності та положенні. Досліджувану дається інструкція уявити кисть руки та описати її можливі дії або сказати, що людина здатна зробити такою рукою.  Оцінка та інтерпретація отриманих даних відбувається за такими 11 категоріями:

1. агресія – рука сприймається як домінуюча, така, що завдає ушкодження, активно хапає якийсь предмет;
2. вказівка – рука, яка веде, скеровує, перешкоджає, панує та домінує над іншими людьми;
3. страх – рука стає жертвою агресивних проявів іншої особи або намагається відгородити кого-небудь від фізичного впливу, а також сприймається, як така, що наносить ушкодження сама собі.
4. прихильність – рука відображає любов, позитивні емоції та установки до інших людей;
5. комунікація – рука спілкується, контактує або намагається встановити контакти;
6. залежність – рука висловлює підлеглість іншим людям;
7. ексгібіціонізм – рука, яка різними засобами виставляє себе напоказ;
8. каліцтво – рука деформована, хвора, нездатна до яких-небудь дій;
9. активна безособовість – рука виявляє тенденцію до дії, завершення якої не потребує присутності іншої людини або людей, однак, рука повинна змінити своє фізичне місце положення, розташування, докласти зусиль.
10. пасивна безособовість – прояв тенденції до дії, завершення якої не потребує інших людей, але при цьому рука не змінює свого фізичного положення або розташування;
11. опис – рука тільки описується, а тенденція до дії відсутня.

Відповіді перших двох категорій розцінюються авторами як такі, що пов’язані з готовністю обстежуваного до зовнішнього прояву агресії, небажанням пристосовуватися до оточуючих.

Наступні чотири категорії відповідають тенденції до дій спрямованих на пристосування до оточуючого середовища. Кількісний показник відкритої агресивної поведінки підраховується шляхом віднімання суми «адаптивних відповідей» із суми відповідей, згідно першим двом категоріям [8].

Усі запропоновані методики використовувались у комплексі, що дозволило отримати багатогранні якісні та кількісні показники психологічних особливостей фрустраційної поведінки та її компонентів у військовослужбовців.

Варто зауважити, що частина військовослужбовців підозріло ставилась до самого дослідження, задавала багато запитань стосовно нього. Однак основна частина респондентів ставилась до процесу діагностики з розумінням, без зайвих підозр.

Аналіз та інтерпретація даних, отриманих за допомогою таких методів як спостереження, бесіда та тестування допомогли нам виділити психологічні особливості поведінки військовослужбовців. Перейдемо до опису отриманих нами результатів.

За результатами методики «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка, яка дозволяє дослідити такі психічні стани як тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність, ми отримали наступні показники: за шкалою «Тривожність» у 55 % досліджуваних виявлено низький рівень її прояву, середній рівень – у 41 %, високий рівень – у 4 %. За шкалою «Фрустрація» низький рівень її прояву діагностовано у 65 % опитуваних, середній рівень – у 33 %та показники високого рівня було виявлено у 2% респондентів. За шкалою «Агресивність» низький рівень притаманний 41 % діагностованих, середній – 52 %, високий – 7  %. За шкалою «Ригідність» низький рівень отримали 45 % респондентів, середній – 51 %, низький – 4 %. Результати дослідження за даною методикою представлені на рис. 1

Рис. 1. Самооцінка психічних станів військовослужбовців за Г. Айзенком, %

Примітка: F – шкала «Фрустрація»; Т – шкала «Тривожність»; А – шкала «Агресія»; R – шкала «Ригідність»

Отже, військовослужбовцям властиві здебільшого низькі та середні рівні таких психічних станів як тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність. На першому місці серед психічних станів досліджуваних за інтенсивністю проявляється фрустрованість, середній рівень якої властивий 65 % респондентів.

Варто зауважити, що військовослужбовці показали прояв  тривожності, фрустрованості, агресивності та ригідності високого рівня і вони мають відповідні відсоткові показники – 4, 2, 7 та 4.

Якщо оцінювати загальний рівень досліджуваних психічних станів військовослужбовців у порівнянні з максимальним числом (20) за даною методикою, то отримуємо наступні результати, які продемонстровані на рис. 2. Як бачимо, у досліджуваних домінує стан агресивності, який оцінюється у 8,3 бала серед максимальних 20, стан ригідності має значення 7,8 балів, стан тривожності – 7,2 і найменш проявляється стан фрустрації, який визначається 6балів і не досягає позначки середнього рівня у градації даної методики. Фрустрація є найменш вираженим серед досліджуваних чотирьох психічних станів у військовослужбовців. У більшої частини досліджуваних фрустрація відсутня, а решті властивий середній рівень фрустрації і лише у незначної кількості респондентів виявлено високий рівень фрустрованості.

Рис. 2.Рівень психічних станів у порівнянні з максимальним числом (20) за методикою Г. Айзенка

Примітка: F – шкала «Фрустрація»; Т – шкала «Тривожність»; А – шкала «Агресія»; R – шкала «Ригідність»

Отже, отримавши результати самооцінки психічних станів військовослужбовців за методикою Г. Айзенка, можна зробити висновок, що стан фрустрації високого рівня досліджуваним властивий не значній кількості респондентів. Менше половини продіагностованих можуть відчувати фрустрацію середнього рівня. Здебільшого, військовослужбовцям властивий низький рівень прояву даного стану. Високий рівень фрустрації характеризує особистість військовослужбовця як схильного до зневіри у власних силах та можливості позитивного вирішення негативних ситуацій. У манерах поведінки присутні тенденції до звинувачень самого себе у неприємностях і відмовивід боротьби. Досить часто такі люди почуваються беззахисними, впадають у відчай, стають безпорадні перед труднощами. У важкі хвилини військові з високим рівнем фрустрованості поводяться до-дитячому та вважають недоліки свого характеру невиправними.Досліджувані з середнім рівнем фрустрації схильні звинувачувати себе у неприємностях, які відбулися, навіть, якщо на це немає достатніх причин. Окремі ситуації та стани здаються їм безвихідними, може виникати відчуття беззахисності та відчаю. У важкі хвилини життя такі люди схильні вдаватись до регресії, поводитись по-дитячому. Респонденти з низьким проявом даної характеристики зазначили, що вони схильні вчитися на власних помилках та не повторювати негативний досвід, у них іноді виникає почуття розгубленості, проте їм під силу самостійно його подолати. Вважають, що безвихідних ситуацій не існує, а неприємності даються з метою здобуття нового досвіду та загартовування свого характеру.

Отримані показникиза результатами методики на визначення форм агресивної поведінки А. Баса – А. Дарки проаналізовано та висвітлено у рис. 3.

Рис. 3 Співвідношення форм агресивної поведінки за методикою А. Баса – А. Дарки, %

Примітка: PhA – фізична агресія, H – непряма агресія, D– дратівливість, N– негативізм, O– образливість, P– підозрілість, VA – вербальна агресія, Pp – почуття провини.

Відповідно до отриманих даних можемо стверджувати, що для діагностованих військовослужбовців переважно характерними є середній, нормальний, рівень прояву таких агресивних форм поведінки як:  фізична агресія, непряма агресія, дратівливість, негативізм, образливість, підозрілість, вербальна агресія та почуття провини.

Розглянемо більш детально характеристику кожної форми агресивної поведінки.

Отже, за шкалою «Фізична агресія» у досліджуваних було виявлено 31% виборів низького рівня, 57% – середнього або у межах норми та лише 12 % – високого рівня. Отримані дані свідчать, що значна частина воїнів не обирає для взаємодії з оточенням фізичну агресію. Тобто, їм досить легко впоратися з бажанням завдати іншим шкоди, вважаю, що не здатні вдарити людину або вдарити без загрози для власної безпеки. Респонденти з низьким та середнім рівнем вираженості показників за критерієм «фізична агресія» надають перевагу вербальному вирішенню ситуацій або пошуку компромісів, а не рукоприкладству. Військовослужбовці даної категорії переконані, що фізична сила неефективна у відстоюванні власної позиції та прав або з метою самоствердження. Проте, зазначають, що рідко можуть дати здачу, якщо їх хтось ображає. Досліджувані з високим рівнем фізичної агресії відзначають, що їх легко спровокувати на бійку, наголошують, розлютившись не контролюють емоції та можуть вдарити або ж у них виникає стійке та бажання завдати комусь шкоди.

За шкалою «Непряма агресія» виявлено такий розподіл показників: 58% респондентів мають середній рівень прояву, по 21% опитаних зазначили, що схильні до високого та низького рівня за даним критерієм. Високий рівень свідчить про здатність військового пліткувати про людей, які йому не подобаються, високу імпульсивність та дратівливість, що може робити людину не контрольованою у своїх діях щодо оточуючих предметі. Наприклад, такі люди можуть у пориві емоцій кидати та ламати предмети, гримати дверима та іншими предметами побуту. Військові з високим рівнем непрямої агресії схильні до грубих та непристойних жартів. Для цієї категорії характерними є зміни міміки відповідно до емоційного  стану. Завжди прагнуть аби було так, як вони цього бажають.

Для низького рівня вираженості непрямої агресії характерним є висока толерантність, пасивність, стриманість та терпеливість. Уникають пліток та осуду інших людей, навіть якщо вони не приємні. Значною мірою контролюють свої емоції та дії, міміка їхнього обличчя не залежить від відчуттів та переживань.

За шкалою «Дратівливість» виявлено, що значна частина опитаних відзначається низьким та середнім рівнями – 35% та 45% відповідно. Так, для цієї категорії характерним є поблажливість та спокій до оточення та ситуацій, які виникають, зазвичай, їх не охоплює лють, коли з них глузують або жартують. Досліджувані зазначають, що вони намагаються бути толерантними та стриманими до людей, які їм не подобаються. Проте, ці військові схильні засмучуватись, коли до них ставляться гірше, ніж вони того заслуговують або через інші дрібниці.

Щодо 20% респондентів з високим рівнем даної характеристики,  то вони схильні до різких та імпульсивних реакцій, часто відчувають себе на межі до сплеску емоцій, що можуть закінчитися бійкою або суперечкою. Не схильні стримуватися у присутності людей, які їм не подобають або у ситуаціях, які неоправдовують очікувань. Лютують, коли з них глузують. З позитивних характеристик відзначають, що досить легко заспокоюються після роздратувань.

За шкалою «Негативізм» показники диференціювали  вибірку наступним чином: 35% опитаних мають низький рівень, 47 % – середній та 18% – високий. Для осіб з низьким рівнем притаманним є 1-2 характеристики, що може свідчить про прагнення людини бути важливою та відчувати повагу до себе, як фахівця або компетентної особи. Також, актуальною є поведінка спрямована на ігнорування начальника, який діє неправомірно та усупереч встановленим правилам.

Респонденти з високим рівнем за даним проявом схильні порушувати правила та не виконувати вказівки, які надано у неприйнятній для них формі. Також, для цієї категорії характерним є схильність ігнорувати вказівки керівника, який не наділений авторитетом або прагне підкреслити своє становище.

За шкалою «Образа» виявлено, що низький рівень, який характеризується позитивним та оптимістичним налаштуванням до життя та оточення, відсутністю підступності та ненависті до людей, проте відчуття, що іноді життя несправедливе виявлено у 25% респондентів. Високий рівень, що передбачає песимістичне сприйняття картини світу, нарікання на свою долю та переконання, що до інших обставини та доля є більш поблажливою та прихильною продіагностовано у 20% опитаних. Та 55% респондентів мають середній рівень вираженості даної категорії, що може свідчити про ситуативний характер відчуттів, пов’язаних з образою на людей, долю, самого себе.

Проаналізувавши категорію «Підозрілість» виявлено, що високий рівень мають лише 9% респондентів. Їхня поведінка характеризується високою тривожністю та занепокоєнням щодо думки оточення про них та їхню діяльність. Схильні триматися насторожено з людьми, які ставляться більш дружньо, ніж передбачалось. Переконані, що багато людей їх недолюблює, заздрить та насміхається. Також, зазначають, що люди, які з них постійно кепкують заслуговують отримати відсіч у будь-якій формі. Військові з високим рівнем підозрілості схильні розмірковувати про причини, які можуть викликати ту чи іншу поведінку чи негативні вчинки щодо їх персони. Для цієї категорії не важко відстоювати свою думку або відкрито продемонструвати свою відразу до певної людини.

Щодо 28% респондентів з низьким рівнем підозрілості, то вони орієнтовані на приховування своїх відчуттів, почуттів, реакцій та оцінки щодо поведінки людей або ситуацій. Зазвичай, не акцентують увагу на поясненні вчинків інших, уникають конфліктних ситуацій. Не зациклюються та не підозрюють оточення у змові проти себе чи у прагненні зробити, якийсь негативний вчинок.

За формою агресії – «Вербальна агресія» отримані результати свідчать, що 23% респондентів мають низький рівень, 57%  – середній та 20% – характеризуються високим рівнем прояву.  Досліджувані з низьким рівнем вербальної агресії характеризуються здатністю заявляти про їхнє ставлення щодо поведінки оточення, про вони рідко бувають незгодні з іншими. Зазвичай, легко втримуються від суперечок, погроз та не підвищують голос у відповідь на зауваження. Військовослужбовцям з високим рівень вербальної агресії притаманна поведінка, яка спрямована на активні зауваження щодо діяльності інших, висока схильність до конфліктів, лайки від злості, погрози іншим людям, які не підкріплені реальними діями.

Результати дослідження форми агресії «Почуття провини» виявило значне збільшення респондентів з високим рівнем у порівнянні з іншими формами агресивної поведінки. Так, 31% опитаних військових мають високий рівень почуття провини, що свідчить про переживання докорів сумління після обдурювання інших або коли, зробив щось неналежним чином, відчуття пригніченості, що пов’язана з невеликою кількістю уваги для своїх близьких, прагнення спокутувати свої гріхи та провини. Схильність робити речі, а потім про них шкодувати. Тенденції вважати, що прожив життя неправильно. Варто зазначити, що 16% респондентів мають низький рівень почуття провини, що свідчить про відсутність безпідставних докорів сумління та сумнівів у якості свого життєвого шляху. У значної частини продіагностованих  – 53% виявлено середній рівень за даним критерієм. Ці показники свідчать про ситуативний характер переживань. Відзначають, що їх засмучують невдачі та переживають докори сумління, коли роблять речі, що суперечать морально-етичним принципам.

Узагальнивши результати методики на визначення форм агресивної поведінки А. Баса – А. Дарки можемо стверджувати, що у військовослужбовців домінуючим є середній рівень за такими формами агресивної поведінки, як фізична агресія, непряма агресія, дратівливість, негативізм, образа, підозрілість, вербальна агресія та почуття провини. Ці показники свідчать про ситуативність сприйняття ситуацій, достатній рівень адаптованості та критичності у виборі стратегій та форм поведінкових реакцій, а також у поміркованості, толерантності та терплячості. Варто, закцентувати увагу на суттєвому збільшенні кількості респондентів з високим рівнем почуття провини, що може свідчити про переживання докорів сумління, переживань щодо коректності свого життєвого шляху та вчинків.

Проаналізувавши дані щодо передбачення відкритої агресивної поведінки за допомогою Тесту Руки Вагнера ми отримали наступні результати рис. 2.16

Рис. 4. Співвідношення передбачених поведінкових категорій за методикою Тест Руки Вагнера, %

Відповідно до отриманих результатів ми виявили, що найбільш поширеною з усіх передбачених реакцій є категорія емоційності або прихильності. Отже, для 14% передбачених реакцій характерним є вираження прихильності, любові, позитивних емоцій та налаштувань до життя. Так, відповіді даної категорії передбачають інтерпретацію позиції руки, як такої що надає підтримку, допомогу, дружбу, підвищену здатність до активного соціального життя, а також відображає прагнення до співпраці. По 13 % від загальних виборів набрали категорії «вказівки» та «активна байдужість». Респонденти сприймають вказівки, як руку, що веде, скеровує, перешкоджає, панує та домінує над іншими людьми. Також, зазначається, що люди повинні погодитися з вказівками руки. Окрім цього,  відображається готовність отримати винагороду від оточення, що полягатиме  у виконанні вказівок руки. Категорія «активна байдужість» свідчить про те, що рука виявляє тенденцію до дій, завершення яких не потребує присутності іншої людини або людей, однак рука повинна змінити своє фізичне місце розташування, докласти певних зусиль. Ці реакції проявляються у таких коментарях як «махати», «брати дрібний предмет», «шити», «писати», «кидати щось».

Категорія «Комунікація» набрала 12% від загальних відповідей та характеризувалась респондентами як привітання, прощання, мова жестів, передача певної інформації або інший процес комунікування. Значну кількість результатів, а саме 10% виборів діагностованих присвоєну категорії «Опис», що полягає лише у фізичному описі руки, її зовнішньому вигляді без тенденції до дії. Однакову кількість показників, а саме 8% виявлено за категоріями «Агресія» та «Страх». У відповідях до рангу агресія респонденти відзначили, що рука сприймається як така, що хоче нанести удар, зображено кулак, який б’є, щипає, ловить щось з метою знищити. Тож, можемо узагальнити, що ця категорія сприймається як домінуюча, така, що може завдати ушкодження та біль, активно хапає предмети, краде чи робить інші деструктивні дії. Щодо фактору страху, то діагностовані описували форму та позицію руки як таку, що захищається від удару або іншої небезпеки, просить, також, у цю категорію зараховують відповіді, що відображають тенденції до ауто агресивної поведінки.

Дещо меншу кількість виборів отримали категорії «Залежність» та «Демонстративність» по 7% та 6% відповідно. Залежність виражається у висловленні підлеглості іншим, тобто пошук підтримки або допомоги, покори іншим. Зокрема, це відповіді на зразок, «прохання», «віддавання честі офіцера», «клятва». Схильність проявляти та споглядати на себе, свою руку, захоплюватися собою та своїм зовнішнім виглядом висвітлено у категорії «Демонстративність». Прикладами таких відповідей можуть бути споглядання нового манікюру, красива рука,  насолоджується своєю рукою.

Найменшу кількість виборів отримали категорії «Калітство» – 5% та «Пасивна байдужість» – 4%. Калітство – передбачає деформовану, хвору, травмовану руку, різноманітні переломи чи рани, нездатність до будь-яких дій. Незначна кількість виборів є позитивним аспектом, тому що дані відповіді відображають почуття фізичної неадекватності. Пасивна байдужість характеризується відповідями, які проявляють тенденції до дії, завершення якої не потребує інших осіб, але рука не змінює свого становища та розташування. Прикладами даних реакцій є: рука відпочиває, спокійно лежить або спокійно витягнута, чекає або сохне.

Таким чином, узагальнивши аналіз результатів емпіричного дослідження психологічних особливостей фрустраційної поведінки військовослужбовців за допомогою проведених нами методів та методик можемо зробити наступні висновки: відзначено, що військовослужбовці схильні до впевненості у собі та своїх силах, проте вони не завжди готові приймати нововведення та мають проблеми з адаптацією до цих змін, намагаються самостійно контролювати ситуацію, яка виникає у житті. Встановлено, що в учасників бойових дій переважає середній рівень прояву таких психологічних станів як тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність, що породжує певні особливості у структурі особистості та її функціонування у соціумі. Виявлено, що у військовослужбовців яскраво виражені стани ригідності та агресії; ригідність свідчить про слабку адаптацію до нововведень, а агресія проявляється у вибухових реакціях на події та ситуації, що виходять за межі контролю. Доведено, що найбільш поширеним типом фрустраційної поведінки військовослужбовців є екстрапунітивні реакції з фіксацією на самозахисті, що свідчить про схильність до ворожості, осуду, звинувачень, докорів та сарказмів; вираженим є активне заперечення власної провини та намагання себе оправдати. Виділено, що найменше поширеним є тип екстрапунітивної реакції з фіксацією на задоволенні; цей тип характеризується інтерпретацією фруструючої ситуації як корисної або ж такої що приносить задоволення. Виявлено, що у більшості військовослужбовців дуже низький рівень соціальної фрустрації, що свідчить про адекватне сприйняття себе у соціумі та нормальну взаємодію у суспільстві. Встановлено, що військовослужбовці швидше задоволені своїм станом у соціально заданих ієрархіях. Виділено, що взаємини з дітьми та дружиною, можливість проводити спільне дозвілля та взаємини з друзями і близькими чинять найнижчий вплив на виникнення або нівелювання стану фрустрації, тобто сім’я та близьке оточення мають позитивний вплив на стан військовослужбовців. Досліджено, що такі сфери життєдіяльності особистості, як події у державі та суспільстві, матеріальне становище та сфера послуг і побутового обслуговування спричиняють високий ризик для виникнення стану фрустрації. Встановлено, що найбільш поширеною формою агресивної поведінки є почуття провини, коли військовослужбовці переживають докори сумління через неможливість достатньо часу проводити з сім’єю, порушення стосунків з іншими. Також, доцільно зазначити, що підозрілість, як форма агресивної поведінки, має найменший прояв серед досліджуваної вибірки. Тобто, воїни не схильні підозрювати та недовіряти людям зі свого оточення, вони рідко займаються плітками та

турбуються про те, що про них говорять поза їхніми спинами. Переконані, що люди переважно позитивно налаштовані у ставленні до інших. Виявлено, що найлегше передбачити агресивну форму поведінки в рамках емоційної сфери, що передбачає відображення різноманітних установок, почуттів та реакцій щодо інших людей. Досліджено, що найрідше респонденти схильні передбачати можливість виникнення агресивної реакції у межах категорії пасивна байдужість, що передбачає виконання певних дій без втручання особи.

Провівши теоретичний та емпіричний аналіз дослідження поведінки військовослужбовців можемо зробити наступні висновки та узагальнення.

Військовослужбовці, перебуваючи в зоні бойових дій, переживають травматичний стрес, який спричинений чітко усвідомлюваним почуттям загрози для життя, смерті, поранення, болю, інвалідизації, загибеллю побратимів чи необхідністю вбивати, впливом специфічних факторів бойової обстановки, проблеми із задоволенням необхідних потреб, необхідністю бачити тіла загиблих та торкатись до них, постійне очікування загострення ситуації; спілкування з важкопораненими.

Виявлено домінування середнього та низького рівнів таких поведінковий реакцій як: фізична, вебральна та непряма агресія, дратівливість, негативізм, образа, підозрілість. Ці показники свідчать, значною мірою, про ситуативність поведінкових реакцій, можливість військовослужбовців керувати собою та своїми станами, емоціями, почуттями. Варто зазначити, що виявлено значне зростання показників за формою поведінки: почуття провини. Такі дані свідчать, про переживання респондентами докорів сумління, сумнівів щодо правильності свого життєвого шляху та дій, вчинків.

Встановлено, що досліджувані військовослужбовці найкраще прогнозують вияви агресивної поведінки у форм емоцій, почуттів, переживань, реакцій як щодо інших, так і до себе. Проте найбільш складно передбачати наміри інших у формі пасивної байдужості, тобто тотального спокою та без діяння.

Подальші наші дослідження будуть спрямовані на пошук актуальних питань психологічної допомоги  тим учасникам бойових дій, які переживають різні типи фрустрованості та на розширення та вдосконалення програми їх реабілітації відповідно до актуальних запитів.

Література

1. Бабенко О. В. Методические рекомендации для военных психологов при работе с посттравматическим стрессом / О. В. Бабенко, Л. М. Домашенко. – Ростов-на-Дону : МарвелМ, 2000. – 156 с.
2. Березницька У. О., Мацевко Т. М., Солошенкоо Н. В. Психічні стани військовослужбовців після повернення із зони ведення бойових дій /У. О. Березницька, Т. М. Мацевко, Н. В. Солошенко // Вісник Національного університету оборони України. – № 2 (55). – 2020.
3. Буряк О. О. Військовий синдром «АТО»: актуальність та шляхи вирішення на державному рівні / О. О. Буряк, М. І. Гіневський, Г. Л. Катеруша // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. − 2015. − Вип. 2(43).− С. 176-181.
4. Диагностика состояния агрессии (опросник Басса-Дарки) / ред. и сост. Дерманова И.Б. // Диагностика эмоциональнонравственного развития.– Санкт-Петербург, 2002. –С.80–84.
5. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса / Л. А. Китаев-Смык – Москва, 2001. – 358 с.
6. Кокун О.М. Особливості та динаміка розвитку лідерських якостей курсантів / О. М. Кокун, І. О. Пішко // Вісник Національного університету оборони України. Зб-к наук, праць. Київ: НУОУ – 2013. – Випуск № 3. – С. 223-229.
7.  Колодзин Б. Как жить после психической травмы [Текст] / Б. Колодзин. – Москва : Шанс, 1991. – 154 с.
8. Курбатова Т.Н., Муляр О.Н. Проективная методика исследования личности «Hand – test» // Методологическое руководство. – Санкт-Петербург : ГМНППП «ИМАТОН», 2001. – 64 с.
9. Лебедев В. И. Экстремальная психология. Психическая деятельность в технических и экологически замкнутых системах : yчебник / В. И. Лебедев. – Москва : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 431 с.
10.  Оксфордский толковый словарь по психологии [Электронный ресурс]/ [под ред. А. Ребера]. – Режим доступа : http://vocabulary.ru/dictionary/487/
11. Островський О.О. Заходи психологічної реабілітації військовослужбовців – учасників бойових дій / О.О. Островський, Н. В. Волинець // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». – 2017. – № 14. – С. 236–241.
12. Палмер Д. Эволюционная психология. Секреты поведения Homosapiens / Д. Палмер, Л. Палмер. – Санкт-Петербург : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. – С. 33–37.
13.  Партико Т. Б., Скальська О. І. Емоційно-вольові ресурси стресостійкості у військовослужбовців /Т. Б.Партико, О. І. Скальська //Психологічний часопис.– Том 6.– №11.– 2020.
14. Практическая психодиагностика. Методики и тесты / [ред. Д. Я. Райгородский]. – Самара: Бахрах-М, 2002. – С. 141–145.
15. Психологічна допомога учасникам АТО та їх сімʼям : кол. монографія / М. І. Мушкевич, Р. П. Федоренко, А. П. Мельник [та ін.] ; за заг. ред. М. І. Мушкевич. − Луцьк : Вежа-Друк, 2016. − 260 с.
16. Шевченко Р. П. Особенности детско-родительских отношений в семьях военнослужащих с психосоматическими расстройствами / Р. П. Шевченко // Наука і освіта. – 2013. – № 6. – С. 69–72.
17. Ягупов В. Військова психологія : підруч. / В. Ягупов. – Київ: Тандем, 2004. – 656 с.

References

1. Babenko O. V. Metodicheskie rekomendatsii dlya voennyih psihologov pri rabote s posttravmaticheskim stressom / O. V. Babenko, L. M. Domashenko. – Rostov-na-Donu : MarvelM, 2000. – 156 s.
2. Bereznytska U. O., Matsevko T. M., Soloshenkoo N. V. Psykhichni stany viiskovosluzhbovtsiv pislia povernennia iz zony vedennia boiovykh dii /U. O. Bereznytska, T. M. Matsevko, N. V. Soloshenko // Visnyk Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy. – № 2 (55). – 2020.
3. Buriak O. O. Viiskovyi syndrom «ATO»: aktualnist ta shliakhy vyrishennia na derzhavnomu rivni / O. O. Buriak, M. I. Hinevskyi, H. L. Katerusha // Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho universytetu Povitrianykh Syl. − 2015. − Vyp. 2(43).− S. 176-181.
4. Diagnostika sostoyaniya agressii (oprosnik Bassa-Darki) / red. i sost. Dermanova I.B. // Diagnostika emotsionalnonravstvennogo razvitiya.– Sankt-Peterburg, 2002. –S.80–84.
5. Kitaev-Smyik L. A. Psihologiya stressa / L. A. Kitaev-Smyik – Moskva, 2001. – 358 s.
6. Kokun O.M. Osoblyvosti ta dynamika rozvytku liderskykh yakostei kursantiv / O. M. Kokun, I. O. Pishko // Visnyk Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy. Zb-k nauk, prats. Kyiv: NUOU – 2013. – Vypusk № 3. – S. 223-229.
7. Kolodzin B. Kak zhit posle psihicheskoy travmyi [Tekst] / B. Kolodzin. – Moskva : Shans, 1991. – 154 s.
9. Lebedev V. I. Ekstremalnaya psihologiya. Psihicheskaya deyatelnost v tehnicheskih i ekologicheski zamknutyih sistemah : ychebnik / V. I. Lebedev. – Moskva : YuNITI-DANA, 2001. – 431 s.
10. Oksfordskiy tolkovyiy slovar po psihologii [Elektronnyiy resurs]/ [pod red. A. Rebera]. – Rezhim dostupa : http://vocabulary.ru/dictionary/487/
11. Ostrovskyi O.O. Zakhody psykholohichnoi reabilitatsii viiskovosluzhbovtsiv – uchasnykiv boiovykh dii / O.O. Ostrovskyi, N. V. Volynets // Zbirnyk naukovykh prats Khmelnytskoho instytutu sotsialnykh tekhnolohii Universytetu «Ukraina». – 2017. – № 14. – S. 236–241.
12. Palmer D. Evolyutsionnaya psihologiya. Sekretyi povedeniya Homosapiens / D. Palmer, L. Palmer. – Sankt-Peterburg : Praym-EVROZNAK, 2007. – S. 33–37.
13. Partyko T. B., Skalska O. I. Emotsiino-volovi resursy stresostiikosti u viiskovosluzhbovtsiv /T. B.Partyko, O. I. Skalska //Psykholohichnyi chasopys.– Tom 6.– №11.– 2020.
14. Prakticheskaya psihodiagnostika. Metodiki i testyi / [red. D. Ya. Raygorodskiy]. – Samara: Bahrah-M, 2002. – S. 141–145.
15.  Psykholohichna dopomoha uchasnykam ATO ta yikh simʼiam : kol. monohrafiia / M. I. Mushkevych, R. P. Fedorenko, A. P. Melnyk [ta in.] ; za zah. red. M. I. Mushkevych. − Lutsk : Vezha-Druk, 2016. − 260 s.
16. Shevchenko R. P. Osobennosti detsko-roditelskih otnosheniy v semyah voennosluzhaschih s psihosomaticheskimi rasstroystvami / R. P. Shevchenko // Nauka I osvIta. – 2013. – # 6. – S. 69–72.
17. Iahupov V. Viiskova psykholohiia : pidruch. / V. Yahupov. – Kyiv: Tandem, 2004. – 656 s.

V. O. Mushkevych

SUBSTANTIVE COMPONENTS OF PERSONAL AND INTERPERSONAL FUNCTIONING OF MILITARY SERVANTS

The article presents an analysis of the content components of personal and interpersonal functioning of servicemen. It was found that servicemen, while in a combat zone, experience traumatic stress, which is caused by a clearly perceived sense of threat to life, death, injury, pain, disability, death of comrades or the need to kill, the impact of specific needs, combat needs, problems the need to see the bodies of the dead and touch them, the constant expectation of aggravation of the situation; communication with the seriously injured. The dominance of medium and low levels of such behavioral reactions as: physical, vibral and indirect aggression, irritability, negativism, resentment, suspicion. These indicators indicate, to a large extent, the situationality of behavioral reactions, the ability of servicemen to control themselves and their states, emotions, feelings. It is worth noting that there was a significant increase in the form of behavior: guilt. Such data indicate that respondents experience remorse, doubts about the correctness of their life path and actions, deeds. It was found that the studied servicemen best predict the manifestations of aggressive behavior in the form of emotions, feelings, experiences, reactions both to others and to themselves. However, it is most difficult to predict the intentions of others in the form of passive indifference, ie total peace and without action.

Key words: frustration, traumatic event, post-traumatic stress disorder, extreme event, mental health, physical health.