СІМ'Я ЯК СИСТЕМА: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ З ДІТЬМИ, ЩО МАЮТЬ ПРОБЛЕМНУ ПОВЕДІНКУ

У статті представлено аналіз психологічних особливостей взаємодії з дітьми, що мають проблемну поведінку. Виявлено, що психологічна допомога спрямована на руйнування цього циклу, на створення конструктивних варіантів сімейного функціонування під час реалізації завдань відповідної програми, зміст та технологічне забезпечення якої розроблено відповідно до результатів емпіричного дослідження особистісного й міжособистісного функціонування членів сімей. Зазначено, що у експериментальній групі система формувальних заходів мала чітко структурований та організований характер і була побудована на психологічних принципах. Виділено системний контекст надання психологічної допомоги сім’ям, що мають дітей з проблемною поведінкою, який спирається на класичне розуміння його змісту – будь-який психологічний вплив на одного з членів сім’ї ставить за мету здійснити позитивний вплив на сім’ю загалом.

Ключові слова: сім’я, проблемна поведінка, шлюбна підсистема, батьківська підсистема, сиблінгова підсистема.

Актуальність дослідження. Розвиток психологічної науки в рамках загального підходу до вивчення сім’ї як системи, виділяє ті її проблеми, які безпосередньо впливають на стан та функціонування підростаючого в сім’ї покоління. Гуманізація сучасного суспільства ставить перед собою завдання нормалізації сімейного функціонування й актуалізує та концентрує зусилля у напрямі розвитку психологічної культури сім’ї на рівні шлюбної та батьківської підсистем, які є визначальними подальшого функціонування сиблінгової підсистеми. Психологічна допомога у цьому напрямку викликає неабиякий інтерес з огляду на збільшення кількості сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою.

Представники фундаментальної психології та психологічної практики зверталися до теми сім’ї, котра перебувала в центрі уваги їхніх учень і теорій (А. Адлер, Е. Берн, М. Боуен, К. Віттакер, Д. Віткін, Е. Еріксон, В. Сатір, А. Фрейд, З. Фрейд, К. Хорні, К. Юнг та ін.). Їхні дослідження стали теоретичною й методологічною основою прикладних розробок щодо проблематики сім’ї в психології, здійснених О. Бондарчук, Ю. Борисенком, В. Дружиніним, О. Захаровим, Е. Ейдеміллером, Д. Ісаєвим, З. Кісарчук, І. Коном, О. Лютак, Т. Титаренко, В. Целуйко, Н. Чепелєвою та ін. Наукові пошуки І. Білої, А. Варги, В. Гарбузова, Т. Говорун, І. Корнієнка, Л. Сердюк, О. Співаковської, Г. Радчук, Т. Яценко й інших. Їхні дослідження переконливо засвідчують залежність формування особистості дитини від стилю виховання в сім’ї, батьківського ставлення, способів сімейного спілкування та взаємодії тощо.

До вивчення особливостей сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою зверталися у своїх працях Т. Богданова, Т. Зімовіна, Н. Мазурова, І. Мамайчук, О. Мастаюкова, М. Семаго й ін., у яких акцентовано, що фізична та емоційна перевантаженість членів сімей призводить до підвищення рівня їхньої тривожності й навіть посилення патохарактерологічних рис особистості, через що вони не завжди знаходять адекватні виховні стратегії, можуть спотворено сприймати індивідуальні особливості дитини, нереалістично оцінювати перспективи її подальшого розвитку.

Але, не зважаючи на достатній акцент у сучасних наукових розвідках з означеної проблеми, майже не розглянуто особливості особистісного та сімейного функціонування на рівні шлюбної (чоловік і дружина), батьківської (батько й мати), сиблінгової (діти) підсистем сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою. Як засвідчує аналіз теоретичної літератури та наш особистий практичний досвід, на подальші дослідження заслуговує потреба визначення особливостей особистісної та міжособистісної сфер членів таких сімей, виявлення взаємозв’язку цих особливостей із розвитком і функціонуванням дітей. Залишається дискусійним питання про ресурси сім’ї як системи, які забезпечують її структурно-функційну стабільність; недостатньо описано чинники, що дають змогу членам сімей не лише витримувати стресовий вплив, а й ефективно його вирішувати.

У зв’язку з цим задля успішного та повноцінного функціонування сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою, пріоритетне завдання психологічної допомоги – це розробка практико-орієнтованої технології психологічного дослідження, що актуалізує необхідність визначення особливостей особистісно-емоційної й міжособистісної сфер членів сімей і пошуку потенційних ресурсів сімейної системи. Соціальна значущість проблеми, її недостатня теоретична та експериментальна розробка зумовили вибір теми наукового дослідження, де об’єкт дослідження - функціонування сімейної системи, а предмет дослідження – теоретико-методологічні засади й практичні методи дослідження сімейної системи, що має дітей з проблемною поведінкою.

Запропоноване дослідження в комплексі теоретичних знань та прикладних розробок складає єдину систему повноцінної психологічної допомоги сімейній системі і є гарним матеріалом для вирішення різноманітних практичних завдань психологічного консультування та психотерапії сімей з дітьми, які мають проблемну поведінку

Уперше в історії психології визначення сім’ї як системи запропонував Д. Джексон 1965 р. [23]. Науковець розглядав сімейну систему як єдине утворення, що має певні особливості функціонування та розвитку. Саме ця теорія стала переломним моментом у науковому підході до вивчення сім’ї. Д. Джексон і його послідовники ввели нові поняття та моделі теорії систем: система, підсистема. Так, за його визначенням, сім’я як система – це єдиний психологічний і біологічний організм, у якому наявні диференційовані, але взаємопов’язані підсистеми: подружня, батьківська, сиблінгова [23]. У подальшому застосування системного підходу його основоположниками Н. Аккерманом, М. Боуеном, К. Вітакером, С. Мінухіним, В. Сатір, Д. Хейлі й іншими, передбачало розгляд сім’ї як цілісної системи [4; 17; 25; 47; 48; 66; 67; 68; 76]. Ці системні поняття та принципи сформували системне бачення організації сім’ї у сімейній психології.

Принцип системності в психології ґрунтується на тому, що проблеми одного члена сім’ї впливають на всіх інших членів сім’ї. Аби їм допомогти, важливо вивчати сімейну систему загалом. На відміну від інших, більше ранніх підходів до вивчення сім’ї, теорія сімейних систем заперечує думку, за якою сім’ю характеризують лінійні взаємини і єдиними важливими є стосунки між матір’ю й дитиною. Системна сімейна психологія спрямована на зміну взаємин між усіма членами сім’ї, на їхнє згуртування задля розв’язання спільних проблем для досягнення змін сімейної системи загалом – на рівні шлюбної, батьківської, сиблінгової підсистем [45] (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Сім’я, як система на рівні трьох підсистем

Аналізуючи особливості впливу кожної із підсистем на рівень функціонування усієї сім’ї, як системи, Г. Будинайте [18], А. Варга [21], П. Вацлавік [23], Д. Джексон [23] зазначають, що первинною підсистемою сім’ї є шлюбна підсистема, що являє собою модель інтимних взаємин між чоловіком та дружиною. За баченням Г. Будинайте, крізь призму функційної шлюбної підсистеми відображаються приклади того, як виражати симпатію та кохання, як справлятися у стресовій ситуації, як долати конфлікти [18]. Дисфункційна шлюбна підсистема зазвичай використовує інші підсистеми, найчастіше сиблінгову (дитячий організм) для своєї стабілізації.

Батьківська підсистема пов’язана з функціями догляду за дітьми та їх вихованням. Особливості взаємодії в ній впливають на різні аспекти розвитку особистості. Залежно від батьківського ставлення в дитини формується відчуття власної адекватності. Дитина пізнає, які види поведінки приймаються, а які заборонені. Через батьківську підсистему вона засвоює притаманні сім’ї способи розв’язання конфліктів і стиль поведінки, які в подальшому використовує у своїх відносинах із соціумом.

Підсистема сиблінгів формує власні стереотипи взаємодії, які набувають актуальності, коли діти переходять у позасімейні групи (школа, робота, власна сім’я). За Д. Джексоном, сиблінги вчать, як товаришувати та ворогувати, самостверджуватись і досягати успіху серед рівних собі [23].

Цікаве для нашого дослідження вчення Н. Максимової, на думку якої, на формування підсистем впливають структурні характеристики сім’ї (наприклад, кількість позасімейних зв’язків, дітей, неповнота сім’ї) та поточна стадія її життєвого циклу [45]. Таке ж бачення представляють А. Варга, А. Черніков, які вказують на важливість аналізу сімейної системи через вивчення структури сім’ї, її життєвих циклів, сімейної історії, міфів, стабілізаторів, меж, правил, способів внутрісімейної комунікації, за якими живе сім’я. Автори приділяли особливого значення комунікативній системі сім’ї, через яку відбувається обмін повідомленнями за допомогою мови та невербальних засобів. Порушення комунікативного процесу призводять до появи симптоматичної поведінки в одного з її членів [22; 77].

У контексті вищезазначеного щодо особливостей функціонування сім’ї, як системи, можемо передбачити, що концептуалізація проблеми психологічного функціонування сімейної системи та дослідження і виокремлення значимих одиниць аналізу підсистем – це не лише важливе теоретико-методологічне завдання, але й має значне прикладне значення. У своєму дослідженні ми спрямували різні класифікації показників функціонування сімейної системи на рівні трьох підсистем. Урахування характеристик цих рівнів дає змогу забезпечити численність перспектив під час роботи з сім’єю, як системою.

Аналізуючи сімейну систему, що має проблемну дитину, важливо визнати, що сучасний психологічний дискурс репрезентує уявлення категорії проблемних дітей як агресивних, імпульсивних, надмірно активних, невпевнених у собі, депресивних, віктимних, емоційно холодних, байдужих, неконтактних, сором’язливих тощо (М. Безруких, А. Гупта, Р. Нємов, Р. Шарма). Їх розглянуто в контексті атипового, іррегулярного нерівномірного психічного розвитку, пов’язаного з індивідуальними особливостями онтогенезу дитини й не стосується патології мозку чи психіки, а є результатом безлічі взаємодоповнювальних факторів, уключаючи сімейний стрес. Ідеї К. Райт указують на позитивність корегувальних впливів у психологічній роботі з такою дитиною, а вчення Ж. Глозмана підкреслюють важливість сприятливого клімату та розвитку сім’ї, у якій проблемна дитина досягає нормативних показників соціалізації – в іншому випадку можна очікувати на прояв дизонтогенезу й соціальної дезадаптації (Р. Емері, Б. Сміт) [43].

У психологічній науці наявні розбіжності щодо характеристик дітей з проблемною поведінкою. Але в усіх поясненнях чітко простежено одну принципову позицію – це такі діти, у яких простежуються відхилення від норми розвитку [27; 28; 29; 30; 31; 54; 55; 56; 87]. До групи дітей з проблемною поведінкою відносять тих, у яких виникають ускладнення під час виконання різних видів діяльності, соціальної дезадаптації та порушення процесу соціалізації. У цю категорію потрапляють діти з проблемами в емоційно-вольовій сфері, з різними порушеннями фізичного та психічного розвитку і соматично ослаблені діти. Це діти зі зниженням гостроти зору, порушенням постави, дефектами мови, гостроти слуху тощо [36; 60; 64]. Сюди ж належать діти із розладами психіки та поведінки (опозиційна, антисоціальна поведінка); розвитку мови та шкільних навичок; тривожними розладами; енурезом, енкопрезом, розладами сну [35].

У дослідженні ми звертаємося до опису дітей з проблемною поведінкою, посилаючись на формулювання як Оксфордського тлумачного словника з психології А. Ребера, де її описано як таку, що характеризується поведінкою, коли її батьки, інші дорослі не можуть з нею ефективно взаємодіяти [57],так і бачень Р. Шарми, де описано, що проблемна дитина – та, чия поведінка й особистість відрізняється від норми (краде, обманює, ображає слабших і менших тощо). Ці діти включені до групи «нормальних», за умови, що така поведінка нетривала, не обтяжена спадковістю й оточенням. Л. Мардахаєв характеризує цю категорію дітей як таку, у взаємодії з якими дорослі мають труднощі, що вимагають постійного пошуку інваріантного підходу для досягнення прогнозованої мети [46]. У свою чергу В. Жмуров, при визначенні характеристик дітей з проблемною поведінкою, презентує їх такими, з якими дорослі не можуть ефективно взаємодіяти (якщо, зрозуміло, у самих дорослих немає проблемної поведінки) [34]. У описі Р. Нємова - поведінка дитини не вкладається в існуючі соціальні норми, не відповідає загальноприйнятим правилам і створює проблеми, перш за все, для оточуючих дитини однолітків і дорослих людей [51]. А. Гупта [86], М. Безруких [5] до індивідуально-психологічних і соціально-психологічних ознак дітей з проблемною поведінкою дошкільного та молодшого шкільного віку зараховують агресивність, гіперактивність, збудливість, імпульсивність, плаксивість, крик, ревнощі, заздрощі, безвідповідальність, гіпертрофовані емоційні реакції, надмірну прив’язаність до матері, переживання страхів тощо.

У межах нашого пошукового інтересу акцентовано на сім’ях з дітьми віком 5–9 років – це діти дошкільного та раннього шкільного віку, батьки яких найчастіше звертаються за психологічною допомогою з питань проблемної поведінки дітей та нездатності ефективно з ними взаємодіяти. Таку ситуацію можна пояснити тим, що дошкільний вік характеризується позаситуативним спілкуванням, яке відповідає пізнавальній потребі, тому дошкільник звертається до дорослого з безліччю запитань, ставиться до нього, як до «істини в останній інстанції» [39; 52; 53]. Позаситуативно-особистісна форма спілкування означає, що дорослий стає для дитини носієм соціальних норм, і саме у цьому зламі формується потреба у взаєморозумінні та співпереживанні з дорослим. У дошкільні роки прояви неслухняності у дитини асоціюються з конкретними патернами взаємин між дорослими (батьками) та дитиною. Результати дослідження проблеми ранніх проявів дезорганізованих, агресивних форм поведінки, засвідчують, що біологічно зумовлені схильності у дитини (реєстровані, наприклад, при складному темпераменті) взаємодіють із умовами сімейного функціонування [87].

Звертаючись до опису особливостей функціонування дітей молодшого шкільного віку, зазначимо, що саме цей віковий період визначається такими взаєминами, в яких дорослий стає для дитини «послом суспільства». Під його впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами лише за дорослими зовнішніми формами. Звідси ж – відсутність у дитини моралі як інтеріоризованих норм, незважаючи на те, що вона має і реальні еталони «правильної» і «неправильної» поведінки [71].

Відповідно до теоретичного аналізу праць С. Мінухіна, М. Руттера, Ч. Фішмана, присвячених питанням батьківсько-дитячих стосунків стає зрозуміло, що поведінка батьків, у якій присутні тепло та сердечність, суворий, але справедливий контроль, застосування пояснень й аргументації, асоціюється з формуванням інтернаціолізації контролю. Батьки неслухняних дітей дошкільного віку часто демонструють діаметрально протилежні прояви поведінки: вони деспотичні, непослідовні та недоброзичливі у взаємодіях із власними дітьми. Ці обсерваційні дослідження засвідчили велику кількість зіткнень між дорослими (батьками) та дитиною, при цьому перші менше домагаються виконання своїх вказівок. Окрім того, емоційні зв’язки також порушені: батьки проблемних дітей майже не мають доброзичливої, гармонійної взаємодії з дітьми й отримують менше взаємного задоволення від справ, якими вони разом займаються (дослідження проводилось із дітьми дошкільного віку) [61].

Отже, передбачаємо, що батьки, часто через велику любов до дітей, що не підкріплюється знанням основних закономірностей їхнього психічного розвитку, допускають грубі помилки у взаємодії, які травмують дітей, деформують їхню психіку. Батьки несвідомо використовують такі моделі виховання та батьківського ставлення, які закладають фундамент невротизації у дітей. Таким чином увага вчених до батьківсько-дитячих стосунків пояснюється не лише професійним інтересом, а й засвідчує наявність значних труднощів у розвитку цих взаємин. Особливе становище в цьому питанні належить батькам, для яких характерний високий рівень прояву «проблемності», що передається дітям, які, у свою чергу, ці прояви переносять у соціальну взаємодію.

Відповідно до орієнтації та характеру роботи із такою ситуацією у сімейній системі, у парадигмі психологічної допомоги сім’ї виділяють декілька моделей, серед яких для нас склала інтерес діагностична модель [65]. Діагностична модель використовується, ґрунтуючись на припущенні наявності дефіциту в членів сім’ї спеціальних знань щодо особливостей функціонування як сімейної системи в цілому, так і кожної окремої особистості в ній. Об’єкт діагностики – родина, члени ядерної сім’ї. У фокусі уваги діагностичної моделі, за А. Журавльовим, В. Іноземцевою, О. Ляшенком, Д. Ушаковим, – актуальний емоційний стан членів сім’ї, їхні особистісні характеристики, організація (структура, патерни взаємодії) сімейної системи, унікальний досвід сім’ї в подоланні стресової ситуації [82]. Діагностичний висновок може бути підставою для прийняття організаційних рішень і є основою для надання психологічної допомоги сім’ї.

Завдання психолога на етапі діагноститки – визначити, функціонування якої з субсистем було порушено - шлюбної, батьківської чи сиблінгової. Через це доцільно працювати з усією сімейною системою, а не з єдиним її елементом. Клієнт – вся родина, а точніше – сімейна система. Такий підхід передбачає опору на сім’ю як одиницю впливу [17; 25; 47; 48; 66; 67; 68].

Мета діагностичного етапу – вивчити та усвідомити суть проблеми, її носіїв і потенційних можливостей розв’язання. Діагностичний етап фіксує сигнали проблемної ситуації з подальшою вибудовою логіки проведення діагностичного дослідження джля пошуку мішеней надання психологічної допомоги. Встановлюється довірливий контакт із усіма учасниками проблемної ситуації, стимулюється допомога вербалізації проблеми, спільного оцінювання можливості її розв’язання. Кінцева частина цього етапу – чітке визначення наявної проблеми [58]. Комплексна психодіагностика полягає в первинному діагностуванні для вивчення сильних і слабких сторін особистості, виявлення та розв’язання проблем, що виникають під час сімейної взаємодії, проведення діагностичних мінімумів для аналізу динаміки функціонування та подолання можливих труднощів. У подальшій роботі відбувається поглиблена психологічна діагностика членів ядерної сімейної системи.

Запропонована нами модель дослідження сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою виконує завдання на рівні трьох підсистем щодо ядерної сім’ї й охоплює функціональні особливості чотирьох напрямків: індивідуальної, шлюбної, батьківської, батьківсько-дитячої, що включають такі складники:

1. Діагностика порушень функціонування сім’ї та викривлень сімейних уявлень, що часто є чинниками найрізноманітніших сімейних проблем. Така діагностика передбачає дослідження особливостей життєвої ситуації людини й сім’ї, зовнішні і внутрішні аспекти, особливості образу світу. Вивчаються уявлення членів сім’ї про життя, власне Я, ставлення до інших і світу загалом, уявлення про себе як шлюбного партнера, ставлення до шлюбного партнера; причини неблагополуччя сім’ї (погіршення зовнішніх умов буття, зниження рівня життя або стійка дисфункція), уявлення про щоденні сімейні ситуації (сніданок, збирання на роботу, щоденні закупи, повернення з роботи, вечеря, час із дітьми тощо) і ситуації, що повторюються з більшою чи меншою або невизначеною періодичністю (сексуальна близкість, дозвілля у вихідні, візити до родичів, обговорення грошових питань, сімейні сварки тощо). Ці знання визначатимуть першочергові завдання та хід діагностичної процедури. Усвідомлення психологічної проблеми та правильне розуміння самою сім’єю того, що в ній відбувається – важлива передумова розв’язання її проблем усієї сімейної системи.

2. Діагностика індивідуальних психологічних характеристик членів сімей. До напрямів цього діагностичного блоку включаємо: вивчення особистісних особливостей членів сім’ї, їхніх ціннісних орієнтацій, мотиваційної сфери, чинників, що впливають на батьківські установки, рівня виховної й педагогічної компетентностей, виховних якостей, їхніх умінь і здібностей, особливостей внутрішніх особистісних переживань членів сімей, пов’язаних із порушеннями розвитку дитини. Отримані дані дають змогу дослідити, наскільки члени сім’ї можуть володіти стресостійкими якостями, потрібними для підтримки дитини з проблемною поведінкою й інших членів сім’ї, оптимізувати умови життя.

3. Вивчення специфіки сімейного клімату, характеру взаємодії шлюбних партнерів, місце суб’єкта в системі міжособистісних взаємин і характер комунікації в сім’ї – складного та багатозначного поняття, що, у широкому значенні, описує процес передачі інформації; способи поведінки, внутрішньосімейна взаємодія. До напрямів цього блоку ми зараховуємо: вивчення внутрісімейного клімату й міжособистісних контактів; дослідження слабких зон у сфері міжособистісних стосунків, реакції на стрес, які потребують подальшого психоконсультативного та психотерапевтичного впливу. Досліджується на цьому етапі акцентуація на рівні диференціації –злиття сімейної системи із зверненням до перших глибоко вивчених негативних психологічних наслідків «злиття», які описав М. Боуен [16; 17; 83; 84; 85]. Вихідним пунктом дослідження – спостереження за процесом обговорення проблем у сім’ях. Визначення характеристик цього спектра проблем попереджає посилення та погіршення мікросоціальної ситуації, визначає прогноз розвитку кожної конкретної сім’ї.

4. Дитячо-батьківські стосунки й аналіз сімейної взаємодії: тип батьківського ставлення; стиль батьківського виховання та його помилкові зони; моделі виховання, які використовують члени сім’ї як команда; особливості сприйняття проблем дитини; особливості поведінки та емоцій дитини відповідно до батьківського ставлення.

Результат вивчення сім’ї, що має дитину з проблемною поведінкою передбачає досягнення розуміння індивідуальних цілей та прагнень членів сім’ї; отримання членами сім’ї нової інформації, яка змінить їхнє бачення про свої проблеми; досягнення певних змін у взаєминах сім’ї; усвідомлення потреби позитивних змін у структурі особистісного і міжособистісного функціонування та реалізація очікуваного результату у повсякденному житті.

Дослідження проведено на базі Психологічного консультативного центру при кафедрі практичної та клінічної психології факультету психології та соціології Волинського національного університету імені Лесі Українки. У дослідженні брали участь дорослі члени сімейної системи, у кількості 464 особи віком 20–60 років, серед них 232 особи – жінки, 182 – чоловіки. Усі досліджувані зверталися за психологічною допомогою з такими основними скаргами: 1) самостійно не можуть справитися з дитиною; не розуміють, як правильно з нею спілкуватися; неприємно вражені її поведінкою, реакціями тощо; 2) відчувають негативні емоційні та психосоматичні стани щодо поведінки дитини, яка потребує багато часу, зусиль. Усі сім’ї мали одну дитину (загальна кількість 232 дитини, серед яких 116 – дівчата, 116 - хлопці) з проблемною поведінкою дошкільного й молодшого шкільного віку 5–9 років. Характеристики проблемних дітей описано крізь призму бачення дорослих членів сімей, які звернулися за психологічною допомогою з подальшим емпіричним вивченням.

На початковому етапі як один з основних методів застосовано психологічне анкетування (запитання про біографічні дані, вік, освіту, види діяльності, оцінку особливостей стосунків у сім’ї, її склад тощо). Спостереження спрямовано на узагальнення бачення щодо проявів психіки людини в умовах її природної діяльності у присутності членів ядерної сімейної системи. Спостереження за членами сімей здійснено за кількома параметрами, де враховано: прагнення (відсутність бажання) до встановлення адекватних контактів з іншими особами, членами сім’ї; форму та характер взаємодії з іншими особами; особливості комунікативної поведінки у взаємодії з оточенням; особливості застосування паралінгвістичних засобів спілкування (міміки, жестів, поз); особливості використання різноманітних форм спілкування; вибір переважної форми контакту (вербальний, тактильний, зоровий, опосередкований, тобто через когось), відзначаючи особистісні реакції, тональності розмови, вібрації (тремтіння) голосу й інші особливості, значущі в повсякденному спілкуванні.

Основний метод збору інформації про сімейний контекст – бесіда, тема якої визначено сімейною ситуацією. Головне в бесіді – установлення контакту; виявлення ставлення члена сім’ї до сімейної ситуації та визначення його ролі в обставинах, що склалися; з’ясування важливих відомостей про досліджуваних: рівень розвитку, інтереси, здібності, особливості характеру, поведінки, стосунки в сім’ї; збір вичерпної інформації і про самих досліджуваних, і про їхнє мікросоціальне оточення. Бесіда має не лише діагностичну цінність, а й передбачає психологічний вплив за допомогою запитань і спеціальних завдань, інтерпретацій. Під час бесіди важлива її психоедукаційна роль.

Психологічне вивчення сімей вимагало достатнього залучення діагностичних методик у межах того чи іншого методу. Ураховуючи це, а також зв’язок із діагностичними завданнями дослідження, використано і стандартизовані, і нестандартизовані (проєктивні) методики.

Для дослідження типу батьківського ставлення використано «Опитувальник батьківського ставлення» (А. Варга, В. Столін [11; 21]), орієнтований на виявлення батьківського ставлення, як системи різноманітних почуттів щодо дитини, поведінкових стереотипів, особливостей спілкування з нею, сприйняття й розуміння характеру особистості дитини, її дій.

Для вивчення властивостей взаємодії між батьками та дітьми, стилів сімейного виховання й виявлення їх психологічних причин застосовано опитувальник «Аналіз сімейних взаємин» (АСВ) Е. Ейдеміллера та В. Юстицкіса [78]. Цей опитувальник дає змогу визначити, як батьки виховують дитину в сім’ї. До психологічних причин порушень у вихованні Е. Ейдеміллер відносить фобію втрати дитини, суперечності між батьками стосовно виховної позиції щодо дитини, невпевненість у правильності вибору стратегії виховання, перенесення власних негативних властивостей на дитину.

Для діагностики індивідуальних особливостей членів сімей, що мають проблемних дітей, використано опитувальник «Акцентуації характеру А. Егідеса» [33], які описали І. Слободянюк, О. Холодова, О. Олексенко [72]: параноїк; епілептоїд; гупертим; істероїд; шизоїд; психостеноїд; сензитив; гіпотим; конформний тип; нестійкий тип; астенік; лабільний тип; циклоїд. Ступінь вираження кожного з психотипів визначають за допомогою побудови графіка – рисунка особистості.

Із метою діагностики станів і властивостей особистості, які мають першочергове значення для процесу соціальної адаптації та регуляції поведінки використано «Фрайбурзький особистісний опитувальник» (Freiburg Personality Inventory, FPI) – багатофакторний особистісний опитувальник для обстеження дорослих [44]. У ньому наявні висловлювання щодо способів поведінки, емоційних станів, орієнтацій, ставлення до життєвих труднощів і т. ін., які Перевага цього опитувальника – наявність двох шкал агресивності, за допомогою яких можна окремо діагностувати два основні та якісно різні типи агресивності – спонтанної (проактивної) й реактивної (домінантної). Цей тест широко використовують у світі для досліджень у сфері психометрії, вікової психології, персонології, психосоматики та психопатології [12; 41; 42; 71].

Особливе місце в нашому дослідженні займає проєктивний підхід, за якого аналіз особливостей взаємодії з нейтральними матеріалами є об’єктом проєкції внутрішніх переживань і бажань досліджуваних. Проєктивний діагностичний підхід застосовано під час вивчення афективної сфери членів сім’ї. Для діагностики індивідуально-типологічних особливостей особистості, її уявлення про себе, ставлення до власної особистості використано методику «Автопортрет», адаптовану Р. Бернсом [9]. За його визначенням, автопортрет – це зображення людини, яке створене нею ж.

Для дослідження сили Его членів сім’ї, характеру поведінки особистості в стресових умовах, ресурсів протистояння несприятливим ситуаціям, адаптивних можливостей і стійкості до впливу стресових чинників використано методику«Людина під дощем», якузапропонували О. Романова й О. Потьомкіна [62; 63]. За тим, як член сім’ї зобразив малюнок, можна робити висновки про ставлення автора до труднощів і способів їх подолання, зрозуміти характер поведінки людини в несприятливих умовах і знайти ресурси протистояння їм, де дощ символізує стресову ситуацію [24].

Вивчення афективної сфери особистості, її потреб і рівня їх задоволення здійснювалося за допомогою методики «Дім. Дерево. Людина», запропонованої Д. Буком [39]. На думку автора, кожен малюнок – це своєрідний автопортрет, деталі якого мають особистісне значення. На основі малюнка можна робити висновки про афективну сферу особистості, її потреби, рівень психосексуального розвитку тощо. Перше аналізується будинок, потім досліджують дерево та людину [69].

Для вивчення особливостей внутрісімейної взаємодії використано проєктивну методику «Малюнок сім’ї». Її використовували, описували, видозмінювали й удосконалювали Р. Бернс, О. Захаров, С. Кауфман, К. Маховер, В. Столін та ін. [9; 10; 37; 40; 70; 73]. Аналіз структури малюнка – наявність усіх членів сім’ї чи відсутність когось одного або всіх, не пов’язаних із сім’єю людей, повна відсутність людей тощо. Аналіз особливостей графічної презентації членів сім’ї дає інформацію про емоційне ставлення досліджуваного до окремих членів сім’ї. Увагу звертають на кількість деталей на окремих членах сім’ї, декорування, використання кольорів. Також важливі розмір фігур, емоції, пози тощо. Під час аналізу процесу малювання звертаємо увагу на послідовність малювання членів сім’ї, деталей, стирання, повернення до вже намальованих об’єктів, паузи, спонтанні коментарі.

Для діагностики неусвідомлюваного компонента образу Я, з метою отримати проєкцію суб’єктивного переживання людиною свого психологічного стану,використано проективну методику «Неіснуюча тварина» і за основу взято інтерпретаційну версію М. Дукаревич та П. Яньшин [32; 81; 82]. Процедура проведення досить проста: потрібно придумати й намалювати тварину, якої не існує, і дати їй ім’я, якого теж немає. Окремі показники (формальні та змістовні) малюнка, відповідні психологічним характеристикам, об’єднані в такі симптомокомплекси: агресивність, демонстративність, тривожність, товариськість, самоконтроль, депресивність, інфантильність, самооцінка. Кожен показник малюнка оцінюємо в балах залежно від його виразності та значущості для оцінюваної характеристики.

Статистичний аналіз даних здійснено за допомогою пакета статистичних програм SPSS 19.0.

На першому етапі емпіричного дослідження за допомогою статистичного аналізу здійснено факторизацію вихідних даних для виявлення факторної структури особистісних та міжособистісних характеристик членів сімейних систем, що мають дітей з проблемною поведінкою, які перебувають під впливом пролонгованої психотравмувальної ситуації. Вихідним емпіричним фактажем для факторизації даних стали змінні, визначені за допомогою стандартизованих психодіагностичних засобів. Проєктивні методики передбачали якісний аналіз наявності чи відсутності певних характеристик. Також під час реалізації цього етапу здійснено мінімізацію вихідного масиву емпіричних даних до рівня компактнішої та зручнішої їх репрезентації для ефективних подальших математико-статистичних розрахунків, а на їх основі – отримання достовірних психологічних узагальнень. Для цього використано факторний аналіз [14].

Факторне рішення з простою структурою та мінімальними втратами вихідної інформації сприяло переходу до аналізу змістової інтерпретації 10 чинників, які утворюють факторну модель особистісних характеристик членів сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою.

1) «Авторитарна виховна диспозиція» (інформативність – 10,7 %) – виражений авторитарний (жорсткий) стиль виховання дитини з елементами ігнорування її потреб, надмірністю заборон, санкцій, байдужістю та тотальним контролем за всіма сферами її життєдіяльності.

Було встановлено, що такі показники батьків провокують в дитини спалахи агресивності, грубості, обману, маніпуляції, підозрілості, постійної напруги й тривоги, ворожості до оточення, виключають душевну близькість, почуття прихильності. І саме на ці особистісні настанови членів сімей важливо враховувати у процесі надання психологічної допомоги.

2) «Потуральна виховна диспозиція» (інформативність – 6,0 %) – потуральний стиль виховання дитини поєднується з елементами підвищеної протекції.

За таких характерологічних та поведінкових особливостей в дитини відбувається формування якостей некритичної вседозволеності та доступності об’єкта бажань і потреб. Ці специфічні особливості – мішені психологічної допомоги.

3) «Конструктивна виховна протекція» (інформативність – 5,9 %) – виховання в дитини людяності, співпереживання, емпатії, тобто тих рис характеру, які визначають моральний розвиток особистості.

Такі особливості батьків є позитивними та сприятимуть результативності у процесі надання психологічної допомоги.

4) «Психастенічна особистісна диспозиція» (інформативність – 5,1 %) – домінування тривожно-помисливих тенденцій із проявом постійної невпевненості в собі, нерішучості, боязкості й уразливості.

Такі специфічні особливості психотипічного комплексу дорослих членів сімей стимулюють в дітей віддзеркалювання таких самих характеристик у поведінці й емоційних проявах. Ці характеристики враховуватимуться у процесі психологічної допомоги.

5) «Амбівалентна особистісна диспозиція» (інформативність – 5,1 %) поєднує в собі ознаки психопатологічної депресивності, дратівливості, емоційної нестійкості та відкритості соціальному оточенню, прагнення до довірливої й відвертої взаємодії.

Виявлено, що такі характеристики можуть викликати у дітей непослідовність поведінки та емоцій. Це й визначатиме специфіку й результативний характер психологічної допомоги для сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою.

6) «Поблажливо-байдужа особистісна диспозиція» (інформативність – 4,9 %) – невимогливе батьківське ставлення до дитини.

Такі особливості дорослих членів сім’ї стимулюють інфантилізацію дитини, невміння взаємодіяти з соціумом, неможливість самоствердитися серед однолітків. Такі особистісні настанови членів сімей визначатимуть специфічні особливості та результативний характер психологічної допомоги.

7) «Домінантно-агресивна особистісна диспозиція» (інформативність – 4,6 %) – реактивна й спонтанна агресивність як атрибутивні характеристики «чоловічого» поведінкового патерну, що проявляється у вираженому прагненні до домінування у формі як реактивної, так і ситуативної агресії.

Такі характеристики дорослих членів сім’ї провокують в дітей екстрапунітивну реакцію з проявом негативних емоцій на інших, агресивні форми поведінки (вербальну й емоційну форми агресії) та сприяє інтропунітивним реакціям, що характеризується внутрішньою спрямованістю («відхід у себе»), що призводить до самоагресії. Такі особистісні настанови досліджуваних визначатимуть специфічні особливості та результативний характер процесу психологічної допомоги.

8) «Екстравертована особистісна диспозиція» (інформативність – 4,4 %) – особистісна орієнтація на зовнішні аспекти дійсності (на соціальні взаємини, сферу спілкування тощо).

Така позиція особистісного та міжособистісного прояву дорослими членами сімей формує в дитини поверховість суджень, нездатність розуміти свої емоції, зважати на інших. Така особистісна орієнтація членів сімей визначатиме специфічні особливості та результативний характер психологічної допомоги.

9) «Інтровертовано-педантична особистісна диспозиція» (інформативність – 4,4 %) – високий рівень консервативного педантизму на основі особистісної інтровертованої орієнтації.

Власне такі показники дорослих членів сімей сприяють розвитку в дітей сором’язливості, непевності, боязні самоствердження, негнучкості поведінки. Така особистісна орієнтація досліджуваних визначатиме специфічні особливості й результативний характер психологічної допомоги.

10) «Пасивно-захисна особистісна диспозиція» (інформативність – 4,2 %) – низький рівень прояву соціальної активності, високий – особистісної невротизації; схильність до стресового реагування на звичайні життєві ситуації; низький рівень захищеності від впливу стресових чинників.

Така особистісна диспозиція досліджуваних дорослих членів сімей сприяє розвитку особистісного симптомокомплексу пасивно-захисного характеру й у дітей, що визначатиме специфічні особливості й результативний характер психологічної допомоги.

Подальший якісний аналіз наших наукових розвідок у проблемному полі батьківсько-дитячих стосунків засвідчив різні варіанти подружніх і сімейних конфліктів, які впливають на дитину.

По-перше, афекти дитини виникають через моделювання агресії та ворожості у батьківській поведінці.

По-друге, тиск на емоційну сферу дитини порушує здатність регулювати емоційні реакції та розвивати корисні стратегії подолання.

По-третє, розбіжності бачень щодо особливостей виховання руйнують його якісний процес.

Батьківський конфлікт порушує узгодженість, послідовність і якість дисциплінарних заходів, підвищує ймовірність суворих покарань за порушення дисципліни або призводить до сварки між батьками щодо дисципліни, у яку безпосередньо втягується дитина.

Виявлені основні параметри неправильного виховання, що проявляються у таких поведінкових патернах, як нерозуміння своєрідності особистісного розвитку дітей. Мова йде про те, що дорослі:

 - вважають дітей упертими, тоді як ідеться про збереження елементарного почуття власної гідності;

 - думають, що дитина не хоче, а вона не може тощо;

 - неприйнають дітей – це неприйняття індивідуальності дитини, її своєрідності, особливостей характеру;

 - характеризуються невідповідність вимог і очікувань можливостям і потребам дітей – це провідний патогенний чинник, що викликає нервово-психічне перенапруження у дітей;

 - нерівномірно ставляться до дітей у різні роки їхнього життя;

 - непослідовні щодо дітей – суттєвий чинник невротизації;

 - проявляють неузгодженість взаємин, що зумовлена наявністю конфлікту, посиленого контрастними рисами темпераменту.

Виділено типи неправильного сімейного виховання і їх вплив на формування особистості дитини%

 - увага до дітей: ступінь контролю за ними, управління їхньою поведінкою;

 - емоційне ставлення: душевний контакт із сином або донькою, ніжність, лагідність у стосунках із ними;

 - посилене опікування дитини, позбавлення її самостійності, надмірний контроль за її поведінкою – усе це характеризує виховання за типом гіперпротекції й притаманне авторитарним сім’ям, у яких дітей привчають безумовно підкорюватися батькам або одному з дорослих членів сім’ї – лідеру, волю якого виконує решта.

Серед хибних типів відзначимо також виховання в умовах високої моральної відповідальності. Тут підвищена увага до дитини поєднується з очікуванням від неї більших успіхів, ніж вона може досягти. Емоційні взаємини тепліші – і дитина щиро докладає всіх зусиль, щоб виправдати сподівання батьків. Підвищена увага до дитини, поєднана з тісним емоційним контактом, повним прийняттям усіх поведінкових проявів, означає виховання за типом потуральної гіперпротекції. У цьому випадку батьки прагнуть виконати будь-яку примху дитини, відгородити її  від труднощів, неприємностей, прикростей. Виховання за типом гіпопротекції, навпаки, означає занижену увагу до дитини. У цьому випадку батьки мало цікавляться її справами, успіхами, переживаннями.

Можемо узагальнити, що зазначені вище характеристики дорослих членів сім’ї, та характеристики дітей загалом являють собою своєрідний прояв порушених стилів виховання та ставлення, і як результат – проблемна поведінка дітей. Дорослі члени сімей несвідомо використовують такі моделі виховання, батьківського ставлення, внутрішньо сімейної взаємодії, які закладають фундамент невротизації у дітей.

Таким чином увага до вивчення сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою, визначається не лише професійним інтересом, а й засвідчує наявність значних порушень особистісного та міжособистісного функціонування. Особливе становище в цьому питанні належить тим дорослим членам сімей, для яких характерний високий рівень прояву «проблемності», що передається із покоління до покоління. Мішенню психологічної допомоги, як показало наше дослідження, є виділені десять інтегральних особистісних чинників особистісного й міжособистісного функціонування членів сімей, що мають дітей з проблемною поведінкою: «авторитарна виховна диспозиція»; «потуральна виховна диспозиція»; «конструктивна виховна протекція»; «психастенічна особистісна диспозиція»; «амбівалентна особистісна диспозиція»; «поблажливо-байдужа особистісна диспозиція»; «домінантно-агресивна особистісна диспозиція»; «екстравертована особистісна диспозиція»; «інтровертовано-педантична особистісна диспозиція»; «пасивно-захисна особистісна диспозиція».

Виявивши основні підходи до сім’ї як психологічного явища, визначивши концептуальні положення про неї як психологічну систему, під час реалізації психологічної допомоги відчуваємо потребу простежити процес перебудови координат життєвого світу сімейної системи на рівні подружжя, батьків, сиблінгів в обумовленості з їхнім рівнем спроможності й готовності до персоналізації, припустивши при цьому, що становлення внутрішньої єдності сім’ї як системи визначається здатністю і готовністю членів сімей до реалізації цих процесів.

Під час роботи з кожною людиною та сім’єю цілі і завдання унікальні, як і їх життєва ситуація. Але, якщо дотримуватися загального завдання психологічної допомоги, то це зовсім не забезпечення психологічного комфорту і звільнення від страждань, а допомога прийняти життя в усіх його проявах, пройти через життєві труднощі і, переосмисливши власні відносини із собою, іншими, світом загалом, відповідати за своє життя й життя близьких, продуктивно перетворити власну життєву ситуацію з неможливості жити і реалізовувати свої потреби, цілі та цінності в ситуацію можливості жити і розвиватися. За такого підходу здійснюється потрібна та достатня підтримка, надається цільова допомога, яка гнучко змінює свою форму відповідно до особливостей та вимог життєвої ситуації сім’ї, її стану, зони її найближчого розвитку.

Основний компонент психологічної допомоги – відбір та застосування засобів, що дають змогу створити умови для стимулювання позитивних змін в особистості і її системі відносин з собою, іншими людьми та світом загалом, опановувати способами продуктивної взаємодії. У процесі психологічної допомоги осмислюються результати діагностики і на цій основі продумуються умови, достатні для позитивного розвитку особистості та сім’ї, набуття продуктивного ставлення до себе, інших, світу загалом і гнучкості, здатності успішно взаємодіяти із самим собою, іншими та соціумом, адаптуватись у ньому. Далі розробляється і реалізується гнучка індивідуальна або групова програма психологічної допомоги, яка зорієнтована на конкретну людину чи сім’ю та враховує їхні особливості та потреби.

Важливо при реалізації психологічної допомоги звернутися до педагогічної моделі такої допомоги, здійснюючи так звану психоедукацію, спрямовану на виконання визначених завдань, а саме на розширення психологічних знань про сімейні стосунки й особливості сімейного виховання під час бесіди, групових дискусій, аналізу проблемних ситуацій; розвиток основних соціальних умінь і навичок (уважне ставлення до іншого, розуміння потреб оточення, вміння підтримувати та розв’язувати конфліктні ситуації, висловлювати свої почуття і помічати почуття інших людей); пошук ресурсів сім’ї, що дають змогу кожному з її членів усвідомити та використовувати можливості для саморозвитку; надання інформації про особливості функціонування сім’ї, завдання, що стоять перед нею в кризові періоди, вікові психологічні особливості розвитку особистості, а також можливості отримання додаткової допомоги в інших фахівців; аналіз негативного досвіду шлюбних стосунків у сім’ї, неадекватних батьківських установок, насамперед, на основі обговорень типових ситуацій спілкування між партнерами та взаємодії з дитиною; пошук можливостей оптимізації шлюбних і сімейних стосунків, процесу виховання дітей у сім’ї; розвиток навичок спілкування, прийомів саморегуляції, самопізнання.

Психологічне консультування – спрямоване на вирішення міжособистісних і внутрішньо-особистісних негараздів. До завдань індивідуального консультування включено: допомогу краще розібратись у суті проблеми, зняти емоційне напруження, усвідомити ситуацію, що склалася; розширення уявлення про себе, проблемну сімейну ситуацію, навколишню дійсність загалом, унаслідок чого по-новому бачиться й оцінюється ситуація, віднаходяться альтернативні варіанти поведінки в ній; допомога брати на себе відповідальність за власний «внесок» у сімейну ситуацію; підтримка віри у свої сили, готовність реалізувати виявлені способи подолання сімейних проблем, передусім, через зміну власного ставлення до них і власної поведінки.

У груповому консультуванні бере участь ядерна сім’я. Цей вид психологічної допомоги використовуються тоді, коли проблеми стосуються усієї сімейної системи загалом. Групове сімейне консультування передбачає організацію роботи гомогенних груп (шлюбних, батьківських, сиблінгових), які застосовують на певних етапах роботи з сім’єю. Робота з шлюбними партнерами передбачає участь у консультації разом чоловіка і дружини, їхня поведінка робить наочними звичні моделі взаємодії одне з одним. Важливо підвести їх до усвідомлення конфліктних, непродуктивних форм взаємодії, а потім відшукати нові, продуктивні.

Робота з батьками як командою і окремо з батьком та матір’ю - більш діагностична, дає змогу одразу ж побачити ті проблеми й труднощі, на які клієнти скаржаться, де основним симптомом, на їхню думку є проблемна дитина. Так, особливості їхньої взаємодії під час психоконсультаційного процесу розкривають багато чого з того, про що буває важко говорити. Вони дають змогу наочно вирізнити те, що визначає характер стосунків і що самим членам подружжя та батькам важко чітко визначити. Під час роботи з обома батьками можна безпосередньо апелювати до зразків їхніх стосунків, що проявляються в особливостях взаємодії батька та матері.

Потрібно зазначити, що основний метод психологічного консультування з дітьми – не та чи інша психотехніка, а бесіда як особлива форма взаємодії у системі «психолог–клієнт». При цьому, який би варіант не обрався для консультування дитини, важливо аби батьки були присутні, пасивні чи залучені, та спиратися на позитивні ресурси дитини, намагатися підтримати й розвивати кращі її почуття та здібності та навчати цьому дорослих членів сім’ї.

Відповідно до виділених у теоретичному розділі дисертації ефективних підходів у роботі із сімейною системою та опираючись на результати емпіричного дослідження, використано психотерапевтичні техніки, які зарекомендували себе досить ефективно у практичній роботі.

Для реалізації психоедукаційного та психоконсультативного процесів при наданні психологічної допомоги, за основи ми використовували техніки, які допомагали більшому осмисленню та усвідомленню сімейної ситуації. До таких технік увійшли:

1. Діаграма сім’ї – вивчення системи внутрісімейних взаємин. У своєму дослідженні ми опиралися на роботу з діаграмою, запропонованою М. Боуеном у 1978 році, яка аналізується в межах «міжпоколінного підходу» сімейної терапії. Її мета – отримати цілісну картину, розглядаючи всі феномени і події сімейного життя в інтегральній вертикально спрямованій перспективі. Діаграма сім’ї має достатньо спільного з традиційними підходами до збору даних  історії родини. Головна відмінність – структурованість і схематизація. Діаграма ілюструє специфіку сімейних взаємин символами, які разом з іншими даними використовують для зображення взаємин членів сім’ї і їхніх позицій в сімейній системі. Така діаграма – карта сім’ї, яка допомагає виділити те, що було неусвідомленим, або ж таємницею для окремих членів сім’ї, витягуючи «скелети з шафи». Інтерпретацію даних діаграми сім’ї розподілено на такі сфери: ідентифікований пацієнт; емоційний процес у ядерній сім’ї; конфлікт між шлюбними партнерами; рівень диференціації; рівень триангуляції:

2. «Сімейна скриня» – ще одна ефективна техніка при психотерапії сімейної системи. Тривалість її використання обумовлюється вагою психічних розладів у членів сім’ї, виразністю міжособистісних конфліктів в сім’ї, мотивацією членів сім’ї до досягнення терапевтичних змін. Клієнтові пропонують уявити образ сімейної скрині, передбачаючи, що в описі будуть представлені незадоволені сімейні та особистісні потреби, конфлікти або афекти, що утворюють зміст несвідомого. Образи, пов’язані з несвідомим, досить універсальні і мають статус архетипових, що співвідносяться з екзистенційними життєвими ситуаціями. Звичайно ж, «скриня» – це метафора, а її вміст – аж ніяк не ювелірні вироби, векселі та цінні папери, а життєвий досвід, перейнятий і засвоєний протягом усього життя. Це – розуміння «хорошого» та «поганого», «правильного» та «неправильного», сімейні цінності, установки, традиції і готові «ідеальні» образи, переконання тощо. У сімейній скрині зберігається безліч таємниць, загадок, сімейних міфів, переказів, прихованих приписів, заборон, потужних послань нащадкам. Усі ці «коштовності» впливають на становлення особистості.

У скрині зберігається багата спадщина, з якої кожен бере для себе щось, але найчастіше не усвідомлює це (окрім сімейних традицій, цінностей, переконань, установок, у ній зберігаються, наприклад, страхи бути успішними або не проявляти ініціативу, не бути близькими з іншими людьми, тримати образи в собі та ін.). Усе це передається з покоління в покоління, семе те, що було актуальним для прабатьків. Багаж сімейної скрині складається з низки важливих чинників, як-от: стиль спілкування, прийнятий у сім’ї; сімейні ролі та їх бачення; ставлення до розширеної сімейної системи; стратегії вираження почуттів, прийняті в сім’ї; сімейні традиції. Основними емпіричними показниками сімейної скрині є сімейні цінності; сімейні ролі; сімейні установки; особливості шлюбних і сімейних взаємин і ставлення; прийняття партнера чи інших членів ядерної сім’ї.

3. Психотерапевтична техніка «Написання казки» – один із методів психологічної роботи, який використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку її творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалення взаємодії зі світом. Психотерапевтичну роботу з казками ми розподілили на сім основних етапів.

1. Написання казки – пропозиція написати казку, використавши  сім героїв (Цар, Цариця, Оленка, Іванко, Добра Фея, Зла Чаклунка, Мудрий Старець).

2. Визначення енергоінформаційного поля казки: аналіз власних відчуттів і вражень щодо казки, їх фіксація та описання.

3. Визначення основної теми казки: про що ця казка, чого вона навчає? Відповідь трактується з погляду чотирьох рівнів – ціннісного, ментального, емоційного, вітального.

4. Аналіз лінії головного героя здійснюється з чотирьох сторін – образ себе, кінцева мета, мотиви вчинків героя, взаємини зі світом.

5. Аналіз символічного поля казки: виділення найяскравіших образів та визначення їхнього символічного значення на особистому та глибинному рівнях.

6. Розробка висновку щодо конфліктного і ресурсного змісту казки, її конфліктного і ресурсного аспектів, визначення рівня сформованості «морального імунітету».

7. Визначення перспективних завдань психологічної діяльності, виявлення «основної проблеми» й ресурсів для роботи з нею, пошук перспективи та індивідуальних засобів формування «морального імунітету».

Використовуючи змістовні ресурси психологічної допомоги, узагальнимо, що при реалізації як психодіагностичного, так і психоедукаційного, психоконсультативного процесів, основним методом є метод бесіди. Основні правила бесіди, у поєднанні з іншими методами та техніками передбачають, що члени сім’ї чітко й відверто висловлюють свої думки та почуття від першої особи (саморефлексія); вербальні та невербальні прояви почуттів співпадають (конгруентність); враховується рівень розуміння (емпатія). Акцентовано увагу та можливості уникати тріангуляції під час сімейних конфліктів, не орієнтуватися на інших, а проявляти достатній рівень диференціації, не використовувати невротичні захисні механізми.

Таким чином, відповідно до проведених психодіагностичних процедур було узагальнено:

1. Виділено системний контекст надання психологічної допомоги сім’ям, що мають дітей з проблемною поведінкою, який спирається на класичне розуміння його змісту – будь-який психологічний вплив на одного з членів сім’ї ставить за мету здійснити позитивний вплив на сім’ю загалом. Відповідно до змісту системності існує взаємна детермінованість особистості та міжособистісних стосунків у сім’ї, згідно з якою стиль спілкування, характер взаємодії, тип батьківського ставлення до дитини, з одного боку, й особистісні особливості дитини – з іншого, утворюють замкнений гомеостатичний цикл, котрий постійно відтворюється.

2. Вказано, що психологічна допомога спрямована на руйнування цього циклу, на створення конструктивних варіантів сімейного функціонування під час реалізації завдань відповідної програми, зміст та технологічне забезпечення якої розроблено відповідно до результатів емпіричного дослідження особистісного й міжособистісного функціонування членів сімей.

3. Зазначено, що у експериментальній групі система формувальних заходів мала чітко структурований та організований характер і була побудована на психологічних принципах. Останні забезпечено за допомогою спеціальних форм та методів програми психологічного супроводу, до яких увійшли: 1) на рівні психодіагностики – стандартизовані й проєктивні методики, представлені та описані в попередніх розділах; 2) на рівні психоедукації – психопрофілактичні прийоми та просвітницькі заходи відповідно до емпіричних даних щодо прогалин психологічних знань та запитів самих досліджуваних; 3) на рівні психоконсультації – бесіда й інтерпретація як специфічні форми надання психологічної допомоги, орієнтованої на особистість і взаємодію між членами сім’ї, засвоєння ними ефективних способів самостійного розв’язання проблем з проведенням психотехнік «Сімейна скриня», «Написання казки», «Діаграма сім’ї» та з подальшим зворотним зв’язком.

Література

1. Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. Москва: Когито-Центр, 2002. 220 c.
2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. Санкт-Петербург: Академ. проект, 2015. 240 с.
3. Аккерман Н. Роль семьи в появлении расстройств у детей. Семейная психотерапия. Санкт-Петербург: Питер, 2000. 612с.
4. Аккерман Н. Теория семейной динамики. Семейная психотерапия: хрестоматия/сост. Э. Г. Эйдемиллер, Н. В. Александрова, В. Юстицкис. Санкт-Петербург: Питер, 2000. С. 70–77.
5. Безруких М. М. Проблемные дети. Москва: УРАО, 2000. 312 с.
6. Берн Ш. Гендерная психология. Санкт-Петербург: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. 320 с.
7. Берн Э. Групповая психотерапия. Москва: Академ. Проект, 2001. 464 с.
8. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Москва: Директ-Медиа, 2008. 302 с.
9. Бернс Р. С., Кауфман С. X. Кинетический рисунок семьи. Москва: Смысл, 2000. 146 с.
10. Бернс Р. Я-концепция в юности. Психологические проблемы социализации современных подростков и юношей: учеб. пособ./сост. В. В. Барабанова. Москва: АНО ПЭБ, 2008. С. 226–245.
11. Бодалев А. А., Столин В. В. Общая психодиагностика. Санкт-Петербург: Речь, 2006. 440 с.
12. Божук О. А. Особливості особистісних рис жінок із фізіологічним перебігом вагітності у світлі їх медико-психологічного супроводу. Медична психологія. 2015. № 1. С. 57–61.
13. Бондарчук О. І. Психологія сім’ї. Київ: МАУП, 2001. 96 с.
14. Борисенко Ю. В. Модель взаимосвязи факторов, определяющих специфику отцовства. Семейная психология и семейная терапия. 2006. № 2. С. 44–55.
15. Борисенко Ю. В., Портнова А. Г. Проблема отцовства в современном обществе. Вопросы психологии. 2006. № 3. С. 122–130.
16. Боуэн М. Духовность и личностно-центрированный подход.Вопросы психологии. 1992. № 3–4. С. 24–33.
17. Боуэн М. Теория семейных систем Мюррея Боуэна: основные понятия, методы и клиническая практика. Москва: Когито-центр, 2005. 342 с.
18. Будинайте Г. Л. Классическая системная семейная терапия и постклассические направления: свобода выбора.Московский психотерапевтический журнал. 2001. № 3. С. 79–90.
19. Бююль А., Цёфель П. SPSS: искусство обработки информации: анализ статистических данных и восстановление скрытых закономерностей; [пер. с нем.]. Санкт-Петербург: ООО «ДиаСофтЮГ», 2002. 608 с.
20. Варга А. Я. Введение в системную семейную психотерапию. 2-е изд. стереотип. Москва: Когито-Центр, 2011. 240 с.
21.  Варга А. Я. Системная психотерапия супружеских пар. Москва: Когито-Центр, 2016. 342 с.
22. Варга А. Я., Драбкина Т. С. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс. Санкт-Петербург: Речь, 2001. 144 с.
23. Вацлавик П. Д., Бивин Д.,Джексон Д. Прагматика человеческих коммуникаций. Москва: Эксмо-Пресс, 2000. 256 с.
24. Венгер А. Л. Психологические рисуночные тесты: иллюстрированное руководство. Москва: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. 160 с.
25. Витакер К., Нейпир О. Семья в кризисе: опыт терапии одной семьи, преобразивший всю ее жизнь. Москва: Когито-Центр, 2005. 344 с.
26. Гальперин П. Я. Введение в психологию: учеб. пособ. для вузов. 2-е изд. Москва: Университет, 2000. 336 с.
27. Добряков И. В. Перинатальная семейная психотерапия.Системная семейная психотерапия/под ред. Э. Г. Эйдемиллера. Санкт-Петербург: Питер, 2002. С. 265–285.
28. Добряков И. В. Психология семьи и больной ребенок: учеб. пособ./ сост. И.В. Добряков, О. В. Защиринская. Санкт-Петербург: Речь, 2007. 400 с.
29. Добряков И. В. Типология гестационной доминанты.Ребенок в современном мире: тезисы докладов 3-й междунар. конф. Санкт-Петербург: ЮНЕСКО, 1996. С. 21–22.
30. Довідник нормативно-правових документів психологічної служби та психолого-медико-педагогічних консультацій системи освіти України/упоряд.: Ю. А. Луценко, А. Г. Обухівська, І. В. Луценко, Н. В. Сосновенко. Київ: Український НМЦ практичної психології і соціальної роботи, 2014. 475 с.
31. Долгорукова Г. Методика роботи з проблемою у відносинах з партнером на основі казкотерапії.Простір арт-терапії: зб. наук. статей/УМО, ГО «Арт-терапевтична асоціація». Київ, 2009. Вип. 1 (5). С. 73–78.
32. Дукаревич М. З. Лекции по характерологии. Москва: ЧеРо, МПСИ, 2006. 174 с.
33. Егидес А. Как разбираться в людях, или Психологический рисунок личности. Москва: АСТ-Пресс, 2002. 94 с.
34. Жмуров В. А. Большая энциклопедия по психиатрии. 2-е изд. Элиста: Джангар, 2012. 864 с.
35. Забезпечення прав дітей з особливими потребами: держ. темат. доп. про становище дітей в Україні (за підсумками 2006 року) /Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту; уклад. А. В. Толстокорова. Київ: Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, 2007. 160 с.
36. Зайцева Е. С. Психологическое сопровождение родителей, воспитывающих детей с интеллектуальной недостаточностью: дисс. на соискание ученой степени канд. психол. наук: 19.00.07/ Санкт-Петербург, 2005. 183 с.
37. Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия. Санкт-Петербург: СОЮЗ, 2004. 336 с.
38. Захаров А. И. Предупреждение отклонений в поведении ребенка: монография. Ленинград: Лениздат; Санкт-Петербург: Союз, 2000. 224 с.
39. Захарюта Н. В. Возможности и пути развития творческого потенциала личности детей дошкольного возраста.Вестник Адыгейского гос. ун-та. Серия: Педагогика и психология. 2009. Вып. 4 (51). С. 246–256.
40. Кауфман С. Кинетический рисунок семьи. Введение в понимание детей через кинетические рисунки. Москва: Смысл, 2003. 146 с.
41. Кононенко О. І. Взаємозв’язок між різними проявами перфекціонізму та особистісними чинниками особистості.Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. 2015. Вип. 3. С. 38–42.
42. Кравчук С. Л. Особливості психологічних детермінант агресивних проявів особистості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: 19.00.01/ Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ. 2002. 16 с.
43. Лисина М. И. Общение, личность и психика ребенка. Москва: Моск. психол.-соц. ин-т. Воронеж: НПО «МОДЕК», 2001. 384 с.
44. Луценко О. Л. Фрайбурзький особистісний опитувальник FPI – перевірка валідності та локальна стандартизація.Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Психологія. 2016. Вип. 61. С. 49–54.
45. Максимова Н. Ю. Сімейне консультування: навч. посіб. Київ: Персонал, 2011. 304 с.
46. Мардахаев Л. В. Социальная педагогика: учеб. для бакалавров. 6-е изд., перераб. и доп. Москва: Юрайт, 2015. 817 с.
47. Минухин С., Фишман Ч. Техники семейной терапии/[пер. с англ. А. Д. Иорданского]. Москва: Класс, 2012. 304 с.
48. Минухин С., Хейли Дж. Эволюция психотерапии. Т. 1/[пер. с англ. Т. К. Кругловой]. Москва: Класс, 1998. 304 с.
49. Мушкевич М. І. Оцінювання сім’ї в терапії сімейних систем Мюррея Боуена. Наукові записки Інституту Психології імені Г. С. Костюка АПН України/[за ред. акад. С. Д. Максименка]. Київ: Главник, 2005. Т. 3, Вип. 26. С. 174–177.
50. Мушкевич М. І. Психокорекція сімейних дисфункцій, зумовлених батьківської сім’єю. Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г. К. Костюка АПН України/[за ред. С. Д. Максименка, З. Г. Кісарчук]. Київ: Міленіум, 2003. Т. 3, Вип. 2. С. 169–174.
51. Немов Р. С. Психологический словарь. Москва: Владос, 2007. 560 с.
52. Обухова Л. Ф. Возрастная психология. Москва: Изд-во Юрайт; МГППУ, 2011. 374 с.
53. Обухова Л. Ф., Шаграева О. А. Семья и ребенок: психологический аспект детского развития. Москва: Жизнь и мысль, 1999. 168 с.
54. Овчарова Р. В. Родительство как психологический феномен: учеб. пособ. Москва: Моск.психол.-соц. ин-т, 2006. 496 с.
55. Овчарова Р. В., Токарева Ю. А. Научные предпосылки к анализу проблемы отцовства как воспитательной деятельности.Наука и образование Зауралья. 2005. № 1. С. 35–48.
56. Огиенко Н. Волшебная сила сказки: осуществление мечты и полцарства в придачу. Игра «Дворец желаний». Санкт-Петербург: Речь, 2008. 208 с.
57. Оксфордский толковый словарь по психологии/под ред. А. Ребера ; [пер. с англ. Чеботарева Е. Ю.]. Т. 1. Москва: Вече АСТ, 2003. 592 с.
58. Паркин М. Сказки для управления изменениями. Как использовать сказки для развития людей и организаций/[пер. с англ.]. Москва: Добрая книга, 2005. 240 с.
59. Потемкина О. Ф., Потемкина Е. В. Психологический анализ рисунка и текста. Санкт-Петербург: Речь, 2006. 524 с.
60. Птушкін Г. С., Дегтярьова Т. М. Психолого-педагогічний супровід осіб з обмеженнями по слуху в системі професійної освіти.Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливим потребами: зб. наук. праць. Київ: Університет «Україна», 2004. 448 с.
61. Расстройства детского и подросткового возраста/под ред. Дж. Хилла, Б. Моэн; [пер. с англ.]. Киев: Сфера, 2006. 540 с.
62. Романова Е. С., Потемкина О. Ф. Графические методы в психологической диагностике. Санкт-Петербург: Речь, 2001. 416 с.
63. Романова Е., Потемкина О. Графические методы в психологической диагностике. Москва: Дидакт, 1992. 256 с.
64. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи. Санкт-Петербург: Питер, 2005. 713 с.
65. Рыбак Е. В., Слепцова Н. Г., Федулова А. Б., Цихончик Н. В. Молодая семья в современном обществе: учеб.-метод. пособ./[под общей ред. А. Б. Федуловой]. 2-е изд., испр. и доп. Архангельск: САФУ им. М. В. Ломоносова, 2017. 238 с.
66. Сатир В. Вовлечение детей в семейную терапию. Социально-психологическая и консультативная работа с семьей: хрестоматия. Ч. 2: Социально-психологическая и консультативная работа с семьей/сост. Л. Б. Шнейдер. – Москва: МПСИ; Воронеж: МОДЭК, 2004. С. 441–467.
67. Сатир В. Вы и ваша семья. Москва: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001. 302 с.
68. Сатир В. Как строить себя и свою семью. Психология зрелых возрастов: хрестоматия/сост. И.В. Шаповаленко. Москва: АНО ПЭБ, 2008. С. 478–497.
69. Семенова З. Ф.,Семенова С. В. Психологические рисуночные тесты. Методика «Дом – Дерево – Человек. Москва: ACT; Санкт-Петербург: Сова, 2007. 190 с.
70. Семья в психологической консультации: опыт и проблемы психологического консультирования/под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. Москва: Педагогика, 1989. С. 208.
71. Сергєєва І. В. Особливості емоційної регуляції професійної діяльності вчителя в напружених ситуаціях: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: 19.00.07/Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. Київ, 2003. 26 с.
72. Слободянюк І. А., Холодова О. О., Олексенко О. І.Психолого-педагогічна допомога дітям з акцентуаціями характеру. Вінниця: [б в.], 1996. 52 с.
73. Столин В. В. Семья в психологической консультации: опыт и проблемы психологического консультирования/под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. Москва: Педагогика, 1989. 208 с.
74. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы/[пер. с англ. М. Р. Гинзбурга]. Москва: Педагогика-Пресс, 1993. 140 с. 
75. Фрейд З. Я и Оно. Москва: Азбука, 2015. 288 с.
76. Хейли Дж. Терапия испытанием: необычные способы менять поведение/[пер. с англ. В. М. Сариной]. Москва: Класс, 1998. 208 с.
77. Черников А. В. Системная семейная терапия. Классика и современность. Москва: Класс, 2005. 400 с.
78. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис., В. Ю. Психология и психотерапия семьи. Санкт-Петербург: Питер, 1999. 656 с.
79. Юнг К. Психология бессознательного. Москва: Наука, 1994. 320 с.
80. Юнг К. Сознание и бессознательное. Санкт-Петербург–Москва: Университет. книга, 1997. 544 с.
81. Яньшин П. В. Клиническая психодиагностика личности. Санкт-Петербург: Речь, 2007. 320 с.
82. Яньшин П. В. Практикум с клинической психологии. Методы исследования личности. Санкт-Петербург: Питер, 2004. 336 с.
83. Bowen M. Family systems theory and society.Georgetown family symposia. Vol. II. [USA]: Lorio & L. McClenathan, 1973. P. 34–67.
84. Bowen M. Family Therapy in Clinical Practice. North vale, New York, Jason Aronson, 1978. Chapter 16: Theory and practice. 565 р.
85. Bowen M. Theory in the practice of psychotherapy. Family therapy: theory and practice/ed. P. I. Guerin. New York: Gardner Press, 1976. P. 123–154
86. Gupta A. K. The Problem Child and Homoeopathy. B Jain Publishery (P) LTD, 1995.Р. 7–11
87. Lytton H. Child and parent effects in boys' conduct disorder: а reinterpretation. Developmental Psychology. № 26(5). 1990. Р. 683–697