ОСОБИСТІСТЬ В УМОВАХ КРИЗИ ТА КОНФЛІКТУ

Постановка наукової проблеми та її значення. Неймовірне прискорення ритму сучасного життя, зумовлене переходом суспільства до постіндустріального етапу свого розвитку, негативно позначається на самопочутті і психофізичному стані особистості, призводить до перевтоми, інформаційних стресів, депресій і нервових зривів. А це, у свою чергу, провокує конфлікти в різних сферах суспільної та професійної діяльності людей.

Конфлікт можна розглядати як процес крайнього загострення суперечностей та боротьби двох чи більше сторін соціальної взаємодії, який супроводжується негативними емоціями. Це відкрите або приховане протистояння цих сторін внаслідок відстоювання ними взаємовиключних інтересів, цілей, позицій, суджень чи поглядів. При цьому кожна з конфліктуючих сторін вважає себе правою і рішуче вступає в боротьбу за свої інтереси. Конфлікти виникають через протилежність інтересів і соціальних установок людей, вони потребують обов’язкового розв’язання, оскільки без цього неможливе нормальне функціонування соціальної групи, колективу.

Аналіз досліджень і публікацій. Базовими були дослідження різних реакцій на життєві кризи Е. Ліндеманна, у концепції стресу, стадіях розвитку дистресу Г. Сельє, концепції восьми життєвих циклів і відповідних їм психосоціальних криз Е. Еріксона, концепції трьох видів криз В. В. Козлова тощо. Особливості подолання життєвих криз та важких життєвих ситуацій (Р. А. Ахмеров, Ф. Ю. Василюк, Н. Ю. Волянюк, О. О. Зайва, Т. Л. Крюкова, Т. М. Титаренко та ін.); особливості надання психологічної допомоги особистості, що знаходиться в критичній життєвій ситуації (О. Ф. Бондаренко, П. В. Лушин, В. Г. Ромек, Т. М. Титаренко та ін.), В процесі вивчення проблеми життєвої кризи були введені такі поняття, як «особистісна криза», «психологічна криза» (А. Г. Амбрумова), «психодуховна криза» (С. Гроф, К. Гроф), «біографічна криза» (Р. А. Ахмеров), «криза професійного становлення» (Е. Ф. Зеєр, Е. Е. Симанюк) та ряд інших.

Виклад основного матеріалу. В теорії криз під поняттям «криза» розуміється емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію, а не сама ситуація. За визначенням Дж. Каплана, «криза – це стан, що виникає, коли особа стикається з перешкодою життєво важливим цілям, яка протягом якогось часу є нездоланною за допомогою звичних методів розв’язання проблем» [4]. Тобто під поняттям «криза» розуміється емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію, а не сама ситуація. Криза може виникнути й в умовах, які для стороннього спостерігача виглядають цілком безневинними. Категорія «психологічна криза» – одна з основних категорій концепції соціально психологічної дезадаптації, розробленої А. Г. Амбрумовою [1]. Сутністю психологічної кризи є дисбаланс конструктивних і руйнівних тенденцій і форм психічної діяльності. Психологічна криза викликається фрустрацією найважливіших потреб індивідуума та його специфічною особистісною реакцією на цю фрустрацію. Така реакція носить ситуативний характер і є модусом поведінки особистості, і визначається позицією, яку займає ця особистість, виходячи з власної (що складається на цей момент) концепції даної ситуації.

Виникнення психологічної кризи пов’язано з кількома етапами:

1)  фрустрація найважливіших потреб індивідуума;

2)  ситуація мікро конфлікту;

3)  психологічна криза;

4)  ситуаційна реакція як відповідь на конфліктне ситуаційне навантаження.

Кризова ситуація допомагає людині зрозуміти свій життєвий задум, дає можливість побачити, пережити власне минуле, теперішнє й майбутнє водночас, усвідомити їхній нерозривний зв’язок, обумовленість одне одним. У кризовій ситуації особистість стає дедалі неврівноваженою, набуваючи загостреної чутливості до зовнішніх впливів. Слабкі сигнали на вході системи можуть породжувати значні відгуки, а іноді призводити до несподіваних ефектів. Система в цілому, як зазначає І. Пригожин, перебудовується таким чином, що її поведінка стає непередбачуваною [2]. У кризовому стані виникає стійке почуття нереальності того, що відбувається. Обставини складаються таким чином, що повірити у власні сили, у можливість подолати перешкоди спочатку дуже важко, і тому особистість «ховається» за почуття недійсності, не справжності, випадковості.

Кризи, що їх переживає кожна особистість, бувають також нормальними або анормальними. Кожне життя складається з певних періодів, етапів, стадій, які чимось несхожі, особливі. Той чи інший вік має свій початок і кінець. Людина, як равлик, час від часу ламає стару, тісну оболонку і вчиться жити знов. Стан, що виникає з моменту завершення певного вікового етапу і триває до утворення іншого, переживається як важкий, хворобливий, кризовий. Такі кризи мають у психології назву нормальних, прогресивних – на відміну від криз анормальних, регресивних.

Нормальна криза – це перехід від одного вікового етапу до іншого, наприклад, від молодшого шкільного віку до підліткового або від молодості до зрілості. Подібні кризи є нормальними, адже немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя, яка була б позбавлена необхідності дорослішати, зростати, старіти, наближуватись до життєвого фіналу.

Серед неприємних емоційних складових кризового стану, що супроводжують нормативну кризу, найчастіше трапляються напруженість, тривога, депресивні симптоми. Особливості вікових розладів залежать від природжених конституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю виховання, взаємодії з оточуючими.

Нормальна, тобто вікова криза, готується зсередини, час її дебюту визначається тим, наскільки людина засвоїла все те, що треба було опанувати на цій віковій сходинці, як вона підготувалася, часом несвідомо, спроквола, до змужніння чи зів’янення, старіння.

Анормальна криза не пов’язана із завершенням певного етапу психічного розвитку, певною стадією життєвого шляху. Вона виникає у складних життєвих умовах, коли людина переживає події, що раптово змінюють її долю. Такі події можуть відбуватися у родинному, професійному, особистому житті. Особливо болісно переносити життєві колізії після серії випадкових невдач, під час зростання загального незадоволення собою, своєю діяльністю, супутником життя [3].

Розглядаючи конфлікт як складне динамічне явище, необхідно зазначити, що він має свої певні межі. На сьогоднішній день можна виділити три аспекти визначення меж конфлікту: просторовий, часовий і внутрішньосистемний. Просторові межі конфлікту визначаються територією, на якій відбувається конфлікт і представлений у свідомості людини в його семантичному просторі. Часові межі – це тривалість конфлікту, його початок і кінець, які також можуть бути представлені суб'єктивним переживанням ситуації конфлікту. Визначення внутрішньосистемних меж конфлікту тісно пов'язане із чітким виділенням суб'єктів конфлікту із усього кола його учасників.

Висновок. Найчастіше життєві кризи досліджуються в онтогенетичному ракурсі, головним чином, як вікові, де основний наголос робиться на кризах дитинства та підліткового віку, а кризи життєвого шляху особистості в юнацькому та дорослому віці залишаються ще недостатньо вивченими. Загалом, в психологічній науці криза розглядається як вид складної життєвої ситуації або як кризова ситуація і вивчається у сукупності подій, переживань, відносин, поведінки та реабілітації. Життєву кризу утворюють як реальні обставини життя, так і їх сприймання та переживання особистістю.

Джерела та література:

1. Амбрумова А. Г. Анализ состояний психологического кризиса и их динамика / А. Г. Амбрумова // Психоло гический журнал. – 1985. – Т. 6, № 6. – С. 107.
2. Василькова Ю. В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. / Ю. В. Василькова – М.: Академия, 2001. – 160 с.
3. Василюк Ф. Е. Психология переживания./Ф. Е. Василюк-М.,МГУ,1984.-200.
4. Семичов С. Б. Теория кризисов и психопрофилактика : (обзор литературы) / С. Б. Семичов // Труды Ленинградского научно исследовательского психоневрологического инсти тута имени В. М. Бехтерева. – Л., 1978. – Т. 63 : Неврозы и пограничные состояния. – С.