ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИСНАЖЕННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

У процесі професійної самореалізації людина часто зустрічається з таким явищем як синдром професійного вигорання, що є психогенним розладом який виникає та розвивається в процесі виконання професійної діяльності. Найбільш актуальною ця проблема постає для представників соціономічних професій, внаслідок постійного тісного емоційно забарвленого контакту з людьми [2].

Емоційне виснаження є основним компонентом синдрому професійного вигорання разом з деперсоналізацією та редукцією професійних досягнень. Усі три компоненти можуть існувати окремо один від одного і лише їх поєднання спричинює синдром професійного вигорання, який може виступати причиною виникнення психосоматичних порушень, поганого настрою, безсоння, відчуття страху, загострення хронічних захворювань тощо. Проблема професійного вигорання працівників є комплексною і зазвичай торкається всіх сфер професійної діяльності та залежить від різних факторів трудової активності [3].

Для дослідження рівня професійного вигорання був використаний опитувальник «Професійне вигорання» (ПВ), який було розроблено на основі моделі К. Маслач та С. Джексон. Вибірка складала 60 працівників комерційної організації.

Результати представлені у таблиці

Таблиця

Кількісні показники рівня професійного вигорання

За результатами методики, професійне вигорання, були виявленні наступні показники:

У (12%) досліджуваних наявний високий рівень синдрому емоційного виснаження, який проявляється у відчутті емоційної спустошеності, вичерпаності власних ресурсів, у зниженому емоційному фоні, байдужості або емоційному перенасиченні викликаному власною роботою.

У (44%) досліджуваних наявний середній рівень, це свідчить що вони знаходяться в зоні ризику виникнення емоційного виснаження, що може призвести до емоційного спустошення та втоми, викликаного стресом міжособистісних контактів під час виконання професійних обов’язків на роботі.

Необхідно зазначити, що у значної частини респондентів (44%) наявний низький рівень, що вказує на відсутність ознак наявності емоційного виснаження.

Порівнявши результати за трьома шкалами варто зазначити, що зі всіх форм вигорання найбільший відсоток респондентів, що мають низький рівень спостерігається саме в емоційному виснаженні, що є позитивним показником.

Найбільш значимі прояви професійного вигорання в учасників дослідження спостерігаються в формі деперсоналізації. У (35%) працівників наявний високий рівень прояву почуття деперсоналізації, що супроводжується почуттям зміни або втратою особистісного «Я». Змінюється ставлення до оточуючих, з’являється дратівливість, образи, грубість, контакти стають формальними. Негативні установки можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у стримуваному роздратуванні, але з часом вони перетворюються у вигляді спалахів роздратування або конфліктних ситуацій.

Варто зазначити, що у (50%) досліджуваних наявний середній рівень, що вказує на розвиток та формування деперсоналізаціїї і в майбутньому може призвести до професійного вигорання, а зокрема до деформації відносин з іншими людьми, підвищення залежності від інших, зростання негативізму стосовно колег, а також перенесення негативу поза професійну діяльність – додому, в спілкування з рідними, друзями, знайомими.

При цьому, тільки (15%) досліджуваних мають низький рівень, що вказує на відсутність проявів деперсоналізації. Однак, варто зазначити, що описана форма прояву професійного вигорання може виникати як механізм психологічного захисту в процесі професійної адаптації.

Проанаізуваши результати за 3 шкалою, ми виявили, що до редукції особистих досягнень схильні (18%) досліджуваних (низький рівень), що вказує на зниження відчуття компетентності у своїй роботі, незадоволеність собою, зменшення цінності своєї діяльності і власних досягнень. Помічаючи за собою негативні відчуття або прояви, досліджуванні схильні звинувачувати себе, знижується професійна та особиста самооцінка. Втрачається перспектива росту у професійній діяльності, виникає внутрішня тривога, розчарування в собі, в професії, місці роботи.

Разом з цим, (50%) респондентів знаходяться у зоні ризику і мають середній рівень. Спостерігається негативне оцінювання себе, накопичується відчай, обурення. В майбутньому може виникнути симптом тривоги та депресії.

У (32%) досліджуваних не спостерігається наявність прояву редукції особистих досягнень, що вказує на позитивну тенденцію.

Отже, з вище сказаного можна зробити висновок, що у досліджуваної групи осіб переважає середній рівень емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистих досягнень, що свідчить про входженя в групу ризику виникнення професійного вигорання. Задля попередження синдрому вигорання варто проводити профілактичні заходи для зменшення рівня емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистих досягнень, такі як: попередження психоемоційного перевантаження у роботі, застосування нематеріальних стимулів, навчання методам управління емоціями тощо.

Джерела та література:

1. Мальцева Н. В. Проявление синдрома психического выгорания в процессе профессионализации учителя в зависимости от возраста и стажа работы / Н. В. Мальцева. — Екатеринбург. — 2005. — 212 с.
2. Орел В. Е. Синдром психічного вигорання особистості: монографія. [Текст] / В. Е. Орел. - Ярославль: Изд-во «Інститут психології РАН». 2005 - 330с.
3. Ронгинская Т. И. Синдром выгорания в социальных профессиях / Т. И. Ронгинская // Психологический журнал. – Т. 23, № 3, 2002. – С. 85-95