БАГАТОКОМПОНЕНТНИЙ ПІДХІД ДО ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ – ОСНОВА ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Здоров’я – одне з найбільших життєвих цінностей людини, запорука її благополуччя, щастя і довголіття. Уявлення про здоров’я та його значущість вивчають науковці різного профілю – медики, філософи, юристи, психологи. Проблема здоров’я людини – одна з найскладніших комплексних проблем сучасної науки. В одних працях обговорюється саме поняття «здоров’я», в інших досліджуються клінічні аспекти порушень здоров’я, треті присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я. Самостійну групу становлять праці, що розглядають шляхи й засоби відновлення, збереження і розвитку здоров’я [2, c. 5].

Поняття «здоров'я людини» є дуже ємним і охоплює біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні та інші аспекти. Учені досі дискутують стосовно інтерпретації сутності цього поняття. За сучасних умов з'ясування поняття «здоров'я» є фундаментальною проблемою не лише медицини, а й екології людини [7, c. 182].

Здоров’я людини передбачає збереження й розвиток психічних і фізіологічних функцій організму, оптимальної працездатності та соціальної активності при максимальній тривалості життя. Збереження та відновлення здоров’я перебувають у прямій залежності від рівня культури самої особистості. Поняття «культура здоров’я» формулює певний рівень медико-валеологічної грамотності населення, стан соціального благополуччя, ступінь розвитку творчих сил, фізичних, психічних і розумових здібностей людини, виражених в організації її життєдіяльності, у ставленні до самої себе, інших людей, до природи. Основним критерієм культури здоров'я є стан оптимальної відповідності, гармонії між біологічним, психологічним і соціальним у житті й діяльності людини [4, c. 64].

І. Брехман одним із перших запропонував інформаційно-психологічне трактування сутності здоров’я: «Здоров’я людини – це її здатність зберігати відповідну віку стійкість до різких змін кількісних і якісних параметрів потоку сенсорної, вербальної і структурної інформації» [5, с. 27]. Академік В. Казначеєв підкреслював, що здоров’я – це цілісний багатовимірний динамічний стан, що розвивається в процесі реалізації генетичного потенціалу в умовах конкретного соціального й екологічного середовища і дозволяє людині в різному ступені здійснювати її біологічні та соціальні функції; процес збереження і розвитку фізіологічних властивостей, потенцій психічних і соціальних; процес максимальної тривалості життя при оптимальній працездатності й соціальної активності [8, с. 55].

Велике значення для розуміння сутності здоров’я має осмислення космопланетарного феномену людини з позицій нової філософсько-світоглядної платформи світової науки, яка базується на переході від Ньютонівської речовинно-механічної парадигми до Ейнштейнівської моделі енергоінформаційного аспекту в пізнанні Буття, уявленні про людину як про багаторівневу космічну істоту, яка має фізичний і енергоінформаційний плани (А. Акімов, А. Васильчук, В. Волченко, Е. Годік, П. Гаряєв, М. Гончаренко, Ю. Гуляєв, В. Казначеєв, Г. Шипов та ін.) [1; 3; 6].

У сучасній науковій думці зроблено низку спроб багатокомпонентного підходу до здоров’я, запропоновано його холістичну (цілісну) модель (Р. Айзман, Б. Братусь, М. Гончаренко, І. Дубровіна, І. Єжов, В. Кукушин та ін.). З позицій єдності здоров’я, яке складається із взаємопов’язаних складових, було виділено такі компоненти здоров’я: фізичне, психоемоційне, інтелектуальне, соціальне, особистісне й духовне [2, с 8].

Так, під фізичним компонентом здоров’я розуміється те, як функціонує організм, усі його органи й системи, рівень їх резервних можливостей. Цей аспект також передбачає наявність чи відсутність фізичних дефектів, захворювань, в тому числі генетичних.

Психоемоційний компонент здоров’я характеризує стан психічної сфери, наявність чи відсутність нервово-психічних відхилень, уміння розуміти й виражати свої емоції, спосіб вираження ставлення до самого себе й оточуючих.

Під інтелектуальним компонентом здоров’я розуміється те, як людина засвоює інформацію, використовує її, ефективність пошуку й накопичення необхідної інформації, що забезпечує розвиток особистості та її адаптацію в навколишньому світі.

Соціальний компонент здоров’я передбачає усвідомлення особистістю себе як суб’єкта чоловічої чи жіночої статі, виконання відповідних статево-рольових функцій у соціумі. Він відображає спосіб спілкування і взаємини з різними групами людей (однолітками, колегами, родичами, сусідами, дітьми та ін.).

Особистісний компонент здоров’я означає те, як людина усвідомлює себе як особистість, як розвивається її власне «Я», тобто самовідчуття власної самореалізації. Гармонійне поєднання різних способів і цілей самореалізації людини як особистості і є основою особистісного здоров’я.

Духовний компонент здоров’я відображає суть людського буття, тобто основоположні цільові життєві настанови, які забезпечують цілісність особистості, її розвиток та життя в суспільстві. Це – стрижень цілісного здоров’я, який особливим чином впливає на інші його компоненти. Будь-яке рішення, прийняте людиною, може бути спрямованим або на підтримання здоров’я й попередження захворювання, або на руйнацію його як цілісної системи та розвиток хвороби [2, с. 8].

Узагальнюючи трактування різними дослідниками поняття здоров’я та його складові, можна зробити висновок, що здоровий спосіб життя – це типові та істотні для суспільно-економічної формації види, типи, способи життєдіяльності, які зміцнюють адаптивні можливості організму людини, сприяють успішному відновленню, підтримці й розвитку його резервних можливостей, повноцінному виконанню людиною соціальних функцій і досягненню активного довголіття.

Джерела та література:

1. Бойчук, Ю.Д. Людина як космопланетарний та біопсихосоціальний феномен // Вісник ХНПУ імені Г.С.Сковороди «Філософія». –Харків: ХНПУ, 2013. – Вип. 40,ч. І. – 51-67 с.
2. Бойчук, Ю. Д. Сучасні підходи до розуміння сутності здоров’я людини та суміжних з ним понять. Загальна теорія здоров’я і здоров’язбереження: колективна монографія/за заг. ред. проф. Ю.Д. Бойчука. – Харків: вид. Рожко СГ, 2017 –  5-16 с.
3. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Ніколенко Є.Я., Савченко В.М. Основи екології людини: навч. посіб. / за ред. проф. Е.М.Солошенко. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. – 546 с.
4. Борщик, Л. М., Титаренко, Л. В., Савіна, О. Г., & Павленко, О. В. (2017). Основні чинники негативного та позитивного впливу на здоров’я/Загальна теорія здоров’я та здоров’язбереження: колективна монографія/за заг. ред. проф. ЮД Бойчука. Харків: Вид. Рожко С. Г. – 60-66 с.
5. Брехман И.И. Введение в валеологию –науку о здоровье. –Л.: Наука, 1987. – 125 с.
6. Гончаренко М.С., Бойчук Ю.Д. Екологія людини: навч. посіб. – Суми: Університетська книга; К.:ВД«Княгиня Ольга», 2005. – 394 с.
7. Залеський І.І., Клименко М.О. Екологія людини: підр. –К.: ВЦ«Академія», 2005. –288 с.
8. Казначеев В.П. Теоретические основы валеологии. – Новосибирск: Наука,Сиб. отд-ние 1993. – 121 с.